Розділ 6. Поділ царства 

“І спочив Соломон зі своїми батьками, і був похований у місті Давида, батька свого, а замість нього став царем його син Ровоам”.(1Цар.11:43)

Незабаром після свого вступу на престол Ровоам вирушив до Сихема, де сподівався отримати офіційне визнання усіх племен. “До Сихема зійшовся увесь Ізраїль, щоб настановити його царем”.(2Хронік 10:1)

Серед присутніх був Єровоам, Наватів син, — той самий Єровоам, який за царювання Соломона був відомий як “муж відважний” і якому пророк Ахійя-шілонянин сповістив приголомшливу новину: “Оце Я відбираю царство з Соломонової руки, і дам тобі десять племен”.(1Цар.11:28,31-35)

Господь через Свого вісника повідомив Єровоама про неминучість поділу царства; це мало відбутися через те, що “вони покинули Мене і почали поклонятися Астарті, сидонській богині, і Кемошеві, богові моавському, та Молохові, богові аммонітському, і не пішли Моїми дорогами, щоб виконувати те, що Мені до вподоби — постанови Мої та Заповіді Мої, як батько його Давид”.(1Цар.11:28,31-35)

Єровоамові також було повідомлено, що царство буде поділене не за царювання Соломона. “Але не візьму Я всього царства з руки його, — сказав Господь, — залишу його володарем по всі дні життя його заради раба Мого Давида, якого Я вибрав і який додержував Заповідей Моїх та постанов Моїх. Візьму Я царство з рук його сина, і дам його тобі, — оті десять племен”.(1Цар.11:28,31-35)

Незважаючи на прагнення Соломона приготувати Ровоама, свого законного спадкоємця, аби той мудро повівся під час передреченої Божим пророком кризи, однак він так і не зміг позитивно вплинути на свого сина, виховання якого було занедбане ще з дитинства. Ровоам успадкував від матері-аммонітянки непостійний характер. Деякий час він намагався служити Богові, і це певною мірою сприяло його благополуччю, однак через свою непостійність він, врешті-решт, поступився перед тим злом, яке оточувало його з раннього дитинства. У життєвих помилках і остаточному відступництві Ровоама можна зауважити жахливі наслідки союзу Соломона з жінками-ідолопоклонницями.

Довгий час ізраїльські племена страждали від кричущої несправедливості деспотичного правління попереднього царя. Марнотратність, якою відзначалося царювання Соломона в роки його відступництва, призвела до того, що народ був обкладений високими податками і, крім того, вони мусили важко працювати на службі в царя. Перед коронацією нового правителя провідні мужі племен (старійшини) вирішили довідатися, чи збирається Соломонів син полегшити їхнє ярмо. “І прийшов Єровоам та увесь Ізраїль; вони заговорили до Ровоама: ‘Твій батько поклав на нас важке ярмо, ти ж полегши жорстоку роботу батька свого й тяжке його ярмо, яке поклав він на нас, і ми будемо служити тобі’”.

Перш ніж прийняти якесь рішення, Ровоам вирішив поговорити зі своїми радниками, тому відповів: “Через три дні прийдіть знову до мене”. І розійшовся народ.

“Радився цар Ровоам зі старшими, що служили його батькові Соломонові за його життя, питаючи: ‘Як ви порадите відповісти цьому народові?’ І вони сказали йому: ‘Якщо ти будеш добрим для цього народу, і зробиш за волею їх, і говоритимеш з ними ласкаво, то вони будуть завжди твоїми слугами’”.(2Хронік 10:3-7)

Невдоволений такою порадою, Ровоам звернувся до молодших мужів, з якими товаришував у роки юності та змужніння, питаючи: “Що ви порадите мені відповісти цьому народові, який сказав мені: ‘Полегши ярмо, яке твій батько поклав на нас’”.(1Цар.12:9) Молоді люди порадили йому повестися з підданими царства суворо, від самого початку дати зрозуміти, що він не потерпить втручання у свої справи.

Пишаючись нагодою продемонструвати свою верховну владу, Ровоам вирішив знехтувати порадою старійшин царства і послухати поради молодих друзів. Таким чином, у призначений день, коли “прийшов Єровоам та увесь народ до Ровоама”, аби довідатися про рішення царя, той “жорстоко відповів народові... кажучи: Мій батько поклав на вас тяжке ярмо, а я додам до нього. Батько мій карав вас бичами, а я каратиму вас скорпіонами!”.(1Цар.12:12-16)

Якби Ровоам та його недосвідчені радники знали Божественну волю щодо Ізраїлю, вони прислухалися б до прохання народу, котрий очікував рішучих реформ у системі управління. Але коли під час зустрічі в Сихемі їм трапилася для цього слушна нагода, вони не скористалися нею, через що назавжди втратили авторитет у більшості народу. Їхній рішучий намір зберегти і посилити гноблення, запроваджене Соломоном, явно суперечило Божим планам щодо Ізраїлю, і це дало людям достатньо підстав, аби засумніватись у справедливості таких дій. Цією безглуздою і жорстокою спробою утвердити свою владу цар і вибрані ним радники засвідчили про переповнення їхніх сердець гордістю, яку породжує високе становище і влада.

Господь не дозволив Ровоамові звершити свої наміри. Величезні маси народу були обурені насильницькою політикою Соломона, і тепер вони зрозуміли, що їм нічого не залишається, як повстати проти Давидового дому. “Як же побачив Ізраїль, що цар їх не послухав, то народ так відповів цареві: ‘Що у нас спільного з Давидом? Нема в нас спадщини із сином Ессея! До своїх наметів, Ізраїлю! А ти, Давиде, дбай про дім свій!’ І розійшовсь Ізраїль по наметах своїх”.(1Цар.12:12-16)

Розрив, викликаний необережними словами Ровоама, виявився непоправним. Саме тоді відбувся поділ дванадцятьох племен Ізраїлю. Племена Юди та Веніямина утворили нижнє, або Південне царство Юдеї під управлінням Ровоама; решта десять племен, що жили на півночі, створили окрему державу, відому під назвою “царство Ізраїльське”, яку очолив Єровоам. Так виконалися слова пророка про поділ царства. “Бо так було призначено Богом”.(2Хронік 10:15)

Побачивши, що десять племен відокремилися від нього, Ровоам почав діяти через одного з впливових мужів свого царства, “Гадорама, що був начальником над даниною”. Він почав шукати примирення, однак жорстоке поводження з цим посланцем миру свідчило про справжні почуття народу до Ровоама. “Ізраїль закидав його камінням, і він помер”. Наляканий розмахом повстання, “цар Ровоам поспішив сісти в колесницю і втік до Єрусалима”.(1Цар.12:18,21-24)

В Єрусалимі він “зібрав увесь Юдин дім та Веніяминове племено, сто вісімдесят тисяч добірних військових, щоб воювати з Ізраїлевим домом і повернути царство Ровоамові, синові Соломона. І було Боже слово до Семея, чоловіка Божого: ‘Скажи Ровоамові, синові Соломона, цареві Юдиному, та всьому домові Юди та Веніямина, і решті народу: так говорить Господь: Не виступайте війною проти ваших братів, Ізраїлевих синів! Вертайтеся кожен до дому свого, бо так сталося від Мене!’ І вони послухалися Господнього слова, і повернулися, щоб іти за Господнім словом”.(1Цар.12:18,21-24)

Упродовж трьох років Ровоам намагався здобути науку із сумного досвіду, якого зазнав на початку свого царювання, і мав у цьому успіх. Він “побудував міста-твердині в Юдеї; зміцнив він ті твердині, і поставив у них начальників, зробив запаси харчів, оливи і вина. Він дуже сильно зміцнив”(2Хронік 11:5,11-12,16-17) ці фортеці. Проте таємниця процвітання Юдеї в перші роки царювання Ровоама полягала не в цьому. Племена Юди та Веніямина мали великі переваги через те, що визнали Бога своїм Верховним Правителем. До них приєдналося чимало богобоязливих людей з північних племен. “Зі всіх Ізраїлевих племен прийшли ті, котрі всім своїм серцем шукали Господа, Бога Ізраїля; вони приходили до Єрусалиму приносити жертви Господеві, Богові батьків своїх. Вони зміцнили Юдине царство, і підсилили Ровоама, Соломонового сина, на три роки, бо ходили вони три роки дорогою Давида та Соломона”.(2Хронік 11:5,11-12,16-17)

Якби Ровоам і далі продовжував діяти так, він зміг би значною мірою виправити помилки минулого і повернути всенародну довіру щодо його здатності мудро управляти країною. Натомість богонатхненне перо записало сумну історію про наступника Соломона, котрий так і не став зразком вірності Єгові. За своєю вдачею Ровоам був самовпевненим, свавільним, упертим і схильним до ідолопоклонства, але якби він повністю довірився Богові, то міг би розвинути в собі вольовий характер, непохитну віру і послух Божественним вимогам. Проте з плином часу цар почав покладатися на свою владу, становище і споруджені ним фортеці. Поступово почали даватися взнаки успадковані ним пороки, поки цар повністю не став на бік ідолопоклонства. “Як зміцнив Ровоам свою царську владу й став сильним, то покинув він, і увесь Ізраїль із ним, Закон Господній”.(2Хронік 12:1)

Якими ж сумними, сповненими значення є слова: “І увесь Ізраїль із ним”? Народ, якого Бог вибрав бути світлом для оточуючих народів, відвернувся від Джерела своєї сили, щоб уподібнитися до тих, серед котрих проживав. Як було із Соломоном, так трапилося і з Ровоамом — їхній недобрий приклад вплинув на багатьох.