Розділ 8. Відступництво народу

Від часу смерті Єровоама до появи перед Ахавом Іллі ізраїльський народ переживав глибокий духовний занепад. Керовані царями, які не боялися Єгови і насаджували чужі форми поклоніння, чимало людей швидко забули свій обов'язок служити живому Богові і перейняли язичеські звичаї.

Надав, Єровоамів син, перебував на ізраїльському престолі лише кілька місяців. Баша, один з його полководців, очолив змову, захопив правління державою і цим поклав кінець нечестивому правлінню царя.

Разом з Надавом були вбиті усі його родичі по лінії престолонаслідування, “за словом Господа, що Він сказав через Свого слугу Ахію із Шіло, за гріх Єровоама, що грішив сам і вводив у гріх Ізраїля”.(1Цар.15:29-30)

Так загинув дім Єровоама. Запроваджене ним ідолопоклонство стягнуло на винних відступників справедливі суди Неба. І все ж, незважаючи на це, наступні правителі — Баша, Ела, Зімрі й Омрі — майже сорок років продовжували чинити таке ж фатальне беззаконня.

Більший період історії відступництва Ізраїлю збігається з правлінням юдейського царя Аси. Упродовж багатьох років “Аса робив добре, що було до вподоби Господеві, Богові його. Він скасував чужоземні жертовники й узвишшя, порозбивав камінні стовпи для божків, і порубав дерева. І наказав він Юдеям шукати Господа, Бога батьків своїх, і виконувати Його Закон та Заповіді. Зруйнував він по всіх юдейських містах узвишшя й стовпи на честь сонця. І спокій був у царстві за його царювання”.(2Хронік 14:2-10)

Віра Аси зазнала суворого випробування, коли “кушеянин Зерах із військом у тисячу тисяч та з трьома сотнями колісниць” удерлися в його царство. У цей критичний час Аса не покладав надії ані на збудовані ним “міста-твердині в Юдеї” “з мурами та баштами, ворітьми та засувами”, ані на “хоробрих вояків” своєї добре навченої армії. Цар довірився Єгові, Господеві воїнств, в Ім'я Котрого й відбулося чудове визволення стародавнього Ізраїлю. Вишикувавши Своїх людей до бою, він звернувся по допомогу до Бога.

Армії супротивників упритул підійшли одна до одної. Це був час випробування для тих, які служили Господеві. Начальники народу з тривогою запитували себе, чи кожний гріх визнано? Чи мають юдейські мужі повну віру в Божу рятівну силу? З людської точки зору ніщо не могло встояти перед єгипетськими полчищами. Але в мирний час Аса проводив дні не в задоволеннях і розвагах, а підготовці до непередбачених критичних ситуацій. Він мав у своєму розпорядженні боєздатну армію; водночас робив усе для примирення народу з Богом. І хоч його військо поступалося чисельністю перед ворогом, однак віра в Того, на Кого він покладався, не ослабла.

Надіючись на Господа за днів благополуччя, цар міг і в час лиха довіритися Йому. Молитва Аси свідчить, що йому була відома чудова Божа сила. “Ніхто не може допомогти, крім Тебе, — благав він, — як численному, так і безсилому. Допоможи нам, Господи, Боже наш, бо ми на Тебе покладаємось, і Твоїм іменем вийшли проти цієї великої сили. Господи, Ти Бог наш, нехай не переможе Тебе людина!”.( 2Хронік 14:2-10)

Кожний християнин може молитися так, як молився Аса. Ми боремося “не проти крові та тіла, але проти початків, проти влади... проти піднебесних духів злоби”(Ефес.6:12) В життєвій боротьбі нам часто доводиться змагатися з силами зла, що повстають проти істини. Ми покладаємося не на людину, а на живого Бога. З усією певністю віри можемо очікувати, що Він об'єднає Свою всемогутність із зусиллями людини для слави Свого Імені. Захищені бронею праведності, ми зможемо одержати перемогу над будь-яким ворогом.

Віра царя Аси була гідно винагороджена. “І розбив Господь кушеян перед Асою та перед Юдою, — і кушеяни повтікали. І гнав їх Аса та військо, що було з ним, аж до Герару. І полягло кушеян вельми багато, так що ніхто з них не залишився живий, вони були розбиті в порох перед Господнім лицем та перед військом Його”.(2Хронік 14:11-12)

Коли переможні війська Юди й Веніямина поверталися до Єрусалима, “злинув Дух Божий на Азарія, сина Одеда. І вийшов він назустріч Асі й сказав йому: ‘Послухай мене, Асо, увесь Юдо та Веніямине! Господь з вами, якщо будете з Ним, і якщо шукатимете Його, то знайдете. А якщо покинете Його, — Він покине вас! А ви кріпіться і нехай не слабнуть ваші руки, бо є нагорода за ваші діла!’”.(Хронік 15:1-2,7-15)

Вельми підбадьорений цими словами, Аса незабаром узявся за проведення в Юдеї ще однієї реформи. Він “повикидав поганські гидоти зі всього краю Юдиного та Веніяминового, а також з міст, які він здобув у Єфремових горах, і відновив Господнього жертовника, що перед Господнім притвором.

Він зібрав усього Юду й Веніямина та тих, що оселились між ними, а також людей від Єфрема, Манасії і Симеона, оскільки багато з Ізраїля перейшло до нього, коли побачили, що з ним Господь, його Бог. Вони зібралися в Єрусалим третього місяця, п'ятнадцятого року царювання Аси. І принесли вони того дня в жертву для Господа зі здобичі, яку привели: худоби великої — сімсот, а худоби дрібної — сім тисяч, і уклали вони союз, щоб шукати Господа, Бога своїх батьків, усім своїм серцем та всією душею... І Він дав їм знайти Себе. І Господь дав їм спокій з усіх боків”.(Хронік 15:1-2,7-15)

Однак тривале вірне служіння Аси було заплямоване деякими помилками, допущеними через брак повної довіри Богові. Одного разу, коли ізраїльський цар вторгся до Юдейського царства і захопив Раму, укріплене місто на відстані п'яти миль від Єрусалима, Аса, в пошуках спасіння, уклав угоду з Бен-Гаданом, сирійським царем. Пророк Ханані суворо докорив його за те, що в цих скрутних обставинах він не покладався повністю на Бога. Пророк сповістив: “Через те, що ти покладався на сирійського царя, а не на Господа, Бога свого, тому втекло з твоїх рук військо сирійського царя. Чи ж не мали кушеняни та ливіяни величезного війська, колісниць й немало кінноти? Та коли ти покладався на Господа, Він дав їх у твої руки. Бо очі Господні обіймають усю землю, щоб підтримувати тих, у кого серце цілковито віддано Йому. Ти поводився нерозважно, тому відтепер будуть у тебе війни”.(2Хронік 16:7-12)

Замість того щоб упокоритися перед Богом і визнати свою помилку, “розгнівався Аса на прозорливця, і вкинув його у в'язницю; такий великий гнів був у нього за це. Аса утискав тоді декого з народу”.

“І занедужав Аса тридцять дев'ятого року свого царювання на ноги, і ця хвороба була дуже тяжкою. Та й у хворобі своїй він не звертався до Господа, але до лікарів”. Аса помер на сорок першому році свого правління. Після нього царем став його син Йосафат.

За два роки до смерті Аси царем Ізраїлю став Ахав. Його царювання від самого початку відзначалося жахливим відступництвом. Батько Ахава — Омрі, засновник Самарії, “робив зло в Господніх очах більше від усіх, хто був перед ним”,(1Цар.16:29,31-33) але злочини Ахава перевершили всіх. Він “довів Господа, Бога Ізраїлевого, до гніву більше від усіх ізраїлевих царів, що були до нього”. Ахав поводився так, ніби “було йому мало ходити в гріхах Єровоама, Неватового сина”. Не задовольнившись релігійним служінням, започаткованим у Бет-Елі й Дані, він зухвало запроваджував найнижчі форми язичества, замінивши поклоніння Єгові поклонінням Ваалові.

Одружившись з Єзавеллю, “дочкою Етбаала, сидонського царя” і верховного жерця Ваалового, Ахав “служив Ваалові, і поклонявся йому. Він поставив жертовника для Ваала у Вааловому храмі, що збудував у Шомероні”.

Ахав не тільки запровадив у столиці свого царства поклоніння Ваалові, а й за вказівкою Єзавелі спорудив язичницькі жертовники в гаях на багатьох “пагорбах”, звідки поширювався згубний вплив священиків та інших служителів, які брали участь у принадних язичницьких обрядах, поки майже увесь Ізраїль не пішов за Ваалом. “Ще не було такого, як Ахав, що запродався чинити зло в Господніх очах, до чого намовляла жінка його Єзавель. Він чинив гидоти над усяку міру, ідучи за ідолами, як це робили амореяни, що їх Господь повиганяв перед синами Ізраїля”.(1Цар.21:25-26)