Розділ 35. Наближення загибелі

Пророк був обурений і, натхненний Святим Духом, виголосив вирок невірним правителям: “Горе тому, хто несправедливістю дім свій будує, а світлиці безправ'ям, хто силує ближнього даремно працювати й не дає йому... Гадаєш, що ти цар на те, щоб перевищити кедриною інших? Твій батько їв і пив так само, але чинив правосуддя та справедливість; ось чому було йому добре. Він розсуджував справу нужденного й бідного, тому й було йому добре... Твої ж очі й серце твоє лише дбають про власну користь, а також про те, щоб проливати кров невинну та утиск і насильство чинити...

Тому так говорить Господь про Єгоякима, сина Йосії, царя юдейського: ‘Не будуть по ньому голосити: О пане! О величносте! Поховають його, немов того осла: витягнуть і викинуть геть за брами Єрусалима’”.(Єрем.22:13-19)

Через кілька років над Єгоякимом мав виконатися цей жахливий суд, проте спочатку милостивий Господь про це Своє тверде рішення повідомив нерозкаяний народ. Четвертого року царювання Єгоякима пророк Єремія звернувся “до всього юдейського народу та до всіх мешканців Єрусалима, говорячи”, що вже понад двадцять років, “від тринадцятого року Йосії... й аж до цього дня”, він свідчив про бажання Бога спасати, але його словами нехтували. Тепер їм були передані такі слова Господа: “Тому так промовляє Господь Саваот: За те, що ви не слухалися слів Моїх, то Я пошлю й позбираю всі північні племена... навколо Навуходоносора, царя вавилонського, Мого раба, і приведу їх на цю землю й на її мешканців та на всі сусідні народи, і вигублю їх дощенту, і оберну їх на страхіття й на посміховище, та вічну наругу. Я знищу в них голос радощів та голос веселощів, спів молодого та спів молодої. Утихне гуркіт жорен і погасне світло каганця. І стане цей край руїною, спустошенням, а народи служитимуть вавилонському цареві сімдесят років”.(Єрем.25:2-3,8-11,15-29)

Хоч вирок про загибель був проголошений зрозумілою мовою, однак для більшості слухачів його жахливий зміст залишався майже таємничим. Для посилення враження Господь вирішив ще й проілюструвати значення виголошених слів. Він наказав Єремії порівняти долю народу з келехом, наповненим вином Божественного гніву. Першими з келеха горя мали пити “Єрусалим та міста Юдеї, і царі його”. Цей келех був призначений також і для “фараона, царя єгипетського, і рабів його, і правителів його, та всього його народу”,(Єрем.25:2-3,8-11,15-29) і для багатьох інших народів землі, поки не виконається Божий намір.

Щоб глибше розкрити зміст судів, які наближалися, пророкові було наказано: “Візьми з собою старших з народу й зі священиків. І вийдеш до долини Бен-Гіннома”. Там, вказавши на відступництво Юдеї, він повинен був розбити на шматки “глиняний глечик”, проголошуючи від імені Єгови, слугою Котрого був: “Отак розіб'ю Я народ цей та місто оце, як розбивають глечик, якого не можна більше зліпити докупи”.

Пророк учинив так, як йому було наказано. Потім він повернувся до міста, став у дворі храму та оголосив усьому народові: “Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ось Я наведу на це місто та на всі сусідні міста все те лихо, що ним погрожував йому, бо вони виявили себе тугошиїми і не слухали Моїх слів”.(Єрем.19:1-15)

Слова пророка не привели до визнання гріхів і каяття, натомість викликали гнів можновладців, унаслідок чого Єремія був позбавлений волі. Ув'язнений, закутий у колодки, пророк продовжував проголошувати оточуючим небесні вістки. Його голос не замовк і під час переслідування. Він говорив, що Слово істини “стало в серці моїм, як вогонь палючий, замкнений у костях моїх; я змучився тамувати його”.(Єрем.20;9)

Приблизно в цей час Господь наказав Єремії записати вістки і передати людям, котрих Він так прагнув спасти: “Візьми сувій, — наказав Господь Своєму слузі, — і напиши на ньому всі ті слова, що Я говорив тобі про Ізраїля і про Юду, та про всі народи з того дня, коли Я почав промовляти з тобою — від днів Йосії та аж до цього дня. Може, дім Юди, почувши про усі ті нещастя, які Я маю наслати на них, відвернеться кожен від своєї лихої дороги, і Я прощу їхню провину та їхній гріх”.(Єрем.36:2-9,23-26)

Єремія послухався цього повеління і звернувся за допомогою до вірного друга — книжника Баруха та продиктував йому “всі Господні слова, що Він говорив йому”.(Єрем.36:2-9,23-26) Ці слова були старанно записані на пергаментному сувої, являли собою серйозну догану за гріх, попередження про неминучі наслідки тривалого відступництва і заклик залишити всяке зло.

Коли Барух скінчив писати, усе ще ув'язнений Єремія послав його прочитати написане перед народом, який прийшов до храму з приводу національного дня посту “п'ятого року юдейського царя Єгоякима, сина Йосії, дев'ятого місяця”. “Може, — сказав пророк, — їхнє благання буде угодне Господеві, і вони відвернуться кожен зі своєї злої дороги, бо дуже великий гнів та обурення, якими Господь погрожує цьому народові”.(Єрем.36:2-9,23-26)

Барух послухався, і сувій було прочитано перед усім юдейським народом. Після цього книжника покликали прочитати ці самі слова перед князями. Вони вислухали їх із великою цікавістю і пообіцяли розповісти цареві все почуте; однак книжникові порадили сховатися, побоюючись, що цар відмовиться прийняти свідчення і намагатиметься знищити тих, котрі написали і проголосили його.

Коли князі повідомили царя Єгоякима про те, що читав Барух, він наказав негайно принести сувій та прочитати перед ним. Один із царських слуг, на ім'я Єгудія, приніс написане та почав читати слова докору і застереження. Тоді якраз була зима, і цар зі своїми державними мужами, князями Юди, сиділи біля палаючого вогнища. Коли була прочитана лише невеличка частина сувою, цар, далекий від почуття трепету перед лицем загрози, що нависла над ним і його народом, схопив сувій і в нападі шаленої люті “відрізував писарським ножем і кидав на вогонь... аж поки не згорів увесь сувій на вогні”.(Єрем.36:2-9,23-26)

Ані цар, ані князі “не злякалися й не роздерли своїх шат”. Проте дехто із князів “просили царя не палити того сувою/але не послухався він їх”. Усе написане було знищене, гнів нечестивого царя запалився на Єремію й Баруха, і він послав схопити їх, “та Господь їх сховав”.(Єрем.36:2-9,23-26)

Звертаючи увагу тих, котрі молились у храмі, князів і царя на застереження, записані в сувої, Бог милостиво попереджав мужів Юди задля їхнього ж добра.

“Може, — сказав Він, — дім Юдин, почувши про усі ті нещастя, які Я маю наслати на них, відвернеться кожен від своєї лихої дороги, і Я прощу їхню провину та їхній гріх”.(Єрем.36:2-9,23-26) Бог жаліє запеклих у своїй сліпій упертості людей. Він прагне просвітити затьмарений розум докорами і погрозами, аби найбільш зарозумілі могли усвідомити свою обмеженість і почали оплакувати свої помилки. Він намагається допомогти самозакоханим відчути невдоволеність від своїх марних досягнень, щоб вони шукали духовного благословення через тісне єднання з Небом.

Божий план полягає не в тому, аби посилати вісників, які тішили б та улещували грішників; Він не посилає заспокійливих вісток, щоб заколисувати неосвячене серце уявною безпекою.

Навпаки, Він обтяжує сумління грішника, пронизуючи душу гострими стрілами докору. Ангели-служителі нагадують йому про страшні Божі суди, спонукаючи усвідомити його велику потребу і в розпачі вигукнути: “Що потрібно мені робити, аби спастися?”.(Дії 16:30) Однак Рука, яка повергає у порох, вказує на гріх та засоромлює гордість і честолюбство, — це та рука, котра піднімає з пороху розкаяну, скрушену душу. Той, Хто допускає покарання, із найглибшим співчуттям запитує: “Що ти хочеш, щоб Я зробив для тебе?”

Якщо людина згрішила проти святого милостивого Бога, то найшляхетнішим її вчинком буде щире покаяння у своїх гріхах зі сльозами і душевним жалем. Цього Бог очікує від людини. Він не прийме нічого, окрім скрушеного серця і розкаяного духу. Але цар Єгояким та його вельможі у своїй зарозумілості і гордості відмовилися від Божого запрошення. Вони не бажали прислухатися до застереження, були далекі від покаяння. Час, протягом якого вони спалювали священний сувій, був для них останньою благодатною можливістю. Бог проголосив: якщо в той час вони все ж відмовляться слухатися Його голосу. Він пошле на них жахливі суди. Вони не прислухалися, і Господь виголосив Свій остаточний вирок над Юдою. Людина, котра у своїй гордості підноситься над Всемогутнім, зазнає Його особливого гніву.

“Тому так говорить Господь про Єгоякима, юдейського царя: Не матиме він потомка, що сидів би на Давидовому троні, а його труп лежатиме, кинутий на денну спеку та на нічний холод. І покараю його та потомство його, і його слуг за їхні провини, і спроваджу на них та на мешканців Єрусалима й на мужів юдейських усе те лихо, яким Я їм погрожував”.(Єрем.36:28-32)

Спаленням сувою справа не закінчилася. Легше було позбутися написаних слів, аніж докорів і застережень, що містилися в них, а також Божого покарання, яке швидко насувалося на непокірний Ізраїль. Однак сувій був відновлений. “Візьми собі другий сувій, — наказав Господь Своєму слузі, — і напиши на ньому всі слова, що були вже написані на першому сувої, який спалив Єгояким, цар юдейський”. Пророчі писання про Юду та Єрусалим згоріли дотла, але записані на сувої слова залишалися в серці Єремії немов “вогонь палаючий”, і пророкові було наказано знову написати те, що наважився знищити людський гнів.