Розділ 2. Храм та його освячення 

“Господь — Бог великий,

і Цар над усіма богами.

Прийдіть, поклонімося, і припадім,

на коліна впадем перед Господом,

Котрий створив нас”.(Псал.95:3,6)

Коли ми в церкві або на самоті звертаємося до Бога зі своїми проханнями, то стати перед Ним на коліна — наш привілей; Ісус, наш зразок, “припав на коліна й молився”.( Луки 22:41) Про Його учнів сказано, що вони також молились, “ставши на коліна” (див. Дії 9:40). Павло говорить: “...схиляю коліна свої перед Отцем”.(Ефес.3:14) Визнаючи перед Богом гріхи Ізраїлю, Ездра стояв на колінах (див. Ездр.9:5). Даниїл “ставав на коліна тричі на день й молився та славив свого Бога”.(Дан.6:11)

Правдиве благоговіння перед Богом викликається усвідомленням Його безмежної величі та присутності. Відчуття присутності Невидимого повинно справляти глибоке враження на кожне серце. Час і місце молитви є святими, оскільки там присутній Бог. Шанобливість до Бога буде більш глибокою, якщо той, хто молиться, виявить її і своєю поведінкою. “Святе та грізне Його Ім'я”,(Псал.111:9) — говорить псалмист. Коли святі ангели вимовляють це Ім'я, вони закривають свої обличчя. То ж з якою пошаною повинні робити це ми, пропащі грішні істоти!

Було б добре, якби люди і молодого, і похилого віку замислювалися над словами Писання, що відкривають, як потрібно шанувати місце присутності Бога. “Зніми взуття з твоїх ніг, — звелів Господь Мойсеєві із палаючого куща, — бо те місце, на якому стоїш, — земля це свята!”.(Вих.З:5) Яків, побачивши у видінні ангелів, вигукнув: “Дійсно, Господь є на цьому місці, а я не знав... Це ніщо інше, як дім Божий, і ворота небесні”.(Бут.28:16-17)

Слова, виголошені Соломоном під час освячення храму, повною мірою позбавляли присутніх забобонних уявлень про Творця, якими був затьмарений розум язичників. Хоча присутність Бога, на відміну від язичницьких божеств, не обмежується стінами рукотворних храмів, однак Він особливим чином відвідує Своїх дітей Духом Святим, коли вони збираються на поклоніння в посвяченому Йому домі.

Через сотні років потому Павло висловив цю ж істину в таких словах: “Бог, Котрий створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, живе не в храмах рукотворних і не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, тому що Сам дає всім життя, і дихання, і все... щоб вони шукали Бога, чи не відчують Його, і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас. Бо ми Ним живемо, рухаємось і існуємо”.(Дії 17:24-28)

“Блаженний народ, у якого Богом — Господь, народ, якого Він вибрав Собі у спадщину! Господь споглядає з Небес і бачить усіх синів людських. З місця оселі Своєї Він дивиться на всіх мешканців землі”.(Псал.ЗЗ:12-14)

“Господь міцно поставив на небі престол Свій, і Царство Його над усім володіє”.(Псал.103:19)

“Боже, — свята дорога Твоя, який бог такий великий, як Бог наш? Ти Той Бог, що чуда чинить, Ти виявив силу Свою між народами”.(Псал.77:14-15)

Хоча Бог не живе в рукотворних храмах, однак Він вшановує Своєю присутністю зібрання Свого народу. Він обіцяє: якщо Його діти зберуться разом, аби шукати Його, визнати свої гріхи та помолитися один за одного, то Він відвідає їх Своїм Духом. Але ті, котрі моляться, мають звільнитися від будь-якого зла. Якщо вони не поклонятимуться Йому в дусі, правді та святості, — їхні зібрання не принесуть жодної користі. Про таких Господь говорить: “Ці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене”.(Матв.15:8-9) Хто поклоняється Богові, той повинен поклонятися Йому “в дусі та в правді, бо таких поклонників Отець Собі шукає”.(Йоан.4:23)

“А Господь у Своєму храмі святому, — мовчи перед Ним, уся земле”.(Авак.2:20)