В останні десятиліття XX ст. людство утверджувалось усвідомленням тої істини, що зброя - не найпереконливіший аргумент, а війна не найкращий засіб вирішення гострих проблем. Тому визначальним у взаєминах більшості держав та народів був примат права над силою, проте повністю уникнути збройних конфліктів не вдалося.
Зміни в загальній міжнародній геополітичній ситуації прискорили докорінні перетворення країн соціалістичного табору. 1989-1990 рр. - час народних антитоталітарних демократичних революцій, що охопили країни Центральної та Південно-Східної Європи, об'єднання Німеччини, краху СРСР, відходу в небуття соціалістичної системи тощо. Ці процеси зумовили нову політичну ситуацію в Європі та світі. Надбанням історії стали "холодна війна" і біполяризація світу. Водночас постала не менш складна проблема - інтеграція постсоціалістичних країн у світове господарство і в міжнародні (насамперед європейські) структури.
Демократизація суспільства послабила СРСР і в грудні 1991 р. він припинив своє існування. 24 серпня 1991 р, на карті світу з'явилася нова держава - Україна. Міждержавне утворення ~~ СНД поступово перетворився на доволі аморфний союз колишніх радянських соціалістичних республік. На пострадянському просторі в зазначені роки відбувається трансформація суспільно-політичних та економічних пріоритетів, зорієнтованих на розвинений Захід або на мусульманський Схід, зі збереженням економічної залежності від Росії.
Характерною ознакою рубежу XX та початку XXI ст. є подальше поглиблення процесу глобалізації сучасного світу, процес західноєвропейської, північноамериканської та східноазійської економічної інтеграції. Створюються або перебувають у стадії становлення суспільно-політичні принципи та форми міждержавної інтеграції, зросли значення та вплив у вирішенні конфліктних ситуацій міжнародних наддержавних об'єднань (ООН, ОБСЄ, ЄС та ін.).
Останні роки біполярного світу. Крах системи соціалізму
Із середини 80-х років настає час останнього загострення біполярного світу.
Капіталістичний світ тримався США та НАТО, а соціалістичні країни та СРСР продовжували зміцнювати ОВД та озброювати просоціалістичні режими в Азії та Африці. Проте основним принципом відносин між ворогуючими сторонами було взаємне ядерне стримування з одночасним залякуванням противника новими видами зброї.
Під кінець 80-х це протистояння досягає критично-загрозливого стану. В Європі розміщується найновіша зброя: СРСР розміщує ракети СС-20, вводить війська в Афганістан, підтримує форсований розвиток військових програм для країн "третього світу"; США розміщують "Першинг-2" та починають розробку нового виду озброєнь (проект "зоряні війни"), вводять ембарго на поставки в СРСР та країни соцтабору новітніх технологій (насамперед комп'ютерної техніки), зерна та іншого продовольства. Посилюється антирадянська кампанія в засобах масової інформації західних країн. Одночасно і в СРСР, і в країнах соціалістичної співдружності проводиться кампанія масових протестів проти "головного ворога людства" - США та НАТО.
Така політика готувала ґрунт для нового витка гонки озброєнь, примушувала парламенти країн щоразу збільшувати військову частку в бюджетах практично всіх країн світу: відомо, що США витрачали в ці роки в середньому 5-5,5 %, держбюджету, найбідніший африканський регіон - до 3, а СРСР - до 13 %. Така значна частка витрат СРСР пояснюється тим, що він фактично фінансував озброєння ОВД та більшості просоціалістинних режимів країн "третього світу".
США та їх союзники по НАТО у свою чергу виробили "нову глобальну стратегію" міжнародних відносин, спрямованих на запобігання небажаним для Заходу політичним змінам у країнах "третього світу". Вона була випробувана на практиці під час подій у Гренаді в 1983 р. і Панамі в 1989 р. тощо.
Таким чином, обидві сторони активно використовували біполярність, яка передбачала політичне й воєнне втручання у внутрішні справи незалежних держав під гаслами "підтримки демократії" чи "боротьби народу із соціальним гнобленням". Тому характерною ознакою цієї доби були зменшення європейських конфліктів і поява безлічі "гарячих точок" в інших регіонах, які виникали на базі етнічних, релігійних, соціальних суперечностей.
Із середини 80-х років у СРСР дедалі очевиднішою ставала потреба докорінних змін у суспільній організації.
Не викликало сумніву й те, що старе партійне керівництво не здатне очолити ці радикальні зміни. Це і визначило обрання в 1985 р. генеральним секретарем ЦК КПРС наймолодшого члена Політбюро ЦК М. Горбачова. Новий лідер проголосив курс на прискорення суспільно-політичного розвитку, перебудову життя країни. Два слова - "прискорення" та "перебудова" стали магічними в СРСР і породили надії на швидкі й радикальні зміни.
Новий курс не мав спочатку відвертих противників, ніхто не піддавав сумніву можливостей соціалістичного ладу. До старої системи влади, теоретично доволі чіткої і злагодженої, виробленої всім попереднім досвідом, - Верховна рада, Кабінет міністрів, судова влада та ін., додались нові інституції - президентська влада з розгалуженою мережею бюрократичних установ, З'їзд народних депутатів СРСР та ін. Це значно розширило величезну армію корумпованого чиновництва, посилило тягар на бюджет держави і викликало невдоволення суспільства. Антидемократичним був і запропонований М. Горбачовим принцип поєднання в одних руках посад партійного і державного керівництва, що посилило політичне протистояння в суспільстві.
На фоні активного політичного життя і значних досягнень демократії все помітнішою ставала відсталість СРСР в економіці, значно погіршилось життя радянських людей. Спроби реформувати економіку простим адмініструванням, без розв'язання проблем власності на засоби виробництва тільки погіршили ситуацію. Зростаючі труднощі підштовхнули Кремль до пошуків порятунку за кордоном. В обмін на кредити для агонізуючої економіки відбувається відступ СРСР по всіх напрямках зовнішньополітичної діяльності. У 1986 р. було відновлено діалог зі США, який завершився домовленістю щодо обмеження ядерної зброї (ракети малої і середньої дальності (РСМД)) та стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1). Обопільні дії сприяли врегулюванню локальних конфліктів в Африці та Азії. Наприкінці 80-х - на початку 90-х років СРСР виводить свої війська з країн соціалістичної співдружності.
У 1990-1991 рр. усі союзні республіки СРСР прийняли Декларації про державний суверенітет. 16 липня 1990 р. прийняла Декларацію про державний суверенітет Верховна Рада України. В усіх республіках СРСР національно-патріотичні сили потіснили комуністів від керма влади. Невдала спроба прибічників доперебудовних порядків здійснити державний переворот прискорила розпад СРСР. Тому в грудні 1991 р. СРСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припинив своє існування.
З 15 суб'єктів СРСР 11 увійшли до складу Співдружності Незалежних Держав (СНД) - Грузія, Латвія, Литва та Естонія відмовилися. (Пізніше Грузія приєдналась до Співдружності, а в 2008 р. вийшла знову.) Усі держави СНД уклали між собою ще й двосторонні угоди про дружбу і співробітництво. Крім того, кожна з них розширює свої міжнародні зв'язки.
Країни Середньої Азії та Кавказу налагоджують контакти з мусульманським світом, Молдова тяжіє до Румунії, Білорусь і Казахстан орієнтуються на Росію. У грудні 1996 р. Росія та Білорусь уклали Договір про створення СВР - Союзу Вільних Республік, який остаточно було оформлено в 1999 р. Колишні країни радянського блоку намагалися вийти зі сфери впливу Росії шляхом поступової інтеграції в ЄС та НАТО..
24 серпня 1991 р. Верховна Рада проголосила державну незалежність України.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 8. Світ наприкінці XX - на початку XXI ст.: нові тенденції розвитку“ на сторінці 1. Приємного читання.
