Тема 8. Світ наприкінці XX - на початку XXI ст.: нові тенденції розвитку

Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть

У Корейській Народно-Демократичній Республіці зберігається особливий диктаторський режим. Майже півстоліття нею керував Кім Ір Сен, якого називали "великим вождем", зараз - його син Кім Чен Ір, якого титулують "дорогим керівником". Тим самим, вперше в історії запроваджено комуністичну династію зі спадковою владою, що базується на мілітаризованій економіці, примусовій праці й казарменому способі життя мільйонів. КНДР чи не єдина держава у світі, де робочий день ненормований. Більшість населення держави голодує, а величезні кошти витрачаються на армію (тут найчисленніша, крім Китаю, армія в регіоні), ведуться роботи зі створення ядерної зброї, здійснюється будівництво величезних промислових підприємств та громадських об'єктів. Керівництво КНДР вважає, що саме досвід їх країни підтверджує правильність обраного соціалістичного курсу, який вони втілюють на основі так званих "ідей чучхе" - самобутність, самостійність, специфічність, відповідність власним умовам та інтересам.

У 90-ті роки все більшої ваги набирали держави - члени Руху неприєднання

Зросло число членів та спостерігачів Руху. Незалежна Україна теж стала державою-спостерігачем у Русі. У 2006 р. у Гавані відбувся 14-й саміт Руху неприєднання. Прийнята на ньому Декларація наголошує на першорядних проблемах Руху - подолання розриву між багатою Північчю та бідним Півднем, посилення багатополярності світу, в якому Рух став одним з полюсів, припинення локальних конфліктів, захист держав - членів Руху від зовнішніх посягань, і насамперед США та ін.

Змагання СРСР і США у гонці озброєнь ослаблювало обидві держави, але все ж більше постраждала економіка СРСР. Вона була повністю виснажена, стала не здатною утримувати ОВД, яка тривалий час відігравала роль "санітарного кордону" між Сходом і Заходом. Держави - члени ОВД теж не могли, та й не бажали, і надалі підтримувати членство в ОВД. Руйнувалася сама система соціалізму, тому потреба в подальшому існуванні ОВД відпала. В листопаді 1990 р. у Парижі держави НАТО і ОВД підписали спільну Декларацію про партнерство і співробітництво. У 1991 р. було прийнято рішення про розпуск ОВД. "Холодна війна" між державами завершилась, припинилась біполярність, а людство зітхнуло з полегшенням.

Розпад СРСР, а з ним РЕВ та ОВД, призвів до падіння одного з полюсів сили. В 90-х роках XX ст. заговорили про те, що світ з біполярного перетворився на однополярний. Передбачалось, що могутність США посилиться внаслідок подальшого підпорядкування їм Західної Європи та Японії, а також беззастережного визнання світового лідерства країнами, що розвиваються. Ця теза панувала в США, її поділяли деякі політики Європи та Азії. Тотожні судження переважали і в українських політичних колах.

Світовий поступ першого десятиріччя XXI ст. показав, що подібне твердження не є коректним. По-перше, розпад біполярного світу різко послабив "внутрішню дисципліну" Заходу, а це швидко призвело до утворення окремих могутніх сил: ЄС, НАФТА тощо. По-друге, ліквідація протистояння та закінчення "холодної війни" підсилила свободу розвитку й поведінки окремих держав. Так, Мексика за індексом людського розвитку наблизилась до провідних країн світу. У промисловості Бразилії бурхливо розвиваються космічна, літакобудівна, автомобілебудівна галузі, виробництво військової техніки. Укладені нею угоди про співпрацю з Росією у 2008 р. в цих напрямах ще більше підсилюють її вплив у світі та дають можливість проводити власну, незалежну від США політику. Здобутки Індії, Пакистану, Північної Кореї та Ірану в галузі ядерного озброєння також різко зменшили вплив США в цих регіонах. По-третє, регіоналізація світової економіки та випереджальні темпи розвитку провідних країн Європи, Японії, Китаю, "азійських тигрів" значно послабили вплив США на світову економіку й політику. Той факт, що світова фінансова й економічна криза розпочалася саме в США, говорить сам за себе.

Слід констатувати, що світ зараз став багатополюсним, тобто в ньому співіснують держави з різним рівнем економічного, суспільно-політичного розвитку, що мають різні можливості та матеріальні ресурси для подальшого поступу. Сучасний світ доволі чітко й небезпечно поділяється на дві частини - зони миру, матеріального достатку й демократії (країни Західної Європи, США, Канада, Японія, Австралія та Нова Зеландія) та зони пошуків моделі розвитку, бідності, воєн, суспільної й політичної нестабільності. Більшість людей (до 85 %) живуть у другій частині земної кулі. До них належать, на превеликий жаль, і всі пострадянські республіки.

Сучасні міждержавні взаємини перебувають у стані переходу від конфронтації і протистояння, які базувалися на ядерному стримуванні, до рівноправного партнерства в ім'я миру.

Не тільки деякі політики, а й значна частина суспільства по "обидві сторони барикад" виявляють недовір'я до можливостей такого партнерства. Особливу вагу в цьому процесі мала набрати ООН, та, всупереч очікуванням, вона не стала центром нової системи, оскільки не має й по сьогодні дієвого механізму контролю виконання прийнятих нею рішень. З 90-х років XX ст. у термінології ООН з'явилися і все частіше діють нові поняття - "примус до миру", "гуманітарні операції", правомірність яких обґрунтовується статтею 42 Статуту ООН.

Перед США відкрилась перспектива в 90-ті роки створити монополярну систему жорсткого контролю міжнародної ситуації. США домінували в ООН, у врегулюванні локальних конфліктів у Кувейті, Боснії, Сербії, на Близькому Сході, здійснювали тиск на уряди тих країн, чия політика не влаштовувала американську адміністрацію (бомбардування Іраку, санкції проти Ірану, Лівії, Куби, КНДР тощо). Тяжіння США до монополярного світу викликало певне занепокоєння провідних держав, насамперед європейських, які прискорили процеси західноєвропейської інтеграції: було завершено створення економічного і валютного союзу, затверджено спільну оборонну політику в галузі безпеки тощо.

Події 11 вересня 2001 р. підштовхнули новий "хрестовий похід проти зла". До претензії на мессіанство і гегемонію додалися жага помсти і рішучість гарантувати США безпеку, яка виявилась такою вразливою. У "Стратегії національної безпеки США", опублікованої у 2002 р., записано: "Ми будемо захищати Сполучені Штати у самій країні і закордоном, виявляючи і знищуючи небезпеку ще до того, як вона досягне наших кордонів.., а в разі потреби США будуть діяти превентивно"1.

Тяжіння США до монополярного світу суперечить сучасним настроям Росії, Китаю, Японії та й Західної Європи теж. Війна США в Іраку та її наслідки посилили протидію США з боку арабського світу. США зберігають статус наймогутнішої держави світу. Водночас у середині країни різко погіршився економічний стан, посилилися антивоєнні настрої, поглибилися проблеми в соціальній сфері тощо. Війна в Ірані та криза 2008 р. різко зменшили шанси прихильників "світової гегемонії" й посилили позиції демократів, що привело до перемоги на президентських виборах 2008 р. демократа Б. Обами.

Росія як спадкоємиця СРСР, економічний та військовий потенціал якої у зв'язку з низкою непродуманих рішень на початку реформ та етнічними конфліктами значно скоротився, відчувала не тільки моральне пригнічення через втрату статусу наддержави, а й здійснювала рішучі кроки, спрямовані на відновлення свого світового впливу. Вона різко виступила проти розширення НАТО за рахунок східноєвропейських держав, прагнучи водночас перетворити євразійський простір на зону особливих російських інтересів. До цього слід додати жорстку позицію Росії в чеченських подіях, в Абхазії, Південній Осетії.

США та європейські держави НАТО проігнорували цей виклик, до НАТО було прийнято Чехію, Польщу, Угорщину, а на черзі до вступу ще ряд постсоціалістичних держав. Разом із тим повністю ігнорувати Росію як провідну ядерну країну світу НАТО та США не можуть. Як крок до розв'язання цієї проблеми Північноатлантичний союз у 1994 р. та США запропонували східноєвропейським країнам програму "Партнерство заради тиру", в рамках якої активно співпрацюють провідні країни Європи та світу, в тому числі й Росія. У квітні 1995 р. до цієї програми приєдналась Україна, а в травні 1997 р. Росія підписала з НАТО договір, в якому, погоджуючись із прийняттям в організацію нових членів, зафіксувала за собою право на участь у прийнятті натовських рішень. Натомість НАТО зобов'язалася не розміщувати на Сході Європи ядерну зброю.

У 90-ті роки Росія особливу увагу почала приділяти поглибленню інтеграційних процесів на території колишнього СРСР, налагодженню відносин із "ближнім зарубіжжям" та країнами Азії і Близького Сходу. Невдоволення лідерством США у світовому просторі підштовхнуло Росію і Китай до поглибленого партнерства. В 1999 році між ними було укладено угоду про дружбу та партнерство. Як основу їх зовнішньополітичного мислення та практичної поведінки було обрано концепцію багатополюсності світу.

З Росією в цьому питанні виявили солідарність деякі азійські країни. У 2001 р. в Шанхаї (Китай) було утворено Шанхайську організацію співробітництва (ШОС) у складі Росії, Китаю, Киргизії, Казахстану, Таджикистану, Узбекистану. Статус спостерігача в ній отримали кілька азійських країн. СІНА, незважаючи на активні зусилля, не отримали статусу спостерігача. У 2005 р. Росія і Китай підписали спільну "Декларацію про світовий порядок у XXI ст.", чим дали зрозуміти, що будуть активно впливати на міжнародну політику.

Таким чином, Росія поступово стала активним членом світового поступу. Без її згоди ще відбуваються різкі зміни (згадаймо Косово), та вона стала вже впливовим і беззаперечним членом світової "вісімки".

На рубежі XX і XXI століть склався новий тип міждержавних відносин, в основі якого лежать інтеграційні процеси - глобалізація.

Глобалізація - це процес збільшення взаємозалежності країн в економічній, соціальній, культурній, військовій, екологічній та іншій сферах. Після розпаду біполярної системи цей процес набув всесвітнього характеру. Бра глобалізації у відносинах держав стала заміняти еру "холодної війни". Проте це ще не означає, що зникають міжнародні й міждержавні суперечності, оскільки у світі існують і ще довго будуть існувати держави з різним рівнем соціально-економічного, політичного і культурного розвитку, із різними ідеологією, релігією, менталітетом.

Поглиблення інтеграційних процесів характерне також для країн Європи, Північної і Латинської Америки, Азії. Наприкінці XX ст. оформились три найбільш впливові економічні простори, куди входять географічно близькі держави.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 8. Світ наприкінці XX - на початку XXI ст.: нові тенденції розвитку“ на сторінці 4. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Тема 1. Зародження індустріальної цивілізації і формування цілісності світового розвитку (кінець XV-XVII ст.)

  • Великі географічні відкриття та їх наслідки для розвитку світової цивілізації

  • Європейське Відродження. Реформація і Контрреформація в Європі

  • Перші європейські революції та їх вплив на цивілізаційний поступ людства

  • Російська держава у XVI-XVII століттях

  • Європейська колонізація Північної Америки. Початок формування північноамериканської нації

  • Східні цивілізації у період зародження індустріального суспільства

  • Формування нових світоглядних цінностей

  • Тема 2. Європейсько-Американська цивілізація та позаєвропейський світ У XVIII - середині XIX ст.

  • Романтизм, національне відродження та об'єднавчий рух в Європі

  • Формування та розвиток основних ідейно-політичних доктрин XIX століття: консерватизму, лібералізму, соціалізму, анархізму

  • Соціально-економічні трансформації країн Європи і США. Становлення парламентаризму

  • Позаєвропейський світ: основні тенденції суспільного розвитку

  • Тема 3. Модернізація капіталізму: новітня доба (кінець XIX - початок XX ст.)

  • Парламентаризм - апогей європейської державно-правової еволюції

  • Міжнародні відносини в контексті модернізації капіталізму

  • Англо-бурська війна 1899-1902 рр.

  • Модернізація - генератор науково-культурного прогресу на зламі XIX-XX століть

  • Тема 4. Перша світова війна (1914-1918 рр.)

  • Початок Першої світової війни. Бойові дії на фронтах 1914 р.

  • Воєнні дії 1915-1916 рр.

  • Ставлення до війни народів воюючих країн. Еволюція громадської позиції

  • Кампанії 1917-1918 рр. Вступ у війну США та вихід з неї Росії

  • Підсумки Першої світової війни

  • Тема 5. Міжвоєнний період світової історії: суспільно-політичні трансформації

  • Нові геополітичні реалії міжвоєнного періоду

  • Тенденції та моделі соціально-економічного розвитку. Культурні трансформації

  • Основні політичні ідеології міжвоєнного періоду

  • Загострення суперечностей у міждержавних відносинах напередодні війни

  • Тема 6. Друга світова війна (1939-1945 рр.)

  • Напад фашистської Німеччини на СРСР. Утворення антигітлерівської коаліції

  • Докорінний перелом у ході Другої світової війни та її завершення

  • Основні підсумки та уроки Другої світової війни

  • Тема 7. Геополітичні зміни в післявоєнному світі. Формування постіндустріальних суспільств (друга половина 40-х - 80-ті роки XX ст.)

  • Початок "холодної війни"

  • Модернізація державно-політичних систем країн Заходу в другій половиш XX століття

  • Світова система соціалізму в другій половині 40-х - наприкінці 80-х років

  • Країни "третього світу" в постколоніальну добу

  • Від відбудови до науково-технічної революції: стратегія економічного розвитку

  • Соціально-економічні наслідки НТР

  • Економічні перетворення і реформи на шляху до постіндустріальних суспільств

  • Тема 8. Світ наприкінці XX - на початку XXI ст.: нові тенденції розвитку
  • Глобалізація та її вплив на соціально-політичний та етнодержавний розвиток світу

  • Тенденції світового економічного розвитку

  • Інформатизація суспільства - визначальний фактор сучасного стану розвитку людства

  • Післямова