Два диктатори - Гітлер і Сталін - ніколи не довіряли один одному. Новий етап у взаємовідносинах із Москвою, започаткований договором про ненапад від 23 серпня 1939 р., Гітлер у колі своїх наближених одного разу назвав "шлюбом із розрахунку". Обидві сторони керувались корисливими цілями, кожний партнер розумів, що "дружба, скріплена кров'ю", рано чи пізно закінчиться сутичкою не на життя, а на смерть.
Вже влітку 1940 р. радянському керівництву стало ясно, що безпечний етап "дружби" із Німеччиною доходить кінця: надходили відомості про переміщення частин вермахту із Західної Європи до радянського кордону. В жовтні 1940 р. в Москву прийшло перше повідомлення про розробку штабом німецького верховного командування планів війни проти СРСР. А 29 грудня 1940 р., на одинадцятий день після підписання Гітлером директиви 21 (план "Барбаросса"), про неї вже стало відомо в Москві. Надалі потік тривожної інформації ставав все ширшим. У Москві робили відповідні висновки і з кінця 1940 р. почали більш інтенсивно готуватись до війни, що не залишалось непоміченим і в Берліні.
Можливо, у зв'язку з цією обставиною Володимир Резун (псевдонім Віктор Суворов), колишній резидент Головного розвідувального управління СРСР, засуджений заочно на смерть за зраду, у своїх книгах "Криголам" та "День М" стверджує, що Сталін виношував плани превентивної війни проти Німеччини, намічаючи її початок на 6 липня 1941 р., і Гітлер 22 червня здійснив ніби справді превентивний удар, щоб відвести загрозу і позбутися конкурента в боротьбі за світове панування. До речі, аналогічної думки дотримуються і німецький історик Вернер Мазер у своїй книзі "Порушене слово" та деякі інші дослідники. Автори цих книг вважають, що політичне рішення про превентивну війну було прийнято на засіданні Політбюро ще 19 серпня 1939 р. Більшість російських, німецьких і українських істориків виступають із критикою ідеї превентивної війни з боку СРСР, адже в протоколах Політбюро за серпень 1939 р. такого рішення не виявлено. Але якщо врахувати, що деякі плани Сталіна широко не обговорювались, за протоколами Політбюро не проходили, окремі питання розв'язувались у дуже вузькому колі осіб, то названа та деякі інші проблеми передісторії й історії Великої Вітчизняної війни як складової Другої світової війни ще знаходяться в епіцентрі дискусій світової історіографії. А різниця поглядів українських вчених, безперечно, відображає стан нашого суспільства і вітчизняної історичної науки.
Правда, як свідчать німецькі архіви, готуючись до війни з Німеччиною, радянське керівництво все-таки намагалось її уникнути. Причини: слабкість керівництва Червоної Армії, вибитого "чистками", незавершеність переозброєння, незадовільна виучка військ,1 їх неготовність користуватися сучасною технікою. У керівництві "третього рейху" вважали також, що боязнь війни з Німеччиною мала для радянського керівництва і внутрішньополітичні причини: невдала для Москви війна могла призвести до політичної дестабілізації СРСР, краху комуністичної системи.
Ні сам автор версії так званої превентивної війни проти СРСР А. Гітлер, ні нацистські воєначальники ніколи не вірили в те, що Радянський Союз першим виступить проти Німеччини. Так, на нараді з вищим військовим командуванням 9 січня 1941 р. фюрер твердив: "Сталін, хазяїн Росії, - розумний хлопець. Він не стане відкрито виступати проти Німеччини..." І наполягав на тому, що оскільки війна із СРСР неминуча, то Німеччина зобов'язана вдарити саме тепер, поки на її боці перевага.
Показові визнання зробив на Нюрнберзькому процесі керівник преси Третього рейху Г. Фріче. Зокрема, в бесіді з одним зі співробітників Міжнародного трибуналу він сказав буквально таке: "Я завжди говорив, що наша вина у розв'язанні війни проти західних держав - приблизно 50 відсотків, тому що вони все-таки були авторами Версальського договору. Але наша вина у війні проти Сходу - стовідсоткова. Це була потужна і неспровокована агресія".
Очевидно, Сталін розумів, яку величезну небезпеку криє в собі німецька агресія. Тим більше, що радянська дипломатія не зуміла домогтися ні перегляду Берліном своєї "східної" політики, ні зміни ставлення до СРСР деяких прикордонних із ним держав. Зазначимо лише два досягнення: Туреччина підтвердила радянсько-турецький договір про ненапад і нейтралітет (березень 1941 р.), а 13 квітня 1941 р. у Кремлі було підписано радянсько-японський пакт про нейтралітет.
Щоб відтягти війну, радянське керівництво в останній момент вирішило вплинути на Берлін за допомогою іншої тактики: продемонструвати свою готовність до пошуку політичних компромісів, з одного боку, і військову могутність СРСР - з іншого.
Це виявилось у тому, що починаючи з березня 1941 р. значно розширилися поставки в Німеччину нафтопродуктів, кольорових металів, зерна і бавовни; перевиконано план поставок у Німеччину, передбачений господарською угодою від 10 січня 1941 р.; радянський уряд підписав угоди про товарообіг і платежі з окупованими Німеччиною Бельгією, Норвегією й Данією.
Крім того, наприкінці квітня 1941 р. СРСР встановив дипломатичні відносини з урядом Віші, закрив дипломатичні представництва держав, окупованих Німеччиною. З радянської преси зникло все, що Берлін міг би кваліфікувати як прояв недружньої позиції щодо Німеччини. Як випливає з німецьких архівів, Москва дала зрозуміти Берліну в травні 1941 р., що для врегулювання радянсько-німецьких відносин і приєднання СРСР до Троїстого пакту Сталін був готовий навіть прибути в Берлін. Та й заяву ТАРС від 14 червня 1941 р., в якій чутки про майбутню німецько-радянську сутичку було проголошено пропагандою ворожих СРСР і Німеччині сил, можна розцінити як пропозицію Кремля німецькому урядові приступити до переговорів і готовність до певних поступок.
Ці та інші дипломатичні жести, як і демонстрація сили (концентрація військ у прикордонних районах, навчання повітрянодесантних сил, показ німецьким спеціалістам новітньої авіатехніки, розповсюдження інформації про можливий авіаудар відплати по Берліну та інших містах і навіть застосування хімічної й бактеріологічної зброї у випадку нападу Німеччини на СРСР), успіхів Радянському Союзу не принесли. Більше того, у період між 18 і 20 червня Молотову відмовили у візиті в Берлін. Як записав у своєму щоденнику вже згадуваний Вайцзекер, головна політична турбота Німеччини полягала в тому, щоб не дати можливості Сталіну за допомогою "якого-небудь люб'язного жесту переплутати в останній момент всі карти".
Звичайно, сьогодні можна пред'явити цілий рахунок радянському керівництву за допущені промахи й помилки. Але не слід забувати, що напередодні нападу Німеччини на СРСР обстановка була вкрай заплутана. Ніхто не міг дати чіткої відповіді, чого хоче Гітлер від Радянського Союзу. Тим більше, що гітлерівці намагалися дезінформувати Москву, широко використовуючи для цього радянське посольство в Берліні, агентів-двійників тощо. До версії про можливу висадку німців у Великобританії весною або влітку 1941 р. і наступний удар на Близькому Сході радянське керівництво, як тепер відомо, ставилося з недовірою (особливо після польоту Р. Гесса в Шотландію 10 травня 1941 р.). І все ж у Сталіна, очевидно, була надія, що все можна уладнати миром або ж війні, якщо вона розпочнеться, будуть передувати переговори чи якісь претензії Німеччини.
Отже, політика Радянського Союзу в 1939-1941 рр. мало чим відрізнялася від західної політики "умиротворення" Мюнхена, що й призвело до трагічного фіналу.
Нарешті настав день, коли все прояснилося.
Вторгнення фашистських армій на територію Радянського Союзу почалося о 3 годині 30 хвилин 22 червня 1941 р. Разом з гітлерівською Німеччиною у війну проти СРСР вступили Фінляндія, Угорщина, Румунія й Італія. Допомогу Німеччині надавали царська Болгарія і франкістська Іспанія, Словаччина й Хорватія.
Гітлерівська кліка, розірвавши пакт про ненапад, здійснила небачений акт віроломства. Уже після вторгнення німецький посол у Москві Шуленбург прибув до наркома закордонних справ В.М. Молотова і заявив про рішення його уряду виступити проти СРСР. При цьому ніяких обґрунтованих причин нападу посол назвати не міг.
План війни проти СРСР під назвою "Барбаросса", розроблений генштабом і затверджений Гітлером 18 грудня 1940 р., ґрунтувався на ідеї "блискавичної війни". Він передбачав швидке просування танкових з'єднань, оточення й знищення радянських сухопутних військ у західних районах СРСР ще до того, як буде закінчено війну проти Англії1.
Бліцкриг, за розрахунками гітлерівців, мав зайняти 8- 10 тижнів до початку зими. Кінцева мета операції: вихід на лінію Волга - Архангельськ. Уральську промисловість передбачалось "паралізувати за допомогою авіації".
Отже, на фронті між Балтійським і Чорним морями вглиб радянської землі розгорнули наступ три угруповання німецько-фашистських армій.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Напад фашистської Німеччини на СРСР. Утворення антигітлерівської коаліції“ на сторінці 1. Приємного читання.
