Провідне місце в сучасному світі належить європейській інтеграції, яка здійснюється на основі міжурядових угод зі створенням наднаціональних органів влади. Згадаємо: 1948 р. - створення Оборонної організації Західного союзу; в 1967 р. - оформлення ЄЕС - Європейського Економічного Співтовариства, згодом поява Європарламенту. Важливий крок до об'єднаної Європи було зроблено в 1991 р., коли в м. Маастрихті було укладено угоду про валютно-економічний союз; у 1992 р. - 15 країн Західної Європи уклали Договір про Європейський Союз (ЄС). З січня 1999 р. в Європі в обігу спільна валюта - євро. У 1994 р. НБСЄ перетворилась на постійно діючу Організацію з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), яка е провідною політико-правовою організацією не тільки Європи, а й всього світу.
Європейський Союз - назва міждержавного об'єднання, яке поєднує в собі риси міжнародної організації та федеративної держави. Ядром є держави-засновниці. В травні 2004 р. членами ЄС юридично стали 10 країн Східної Європи. У 2006 р. вперше в історії ЄС з'явились ознаки уповільнення економічного розвитку, спричиненого здебільшого прийняттям нових членів. Але все-таки ЄС у 2007 р. прийняв до своєї спільноти ще Болгарію та Румунію, а на черзі - декілька країн Південної Європи.
Незважаючи на наявність в ЄС гострих питань (спад економіки, проблеми з енергозабезпеченням, демографічна, соціальна проблеми тощо), Євросоюз активно підтримує економічний і соціальний розвиток країн, що розвиваються. На початку XXI ст. ЄС забезпечував близько 60-70 % усієї допомоги, що надається відстаючим регіонам. Активно співробітничає ЄС і з нашою державою.
На Північноамериканському континенті після підписання угод між США, Канадою, Мексикою (1988, 1991 рр.) активно формується північноамериканський світовий економічний центр.
Аналогічна тенденція діє і в Південно-Східній Азії, де у 1989 р. створено Азійсько-Тихоокеанську економічну раду, на основі якої йдуть процеси створення єдиної економічної зони, яку складуть Японія, Таїланд, Сінгапур, Малайзія, Філіппіни, Гонконг, Тайвань, Республіка Корея, Китай, В'єтнам, Індія.
Центром кожної групи стають держави з найбільш розвиненим економічним потенціалом.
На межі XX та XXI ст. посилили вплив на світові процеси країни Латинської Америки. За значних здобутків в економіці, наявності величезних енергоресурсів тощо тут зберігається різке соціальне розшарування, більшість населення живе на межі або за межею бідності. Це сприяє посиленню ідей соціальної рівності, комуністичної ідеології. Якщо "старий світ" на межі століть заговорив про зникнення назавжди ідей соціалізму, в Чилі, Перу, Бразилії, Нікарагуа, Колумбії, Венесуелі та ін., навпаки, до влади прийшли політики з лівими та ліворадикальними поглядами. Украй небезпечною тенденцією тут залишається діяльність лівих екстремістів. У Мексиці це - Сапатистська та Революційна армії національного визволення; у Колумбії - збройні загони партизан - комуністів і маоїстів, що нараховують десятки тисяч бійців з літаками та малим флотом; у Бразилії - "червоні команди визволення"; у Гватемалі - Партизанська армія бідноти та ін. Країни Латинської Америки також стали центром сучасного антиглобалізму.
Біполярність часів "холодної війни" із розпадом одного з полюсів змінюється на реальну багатополюсність. При цьому у світі ще зберігається потенціал як для поляризації сил, так і для внутрішніх конфліктів національного, етнічного і релігійного характеру. Неможливість врегулювати ці конфлікти (Близький Схід, Югославія, Чечня, Камбоджа) традиційними політичними і навіть воєнними засобами є новою реалією сучасного світу.
Наприкінці XX - на початку XXI ст. головного значення у світі набуває загострення у відносинах між розвинутими країнами, де панують право і матеріальний добробут, та країнами "третього світу" з їх економічними й екологічними кризами, фінансовою, політичною нестабільністю, до яких додаються релігійний екстремізм, наркобізнес та тероризм. Спроба Заходу відокремитися кордонами, миротворчими загонами ООН, гуманітарною допомогою, звернення до "малої безпеки" (питань бідності, еміграційних квот, нових моделей економічного співробітництва тощо) наслідків не мала.
Події 11 вересня 2001 р. в США - безпрецедентний за масштабами руйнувань та жертв терористичний акт. Він став вододілом між цілими епохами в історії міжнародних відносин. Стало очевидним, що однією з найнебезпечніших проблем сучасного світу є міжнародний тероризм, який поступово трансформується з національного чи регіонального до світового рівня. Він наднаціональний, не має кордонів, є жорстоким та "впливовим" тиском на розвинені країни. Навіть наддержава - США, із її економічним та військовим потенціалом, виявилась непідготовленою до цього. Жорстка відповідь США та їх союзників терористам в Афганістані, Ірані покінчити з тероризмом не змогла. Бомбардуваннями не вирішити проблем бідності, безробіття, етнічного протистояння, відсутності більш-менш реальної перспективи економічного поступу тощо. Від війни страждають мільйони мирних людей, що у свою чергу тільки посилює невдоволення мас, не вирішує, а заганяє в глухий кут проблеми.
Таким чином, останні десятиріччя XX спи та початок XXI ст. увійшло у світову історію як час загострення біполярного світу, посилення конфронтації між СРСР і США, новим витком гонки озброєнь та виникнення численних регіональних воєнних конфліктів. Разом із тим, людство почало усвідомлювати, що така політика - це шлях до ядерної війни, до світової катастрофи. Тому ці роки - це роки пошуку нових міждержавних відносин, краху політики "холодної війни", ліквідації біполярної системи, прискорення міжнародної та міждержавної інтеграції, утворення багатополюсного світу.
В умовах посилення глобалізації поряд з традиційним світом міждержавних відносин виник новий поліцентричний світ, що характеризується хаотичністю і непередбачуваністю. Напруженість або конфлікт в окремих країнах чи континентах впливають на ситуацію в інших регіонах. Усі держави незалежно від свого статусу долучаються до справ усього світового співтовариства, вирішувати які слід спільно і дуже обачно.
В результаті демократичних революцій 1989-1990 рр. у країнах Східної Європи було повалено комуністичні режими. Зазнала краху практика "реального соціалізму" в Радянському Союзі та країнах Східної Європи. Нові політичні сили взяли курс на ринкові реформи й утвердження парламентської демократи.
Світова громадськість дедалі більше впевнюється в думці, що найкращий шлях до процвітання - це не загарбання нових територій та експлуатація підневільних народів, застосування сили, а використання досягнень науково-технічного прогресу, створення сприятливих умов для ділової активності особи, налагодження ефективної системи світового господарства та впровадження гуманістичних принципів міжнародного співтовариства.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 8. Світ наприкінці XX - на початку XXI ст.: нові тенденції розвитку“ на сторінці 5. Приємного читання.
