На зламі XV-XVI ст. у західноєвропейських країнах тривала епоха Відродження (Ренесансу), яка увійшла в стадію свого найвищого розвитку під назвою Високого Відродження. Характерною особливістю цього періоду, як значною мірою і всього Ренесансу, стала поява нової ідеології, культури, суспільно-політичних відносин, світогляду людей. їх зміст полягав у тому, що на зміну середньовічній феодально-церковній культурі, філософії, політиці прийшла нова, гуманістична, в центрі якої стояла людина з її особистими проблемами й проблемами суспільного життя. Якщо в період феодалізму основна маса населення була феодально залежною, "живим знаряддям праці", то митці й гуманісти Відродження виступають на захист свободи людини, високо оцінюють її індивідуальні якості, такі як розум, талант, наукові, мистецькі, виробничі здібності, працелюбність тощо. Стають в оборону простого народу, його соціальних культурних потреб, політичних, релігійних, етнічних прав. Домагаються побудови держави і суспільства на демократичних засадах, критикують католицьку феодальну церкву і розглядають її як реакційну силу, що гальмує розвиток суспільства й потребує реформи.
Ідеї Реформації, які розкололи католицьку Європу на ворогуючі табори, зародилися на початку XVI ст.
Найбільш виразно реформаційний рух виявив себе в Німеччині, в якій виникли для цього досить вагомі об'єктивні передумови.
На початку XVI ст. у німецьких землях розпочався активний процес розпаду феодально-кріпосницьких відносин і заміни їх капіталістичними. Причиною цьому став досить швидкий економічний розвиток держави, яка, на відміну від Іспанії, Португалії та Англії, не займалася відкриттям нових земель та їх пограбуванням, а спиралася на свої внутрішні економічні ресурси. Уже на початку XVI ст. Німеччина досягла великих успіхів у гірничій справі, налагодила видобуток срібла, металевих руд, що підштовхнуло розвиток багатьох галузей промисловості, таких як гірничодобувна, машинобудівна, текстильна, металообробна тощо.
Вигідне географічне розташування Німеччини в центрі Європи дало можливість цій державі налагодити інтенсивну сухопутну торгівлю, створити великі торгові фірми, лихварські банки. Однак поряд із досить розвинутими областями, такими як Тіроль, Гарц, Саксонія, Вестфалія, чимало німецьких земель залишалися відсталими, з переважним дрібнотоварним виробництвом, що спричиняло незадоволення, соціальну напруженість серед населення цих районів.
Суперечливим залишався розвиток сільського господарства. На початку XVI ст. тут ще панували феодальне гноблення та інші пережитки феодального суспільного устрою.
Поглибленню внутрісуспільних суперечностей сприяла діяльність католицької церкви. У Німеччині вона посідала винятково привілейоване становище. Численне духовенство, більшість якого було ставлениками імператора і фактично прирівнювалося до місцевих князів, стягувало з населення на свою користь та користь Папи Римського непосильні податки, володіло великими матеріальними цінностями та земельними наділами, які до того ж безплатно обробляли селяни.
Таким чином, незадоволеними панівною феодально-церковною системою в німецькому суспільстві були широкі соціальні верстви населення: селяни, ремісники, торгівці, городяни, лицарі, князі, просвітителі та ін., які поступово об'єдналися в єдиний революційний потік у боротьбі з панівним ладом.
На початковому етапі цього руху головними його ідеологами виступили німецькі гуманісти (філософи, публіцисти, літератори).
Серед них Еразм Роттердамський, Йоганн Рейхлін, Ульріх фон Гуттен.
У чому ж полягала основна суть їхнього вчення щодо перебудови суспільних відносин?
Еразм Роттердамський (1467-1536) у творі "Похвала глупоті" гостро критикував духовенство, відхід його від свого прямого призначення, показував переродження служителів церкви у зажерливих, своєкорисливих, розпутних людей. Висміювалися феодали, які також тісно співпрацювали з церквою з метою використання цього інституту для власного збагачення. Критикуючи духовенство, Е. Роттердамський пропонує очистити церкву від схоластів, гультяїв, неуків-ченців, висуває ідею створення "раціональної" й "освіченої" церкви. Ці ідеї підривали основи життя всієї католицької церкви, і ними згодом широко скористалися європейські церковні реформатори у боротьбі проти папства.
В іншому своєму творі "Скарга світу" Еразм гостро критикує владу королів, які з метою власного збагачення організовували часті кровопролитні війни. У цьому їм допомагало католицьке духовенство. Тому Е. Роттердамський звертається до простих людей із закликом об'єднуватися у боротьбі проти королівської влади, католицького духовенства та загарбницьких воєн, які організовувалися панівними класами.
Отже, Е. Роттердамський заклав ідеологічні основи Реформації, яка об'єктивно назрівала в німецькому суспільстві.
Йоганн Рейхлін (1455-1522) - видатний філолог, знавець грецької і староєврейської мов, працював в Ерфуртському університеті. Добре знаючи історію зародження й розвитку християнства, він виступив з гострою критикою реакційних кельнських та інших німецьких теологів, які заборонили вивчення давніх грецької, єврейської та інших літератур, пов'язаних з виникненням християнства. Проти Рейхліна розгорнули боротьбу обскуранти-теологи (течія ворожого ставлення до освіти, наукового прогресу) Кельнського університету. Дискусії стосовно долі старовинних книжок та їх використання в науці згодом переросли в гостре протистояння, в якому Рейхлін обстоював права на незалежність думок, демократичні свободи, право особистості на свободу совісті тощо. До Рейхліна приєдналися Крот Рубіан, Му-ціан Руф, Ульріх фон Гуттен та інші гуманісти і створили Ерфуртський гурток "рейхліністів". Вони під його керівництвом видали двотомний твір "Листи темних людей", у яких критикували папство, католицьку церкву, науково доводили, що тогочасна церква відійшла від первісного християнства, перетворилася з духовного інституту в інструмент наживи та збагачення духовенства на чолі з Папою.
Діяльність гуртка "рейхліністів" дала новий поштовх для посилення Реформації, яка розпочалася в Німеччині та інших країнах Європи.
Ульріх фон Гуттен (1488-1523) був представником молодшого покоління гуманістів. У критиці католицизму він пішов значно далі Е. Роттердамського й Рейхліна. У памфлетах та епіграмах на папу Юлія II Гуттен показував церкву та папство як найголовніших винуватців багатьох соціальних бід німецького народу і за прикладом гуситів пропонував провести Реформацію церкви насильницьким шляхом, наполягав на негайному вигнанні з Німеччини католицького духовенства. Будучи вихідцем із сім'ї лицаря, Гуттен ідеалізував його стан і в 1522 р. взяв участь у лицарському повстанні у Франконії, вважаючи, що лицарство Німеччини є найбільш міцним і сконсолідованим суспільним прошарком, здатним здійснити соціальний переворот у країні й організувати новий політичний устрій, який захистить інтереси селян, городян, ремісників та інших соціальних верств. Але в ході повстання частина лицарства, відстоюючи свої класові інтереси, відмовилася від союзу з цими верствами населення, і виступ зазнав поразки.
Е. Роттердамський, Й. Рейхлін, У. фон Гуттен та інші гуманісти обґрунтували необхідність перебудови суспільства на нових засадах та реформування церковного життя в державі, чим наблизили антифеодальну Селянську війну в Німеччині 1525 р.
Початок безпосередньої реформації папської католицької церкви пов'язаний з іменем Мартіна Лютера (1483-1546), професора філософії й богослов'я. Вивчаючи твори відомого чеського реформатора Яна Гуса, а також будучи глибоким знавцем богослов'я, він дійшов висновку, що діюча папська церква докорінно відрізняється від первинної християнської релігії й висунув низку ідей, пов'язаних уже з конкретною реформою чинних церковних канонів і порядків. На противагу католицькому вченню про спасіння людини шляхом хороших вчинків, обов'язковим атрибутом яких було систематичне дотримування всіх релігійних обрядів і церковних законів, Лютер розробив учення про спасіння людини вірою. В останнє він включав особисті релігійні почуття віруючого, висуваючи ідею релігійного індивідуалізму, що означало зв'язок людини з Богом без посередництва духівництва, яке себе давно уже скомпрометувало й перетворилося з духовного органу на клас експлуататорів. Цією тезою Лютер відхилив претензії духовенства на панівне становище у світі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Європейське Відродження. Реформація і Контрреформація в Європі“ на сторінці 1. Приємного читання.
