Колишня УРСР дістала назву "Україна", що відповідає історичній традиції. Головні засади існування і діяльності України визначено Декларацією про державний суверенітет 1990 р. та Конституцією 1996 р.
Наша держава посідає почесне місце серед країн світу. її визнали практично всі провідні держави, з багатьма з них установлено дипломатичні відносини, вона представлена в 47 міжнародних та міжурядових організаціях. Ставши суб'єктом міжнародного права, Україна здійснює активну зовнішню політику, В суспільній думці нашої держави зафіксовано певну рівновагу європейського і євразійського компонентів, проте головним торговим партнером України все ж залишаються країни СНД. Як одна з держав Європейського континенту вона активно співробітничає з ЄС та різноманітними загальноєвропейськими організаціями і форумами.
Після підписання в 1992 р. Гельсінського заключного акта Україну прийнято до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Організації безпеки та співробітництва в Європі. Вона була однією з перших країн світу, яка добровільно відмовилася від статусу ядерної держави. На жаль, мало позитивного принесло балансування керівництва держави між Європою, Росією і США у визначенні стратегічного партнера України.
Водночас перед Україною постала низка складних проблем внутрішнього життя. Прийнявши статус соціальної держави, на тлі глибокої економічної кризи і різкого падіння життєвого рівня абсолютної більшості населення, за всі роки незалежності не створено дієвої системи соціального захисту. Швидкими темпами зростає різниця між прибутками вузького кола надбагатих та іншого населення. Продовжується поляризація суспільно-політичного і громадського життя на фоні різкого скорочення тривалості життя і чисельності населення. Сумним наслідком минулого є збереження величезної бюрократичної державної системи, поповнюється армія держчиновників, що відштовхує потенційних економічних партнерів України та підсилює соціальну напруженість у суспільстві.
На початку 90-х років соціалістична інтеграція в рамках РЕВ остаточно вичерпала свої можливості.
Намагання здійснити радикальні реформи зазнали краху, а часткове реформування соціалістичної моделі й у СРСР, і в країнах співдружності (Міжнародний банк економічного співробітництва, Комплексна програма співробітництва та розвитку країн РЕВ на базі інтеграції та ін.) суттєвих результатів не дали. Тому переважаючою формою економічних зв'язків залишалася торгівля. її відмітною рисою було те, що Радянський Союз постачав країнам-сателітам енергоресурси та сировину, причому за цінами, значно нижчими від світових, а до нього експортувалися промислові вироби, насамперед товари широкого вжитку, які були неконкурентоспроможні на Заході. З економічного боку таке "співробітництво" було явно невигідним для СРСР, але його керівництво роками приймало рішення не економічної, а політичної доцільності. Це сковувало ініціативу господарчих суб'єктів, не давало змоги адекватно реагувати на нові тенденції та явища світового економічного й політичного поступу. Особливо наочно ці процеси поглибилися в другій половині 80-х - на початку 90-х років. Тому в 1991 р. на 46-му засіданні РЕВ у Будапешті було прийнято рішення про припинення діяльності РЕВ.
Демократичні революції у Центрально-Східній Європі стали найвизначнішими подіями другої половини XX ст.
Революції розгорталися практично одночасно - у другій половині 1989 р. Це пояснюється, по-перше, зрілістю передумов та високим ступенем соціальної напруженості в цих країнах, а по-друге, усвідомленням того, що СРСР не зможе надати допомоги консервативним силам, які будуть протидіяти демократичним процесам. Саме друга обставина стала визначальною для початку радикальних перетворень.
Своєрідним детонатором на цьому напрямку були події у Польщі. Тут у ході боротьби трудящих за свої права ще в 70-ті роки зародились принципово нові робітничі організації, які потім відіграли провідну роль у становленні незалежної профспілки "Солідарність" на чолі з Л. Валенсою. Це "Комітет захисту робітників", який згодом було перейменовано на "Комітет громадського самозахисту", "Рух молоді Польщі", "Конфедерація незалежності Польщі" та ряд громадських організацій.
Економічні відносини із Заходом, діяльність "Солідарності", посилення молодіжного руху примусили керівництво Польщі провести демократичні вибори органів влади в 1989 р. та започаткувати зміни в суспільно-політичному житті держави.
Прояви наростаючої кризи спостерігались і в інших країнах соцтабору. Але до середини 80-х років тут ще зберігались певні економічні резерви, щоб підтримувати життєвий рівень населення, а правлячі режими маля можливість тримати ситуацію під контролем, інколи застосовуючи навіть силу.
На початку 1988 р. розпочались демократичні перетворення в Угорщині. Конференція комуністів, критично оцінивши діяльність партії та уряду, визнала наявність гострої кризи та необхідність реформ. Однак реальний хід подій випередив намічені заходи. У країні створилась багатопартійна система. Угорська соціалістична робітнича партія (УСРП) заявила про саморозпуск і створення натомість Угорської соціалістичної партії (УСП). Але найбільш впливовою силою стали опозиційні Угорський демократичний форум (УДФ), Союз вільних демократів (СВД) та ін.
На основі політичних угод в Угорщині відбулись вільні, на багатопартійній основі вибори до парламенту, в яких відчутну перемогу здобув Демократичний форум. У наступні роки йшов процес формування ринкової економіки, трансформації політичної структури держави, демократизації суспільства.
Наприкінці 80-х років у деяких країнах Європи відбулась хвиля "оксамитових революцій", які знищили монополію правлячих компартійних режимів.
У більшості країн революційні події, незважаючи на їх масові масштаби та бурхливий характер, відбулися в цивілізованих формах, без будь-яких випадків насильства (НДР, Чехословаччина, Болгарія, Албанія та ін.). У Румунії - в результаті збройного повстання і фізичного знищення М. Чаушеску та його дружини. Незважаючи на радикальні зміни в сусідніх країнах, уряд Чаушеску проігнорував прагнення румунського народу до демократії. У грудні 1989 р. спалахнуло народне повстання, яке за тиждень зруйнувало, здавалось, непохитний режим.
Під тиском громадської думки, особливо студентської МОЛОДІ, яка була рушійною силою "оксамитових революцій", керівництво цих держав змушене було піти у відставку.
У Чехословаччині оновлене керівництво КПЧ почало безрезультатні переговори з опозицією, представленою Громадським форумом, який перебував в антикомуністичній опозиції. Через деякий час, остаточно втративши залишки прихильників, КПЧ змушена була зректися влади. У ЧСФР почалися кардинальні зміни, символом яких став перший президент республіки В. Гавел. Однією з найважливіших змін стала ліквідація ЧСФР як держави. 1 січня 1993 р. на карті Європи з'явились дві держави - Чехія і Словаччина.
Особливою гостротою і безкомпромісністю характеризуються події в НДР. Керівництво НДР із підозрою і засудженням зустріло перебудовчий курс М. Горбачова, розуміючи, які наслідки це матиме для правлячої Соціалістичної єдиної партії Німеччини. Те, що багатотисячні демонстрації і мітинги, які викликали падіння керівництва на чолі з Е. Хонеккером, мали місце в жовтні, дало підставу деяким політологам назвати цю революцію Жовтневою. У НДР жовтень 1989 р. став часом підведення риски під цілим періодом історії.
У жовтні 1989 р. берлінці зруйнували ненависний їм символ - бетонний мур, який розділяв німецьку націю. В жовтні 1990 р. відбулося об'єднання Німеччини, яке по суті стало приєднанням НДР до могутнішої в економічному й політичному відношеннях ФРН.
Позиція Заходу і СРСР щодо об'єднання Німеччини спочатку була більш ніж стриманою, адже світ добре пам'ятав, що саме Німеччина стала детонатором двох світових воєн XX ст. Об'єктивно об'єднана Німеччина посилювала НАТО й ослаблювала позиції ще діючого тоді ОВД. Багато що в цій ситуації залежало від СРСР. Та внутрішні реалії Радянського Союзу, виважена політика М. Горбачова стосовно "німецького питання" дали змогу провести серію зустрічей за формулою "4 + 2" (4 держави-переможниці - СРСР, США, Великобританія і Франція, а також НДР та ФРН), після яких об'єднання Німеччини стало справою часу. З жовтня 1990 р. НДР перестала існувати, не доживши 4 днів до свого 41-річчя.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 8. Світ наприкінці XX - на початку XXI ст.: нові тенденції розвитку“ на сторінці 2. Приємного читання.
