Інформатизація суспільства - визначальний фактор сучасного стану розвитку людства

Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть

Трансформація суспільного ладу в країнах Центральної і Східної Європи в останні десятиліття зумовила серйозну увагу та науковий інтерес з погляду як загальних підсумків процесу становлення посткомуністичного суспільства, так і в плані аналізу окремих компонентів демократичних перетворень. Однією з найважливіших характеристик могутності сучасних країн є їх інформаційний потенціал. Ще на початку 70-х років минулого століття філософи, політологи, соціологи та фахівці інших гуманітарних і технічних наук стали пов'язувати стрімкий розвиток економіки країн Західної Європи та Північної Америки з комунікативною, інформаційною природою суспільства, суспільства у якому основним джерелом інновацій та формування політики стають знання, інформація. Теорія переходу постіндустріального суспільства до інформаційного підкріплювалася, зокрема, і тим, що саме в цей період у більшості високорозвинених країн кількість службовців уперше перевищила кількість робітників.

У грудні 2003 р. учасники Світового саміту з питань інформаційного суспільства задекларували спільне прагнення до побудови суспільства, орієнтованого на інтереси людей, відкритого для всіх, у якому кожен міг би мати доступ до інформації, користуватися нею з метою реалізації свого потенціалу та створення нових знань і нової інформації на основі цілей та принципів Статуту Організації Об'єднаних Націй. У затвердженому учасниками саміту проекті "Декларації принципів" було окреслено основні напрями розвитку світового інформаційного суспільства, серед яких важлива роль належить засобам масової інформації, передусім телебаченню та радіомовленню, які в другій половині XX ст. постали на перші місця серед найважливіших інститутів демократичного суспільства і не лише визначали загальний рівень демократії, а й безпосередньо впливали на її розвиток. У свою чергу на газетно-журнальній та телерадіомовній сферах суттєво позначилися процеси, які відбулися у сфері економіки, політики, культури, та безпосередній вплив на них владних структур і політичних сил. Особливо важливим період був для розвитку національних систем телебачення і радіомовлення в постсоціалістичних країнах, для безпосереднього формування українського телебачення та радіомовлення в процесі становлення Української держави і трансформації суспільних відносин.

Надзвичайно бурхливого розвитку засоби масової інформації, особливо електронні, набули в США, де вже з кінця 70-х років минулого століття активно почали використовувати супутники як засіб передавання телевізійних сигналів і до індивідуальних споживачів, і до телерадіомереж. Процес трансформації телебачення і радіомовлення у країнах Центральної і Східної Європи, після розпаду. Радянського Союзу та так званого "соціалістичного табору", супроводжувався масштабними процесами роздержавлення та приватизації, які могутньою хвилею прокотилися тут у 90-х роках минулого століття і суттєво вплинули на ситуацію в засобах масової інформації в цілому, зокрема в телебаченні та радіомовленні.

Частка державних телерадіомовних структур у цій сфері в Польщі, Румунії, Болгарії, країнах Прибалтики та СНД різко скоротилася. Водночас реальна дійсність не лише не дала однозначної відповіді стосовно переваг якоїсь однієї форми власності, а в багатьох випадках показала історичну доцільність існування та розвитку державного телебачення і радіомовлення, які реально можуть забезпечити справжню цілісність загальнодержавного

інформаційного простору. Передусім саме з огляду на цю важливу обставину під час об'єднання Німеччини влада заборонила приватизацію радіо у Східній Німеччині - його зробили державним, тобто, по суті суспільним. Телебачення в Японії "Ен-еч-кей" теж є одночасно і державним, і суспільним. Наявність у країні приватного телебачення і радіомовлення ніколи не була тут причиною приватизації "Ен-еч-кей". В Італії теж не дозволили ліквідувати три державні телеканали, а приватна телеімперія С. Берлусконі не заважає пресі піддавати його критиці за спроби маніпулювати суспільною свідомістю.

Стрімкий розвиток електронних засобів масової інформації негативно вплинув на ситуацію в пресі. Дуже багато громадсько-політичних і особливо економічних та культурологічних видань катастрофічно втратили тиражі. В деяких високорозвинених країнах, де ринок періодичних видань стабілізувався ще в 70- 80-ті роки минулого століття, суттєво скоротилась кількість газет. Скажімо, в США було приблизно 1700 щоденних газет, а залишилось близько 1500. Тільки наприкінці 90-х років газетно-журнальний ринок, повною мірою стабілізувався, а в Україні спостерігалося навіть зростання передплатних тиражів періодичних видань. Станом на 1 січня 2000 р. передплатні тиражі національної періодики із загальнодержавною і зарубіжною сферою розповсюдження зросли більш ніж на 1,5 млн примірників (порівняно з 1999 р.) і досягли 5 861 тис. примірників.

На становлення й розвиток періодичної преси, телебачення і радіомовлення впливала низка факторів, серед яких вирішальне значення мали основоположні засади державної інформаційної політики кожної країни і, зокрема, державної політики безпосередньо у сфері телебачення та радіомовлення. Внаслідок своєї специфіки діяльність усіх засобів масової інформації безпосередньо стосується і економічної, і гуманітарної, і соціальної, і національної, і міжнародної політики держав, які у свою чергу утворюють основні засади їх внутрішньої і зовнішньої політики.

Відповідно до Конституції України (ст. 85) засади внутрішньої і зовнішньої політики держави визначаються Верховною Радою. Але оскільки абсолютна більшість державних інститутів формувалася не за один день (а в багатьох випадках і не за один рік), становлення й розвиток основоположних засад державної політики у сфері періодичної преси, телебачення і радіомовлення теж відбувалися поступово. На жаль, формальне перенесення у вітчизняні реалії тези про те, що в демократичному суспільстві преса має бути в опозиції, було не лише передчасним, а й шкідливим. Необґрунтована і безпідставна опозиційність до власної держави й амбітна незалежність негативно позначилася і на розвитку самих засобів масової інформації, оскільки на певному етапі природно послабилася увага і держави, і суспільства до актуальних проблем їх трансформації та забезпечення фінансово-економічних засад реальної незалежності періодичних видань та телерадіокомпаній.

Складність періоду трансформації засобів масової інформації України в 1991-2000 рр. була зумовлена не лише прорахунками суб'єктів інформаційної діяльності, а й об'єктивними причинами, породженими особливостями перехідного періоду. Незалежні від державно-партійних структур та комуністичної ідеології телерадіокомпанії виникли в Україні наприкінці 80-х - на початку 90-х років як закономірний наслідок політики гласності й перебудови, яка була проголошена в Радянському Союзі ще в 1985 р. Зміни, що відбулися в офіційній політиці вищого державного і партійного керівництва, значно розширили свободу творчих дій як окремих журналістів, так і засобів масової інформації в цілому. Якщо наприкінці 80-х років у країні діяло всього близько 30 телерадіомовних структур, то на 1 жовтня 2007 р. до Державного реєстру було внесено 1492 телерадіоорганізації та інших суб'єктів інформаційної діяльності.

На першому етапі розбудови суверенної демократичної держави діяльність суб'єктів інформаційної сфери в цілому і телебачення, і радіомовлення, зокрема, регулювалася в Україні законодавчими актами колишнього Радянського Союзу. Це було цілком виправдано з урахуванням і об'єктивних причин відсутності власного законодавства, і природної логіки наявності певної інерції у функціонуванні різних інституцій суспільства й держави. Саме на початку 90-х років у колишньому Радянському Союзі почав діяти Закон "Про пресу та інші засоби масової інформації", прийнятий Верховною Радою СРСР 12 червня 1990 р. Як зазначали деякі дослідники, це був, по суті, перший закон в умовах тоталітарного режиму, який безпосередньо торкався тієї сфери суспільно-політичного життя країни, яка до того регулювалася переважно постановами ЦК та Політбюро ЦК КПРС і рішеннями з'їздів Комуністичної партії.

Логіка законодавчого процесу продиктувала необхідність розробки та прийняття насамперед базового закону у сфері інформації - Закону України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р. Він визначив загальні правові основи одержання, використання, поширення та забезпечення інформації, закріпив право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначив статус учасників інформаційних відносин, урегулював порядок доступу до інформації та забезпечив її охорону і захист особи й суспільства.

Закон визначив також основні принципи інформаційних відносин, головні напрями державної інформаційної політики, відповідальність за порушення законодавства про інформацію, гарантії інформаційного суверенітету України.

Паралельно з підготовкою базового закону у сфері інформаційних відносин тривала робота над законопроектами "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" та "Про телебачення і радіомовлення". 17 грудня 1992 р. з доповіддю "Про проект Закону України "Про телебачення і радіомовлення" на сесійному засіданні Верховної Ради України виступив президент Укртелерадіокомпанії М. Охмакевич. Він, зокрема, зазначив, що під час підготовки законопроекту було використано досвід світової законодавчої практики, але основну частину матеріалу до статей майбутнього закону автори формулювали самі, беручи з союзного законодавства і світового досвіду хіба що загальні конструктивні принципи. На користь такого твердження свідчить і аналіз текстових частин українського закону та аналогічних законів європейських держав, які з'явилися до 1992 р., і той факт, що в багатьох країнах Європи законодавчі акти, які регулюють діяльність телебачення і радіомовлення, розроблялися або одночасно з українським, або пізніше. Так, Закон "Про теле- і радіомовлення" в Румунії було прийнято в 1992 р., Закон "Про мовлення" в Естонії набрав чинності в 1994 р. Закон "Про мовлення" в Польщі було прийнято в 1992 р., Закон "Про радіо- і телевізійне мовлення" Чехословацької Федеративної Республіки набрав чинності в 1992 р., а Закон "Про радіо і телебачення" Словенії - в 1994 р.

У грудні 1993 р. Закон України "Про телебачення і радіомовлення" був схвалений Верховною Радою України і набрав чинності, а в цілому впродовж 1990-2008 рр. в Україні було прийнято більше десяти законодавчих актів, які стосуються діяльності засобів масової інформації. Зокрема, "Про авторське і суміжні права" (1993), "Про державну таємницю" (1994), "Про інформаційні агентства" (1995), "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" (1997), "Про державну підтримку засобів масової інформації" (1997), "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення" (1997), "Про телекомунікації" (2003), "Про захист суспільної моралі" (2003).

Дослідники інформаційного простору виокремлюють кілька найбільш характерних ознак процесу його розвитку на зламі двох тисячоліть. Передусім це зростання розуміння державними структурами, соціальними групами та окремими індивідуумами важливості інформації. Інформація за всіх часів існування людського суспільства була основою прийняття рішень від сфери найпростіших буденних потреб людини до таких, які позначилися на долі багатьох країн і народів. Новизна проблем побудови демократичного суспільства в країнах колишнього соціалістичного табору ще більше актуалізувала її значення.

За даними дослідження громадської думки, проведеного компанією "Socis Gallup", 62 % жителів України одержують інформацію про соціальні та політичні події з телевізійних програм, 38 - з радіо і 18 % - з газет. Згідно з результатами дослідження, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень та Центром соціального моніторингу, 55 % населення довіряють телевізійним репортажам і 51 % - друкованим засобам масової інформації. Те, що засобам масової інформації довіряє абсолютна більшість громадян, підтверджують і дані Інституту соціології HAH України. Згідно з ними, індекс довіри громадськості до українських ЗМІ становить у середньому 2,7 за п'ятибальною шкалою. Вищий рівень довіри серед суспільних інститутів лише у церкви (3,03).

З огляду на ці обставини в абсолютній більшості країн суттєво посилилася увага керівних органів до питань законодавчого забезпечення діяльності засобів масової інформації, вдосконалення системи управління інформаційною сферою. Поряд з урядовими управлінськими структурами практично в усіх розвинутих країнах у 80-х - першій половині 90-х років були створені позавідомчі державні органі, які стали опікуватися питаннями телебачення і радіомовлення, зокрема в Україні 15 грудня 1994 р. Верховна Рада обрала Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення, на яку було покладено виконання тих функцій і завдань, які не могли виконати ні Держтелерадіо, ні Міністерство інформації, ні Держкомзв'язку внаслідок своєї відомчої заангажованості.

Зростання розуміння значимості інформації в житті суспільства та держави І посилення уваги до них з боку владних структур та бізнес-кіл, у свою чергу, сприяли інтенсивному розвитку сучасних комунікативних технологій, котрі безпосередньо впливають на природу, обсяг, зміст і результативність інформації. Важливою передумовою цього стало залучення до сфери інформації значних коштів.

Завдяки законодавчому забезпеченню захисту іноземних інвестицій в галузі телебачення І радіомовлення в Україні протягом 1995-2000 рр. було не лише збережено перший загальнонаціональний телеканал і три програми національного радіо, а й створено ще два загальнонаціональні телеканали ("Інтер", "1+1") та загальнонаціональну радіомережу "Наше радіо", кілька регіональних і сотні місцевих телерадіоканалів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Інформатизація суспільства - визначальний фактор сучасного стану розвитку людства“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Тема 1. Зародження індустріальної цивілізації і формування цілісності світового розвитку (кінець XV-XVII ст.)

  • Великі географічні відкриття та їх наслідки для розвитку світової цивілізації

  • Європейське Відродження. Реформація і Контрреформація в Європі

  • Перші європейські революції та їх вплив на цивілізаційний поступ людства

  • Російська держава у XVI-XVII століттях

  • Європейська колонізація Північної Америки. Початок формування північноамериканської нації

  • Східні цивілізації у період зародження індустріального суспільства

  • Формування нових світоглядних цінностей

  • Тема 2. Європейсько-Американська цивілізація та позаєвропейський світ У XVIII - середині XIX ст.

  • Романтизм, національне відродження та об'єднавчий рух в Європі

  • Формування та розвиток основних ідейно-політичних доктрин XIX століття: консерватизму, лібералізму, соціалізму, анархізму

  • Соціально-економічні трансформації країн Європи і США. Становлення парламентаризму

  • Позаєвропейський світ: основні тенденції суспільного розвитку

  • Тема 3. Модернізація капіталізму: новітня доба (кінець XIX - початок XX ст.)

  • Парламентаризм - апогей європейської державно-правової еволюції

  • Міжнародні відносини в контексті модернізації капіталізму

  • Англо-бурська війна 1899-1902 рр.

  • Модернізація - генератор науково-культурного прогресу на зламі XIX-XX століть

  • Тема 4. Перша світова війна (1914-1918 рр.)

  • Початок Першої світової війни. Бойові дії на фронтах 1914 р.

  • Воєнні дії 1915-1916 рр.

  • Ставлення до війни народів воюючих країн. Еволюція громадської позиції

  • Кампанії 1917-1918 рр. Вступ у війну США та вихід з неї Росії

  • Підсумки Першої світової війни

  • Тема 5. Міжвоєнний період світової історії: суспільно-політичні трансформації

  • Нові геополітичні реалії міжвоєнного періоду

  • Тенденції та моделі соціально-економічного розвитку. Культурні трансформації

  • Основні політичні ідеології міжвоєнного періоду

  • Загострення суперечностей у міждержавних відносинах напередодні війни

  • Тема 6. Друга світова війна (1939-1945 рр.)

  • Напад фашистської Німеччини на СРСР. Утворення антигітлерівської коаліції

  • Докорінний перелом у ході Другої світової війни та її завершення

  • Основні підсумки та уроки Другої світової війни

  • Тема 7. Геополітичні зміни в післявоєнному світі. Формування постіндустріальних суспільств (друга половина 40-х - 80-ті роки XX ст.)

  • Початок "холодної війни"

  • Модернізація державно-політичних систем країн Заходу в другій половиш XX століття

  • Світова система соціалізму в другій половині 40-х - наприкінці 80-х років

  • Країни "третього світу" в постколоніальну добу

  • Від відбудови до науково-технічної революції: стратегія економічного розвитку

  • Соціально-економічні наслідки НТР

  • Економічні перетворення і реформи на шляху до постіндустріальних суспільств

  • Тема 8. Світ наприкінці XX - на початку XXI ст.: нові тенденції розвитку

  • Глобалізація та її вплив на соціально-політичний та етнодержавний розвиток світу

  • Тенденції світового економічного розвитку

  • Інформатизація суспільства - визначальний фактор сучасного стану розвитку людства
  • Післямова