Економічний розвиток світу наприкінці XX - на початку XXI століть характеризують в основному ті самі тенденції, тільки в більш загостреному вигляді, що і в попередні десятиліття. Серед них - посилення нерівномірності розвитку окремих країн, їх різних груп та географічних регіонів, що супроводжується економічними підйомами, локальними або глобальними кризами поглибленням економічних і політичних проблем. За найбільш тривалим за повоєнний час економічним підйомом, що розпочався у 1983 р., на кінець 1990 р. сталося різке зниження економічної динаміки. Перші спади спостерігались у країнах Північної Америки, Північної Європи та Австралії. На початку 1991 р. у смугу спаду вступили країни континентальної Європи, а із середини 1991 р. - Японія. Після 1998 р., коли приріст сукупного ВНП розвинутих країн досяг майже рекордних для 80-х років 4,5 %, економічне зростання стало помітно слабшати. Державні заходи його стимулювання виявилися неефективними внаслідок погіршення фінансового стану як населення, так і бізнесу, в тому числі банківської сфери. Кризові явища зачепили перш за все інвестиційні процеси. В ряді країн відбулося їх абсолютне скорочення, хоча сумарний обсяг виробничих інвестицій залишився незмінним.
Економічна криза 1990-1992 рр. призвела також до падіння попиту, що зумовило зниження темпів зростання виробництва. Реальний валовий внутрішній продукт у Західній Європі в 1990 р. зріс на 2,7 % проти 3,2 % у 1989 р., а у 1991 р. - лише на 0,9 %. Абсолютне зменшення ВВП у 1991 р. спостерігалось у Великобританії - 2,2 %, Фінляндії - 6,2, Швеції - 0,7, Швейцарії - 0,5 %. У більшості інших країн Західної Європи приріст промислового виробництва різко сповільнився: у 1990 р. - 2,1 % проти 3,9 % у 1989 р., а у 1991 р. взагалі припинився.
Для виходу з кризи передбачалося скорочення частки традиційних галузей та стимулювання розвитку ефективних виробництв, новітніх галузей, заснованих перш за все на високих технологіях. Завдяки цьому з другої половини 1992 р. економіка Західної Європи почала виходити з кризи. Зростання виробництва більш активно йшло в англомовних країнах та Північній Європі, повільніше в США.
Вражає феноменальне зростання економіки Китаю, де у 90-х роках державний сектор зайняв лідируючі позиції на єдиному соціалістичному ринку. Саме державний сектор є найважливішим фактором економічного розвитку країни, що відбувається при посиленні керівної ролі комуністичної партії. Приватний сектор перебуває під суворим контролем держави. Виняткове місце в реалізації зовнішньоекономічної політики відводиться розвиненим країнам.
У ряді районів, які було перетворено в особливі економічні зони, проводиться політика відкритих дверей. Для припливу іноземного капіталу було відкрито 14 морських портів.
ВВП Китаю за 46 років (1950-1996 рр.) збільшився у 22,4 раза, а його частка у світовій економіці зросла з 2,7 до 10,2 %. ВВП США за цей період збільшився у 3,9 раза, а його частка у світовій економіці зменшилась з 31,2 до 20,6 %. Водночас ВВП найбільш розвинених регіонів середини XX століття - Північної Америки та Європи - збільшувався повільніше, ніж світова економіка в цілому (його зростання становило відповідно 4,2 проти 5,2 раза). Як наслідок, їх частка у ВВП світу скоротилась: Північної Америки - з 35,3 до 25,1 %, Європи - з 37 до 26,7 %. Скорочення частки Північної Америки у світовій економіці повністю відбулося за рахунок зниження в ній частки США, тоді як частка інших північноамериканських країн зросла з 4,1 до 4,5 %.
Справжньою "рекордсменкою" економічного зростання стала Азія. її ВВП за 1950-1996 рр. зріс у 12,8 раза, що подвоїло її частку у світовому ВВП - з 16,7 до 36,5 % і дало змогу стати найбільшим економічним регіоном світу кінця XX століття. Якщо у 1950 р. сукупні розміри економік азійських країн більше ніж вдвічі поступались аналогічним показникам і Європи, і Північної Америки, то в середині 90-х років Азія за розмірами ВВП майже в 1,5 раза перевершила кожний з цих регіонів.
Зростання ВВП колишніх соціалістичних країн (без Китаю) становило всього 2,6 раза, внаслідок чого їх частка у світовій економіці впала з 12,6 до 5,7 %.
У групі країн з ринковою економікою темпи зростання ВВП у країнах, що розвиваються, майже вдвічі (8,5 раза) перевершили відповідний показник розвинених країн (4,9 раза), внаслідок чого частка останніх у світовій економіці скоротилася з 63 до 52,7 %, а частка країн, що розвиваються, зросла майже в півтора раза - з 21,7 до 31,4 %.
Суттєві зміни у другій половині XX століття відбулися також у рівні концентрації виробництва ВВП світу в обмеженому колі країн. Протягом всього періоду США вдавалося зберегти за собою роль незаперечного світового лідера за абсолютним обсягом виробництва ВВП. Однак її частка у світовому ВВП скоротилась з 31,3 % у 1950 р. до 20,6 % у 1996 р. Другу позицію у світовій економіці послідовно займали: в 1950-1971 рр. - СРСР, у 1972-1993 рр. - Японія, починаючи з 1994 р. - КНР. Зменшення рівня концентрації виробництва виявилось у тому, що якщо в 1950 р. половину світового ВВП створювали 4 країни (США, СРСР, ФРН і Франція), то в 1996 р. - вже 6 країн (США, КНР, Японія, ФРН, Індія, Франція).
Вкрай нерівномірний розвиток світової економіки посилює боротьбу за лідируюче місце між США, Японією й об'єднаною Європою. Це значно загострює проблеми, пов'язані з забезпеченням сировиною, енергоносіями, ринками збуту, безробіттям та ін.
Стан економіки пострадянських республік з кінця 80-х років, за винятком Балтії, характеризувався глибокою перманентною кризою, занепадом виробництва, відсутністю ефективної моделі управління розвитком господарства і переходу до ринкової економіки. Монетаристський шлях реформування у шоковому варіанті в Росії ще більше поглибив і посилив кризу, призвів до гіперінфляції та зубожіння широких верств населення. За 1990- 1993 рр. виробництво скоротилось майже наполовину, рівень інфляції досяг 2200 % на рік, ціни на споживчі товари та послуги зросли більше ніж у 100 разів. ВВП на душу населення скоротився щодо середнього рівня європейських країн з ринковою економікою з 47,9% у 1950 р. до 35,7% у 1991р. і до 21,4% у 1996 р.
Приблизно такі самі наслідки перетворень у народному господарстві України. Політика так званого інфляційного шоку призвела до глибокої й затяжної загальноекономічної кризи. З першого року самостійного існування Української держави почався процес прискореного падіння найважливіших економічних показників. Порівняно з 1991 р. національний прибуток у 1992 р. становив 85 %, промислова продукція - 91 %. Споживчі ціни зросли за рік більше ніж у 30 разів.
Після вимушеного відпуску цін у січні 1992 р. в Україні проводилася відверто проінфляційна політика з притаманними їй величезним бюджетним дефіцитом, необмеженою грошово-кредитною емісією, зростанням цін, обвальним падінням реальних прибутків переважної більшості населення. Це вкрай негативно вплинуло на народне господарство, ще більше поглибило кризу. Інфляція, що становила у 1992 р. близько 30 % на місяць, швидко переростає у гіперінфляцію, сягнувши наприкінці 1993 р. понад 90 % в місяць. За 1991-1996 рр. ВВП скоротився майже у З рази, промислове виробництво - більше ніж наполовину, продукція сільського господарства - на одну третину, виробництво багатьох продуктів харчування - на дві третини.
Загальне падіння виробництва за 1990-1995 рр. становило 48 %. ВВП на душу населення в республіці скоротився щодо середнього рівня європейських країн з ринковою економікою з 43,1 % у 1950 р. до 27,1 % у 1991 р. і до 11 % у 1996 р.
Реальні прибутки громадян за 1991-1994 рр. скоротились майже у 5 разів, а купівельна спроможність середньої заробітної плати за 1990-1993 рр. зменшилась у 3-9 разів, мінімальної заробітної, плати - в 10-29 разів. За межею бідності опинилась переважна частина населення України.
За даними щорічного дослідження ООН Україна на початок 2000 р. посідала 91-ше місце серед 185 країн світу за індексом людського розвитку. Рівень ВВП у 1998 р. щодо 1990 р. становив 30,7 %, промислового виробництва - 26,4, машинобудування за деякими показниками від 4 до 0,5 %, хімічної промисловості - від 15 до 3,7 %. Грошовий обіг у республіці на кінець 90-х років, за оцінками фахівців, складався з 15,7 млрд грн і 6,4 млрд дол. СІЛА, тобто обсяг тіньової економіки дорівнював легальній. У цих умовах відбулася бартеризація внутрішньої і зовнішньої торгівлі.
Показник середньодушового ВВП в Україні дедалі відстає від основної групи членів ЄС (тут ми маємо лише 2,4 %). На один долар ВВП в Україні витрачається енергоресурсів у 5,5 раза більше, ніж у країнах Центральної та Східної Європи, і у 12 разів більше, ніж у розвинених країнах Заходу.
Певні надії на прискорення економічних реформ вселяє відновлення економічного зростання України. Починаючи з 2001 р. ВВП країни зростає, що створює передумови для стабільного розвитку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тенденції світового економічного розвитку“ на сторінці 1. Приємного читання.
