За оцінками німецьких генштабу та державного керівництва, літо 1914 р. було найоптимальнішим терміном початку війни. Про те, що це саме так, прямо свідчить збережений у дипломатичних архівах лист статс-секретаря Міністерства закордонних справ Німеччини Г. Ягова німецькому послові в Лондоні від червня 1914 р.: "В основному Росія зараз до війни не готова. Франція й Великобританія також не захочуть зараз війни. Через кілька років, за всіма компетентними передбаченнями, Росія вже буде боєздатна. Тоді вона задавить нас кількістю своїх солдатів, її Балтійський флот і стратегічні залізниці вже будуть збудовані. Наша ж група, між тим, усе більше слабшає..." Отож, щоб розпочати війну, невідкладно потрібний був привід.
Австро-сербський конфлікт, що виник внаслідок убивства 28 червня 1914 р. в Сараєві спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца-Фердінанда членами націоналістичної організації "Молода Боснія", і став для німецьких мілітарнетів формальним приводом для початку війни.
Берлін і впливові елементи в урядових колах Австро-Угорщини радили кваліфікувати це вбивство як причину майбутнього нападу на Сербію. Проте уряд виявив нерішучість, усвідомлюючи, що війна із Сербією втягне й Австро-Угорщину у війну з Росією. Уряд Німеччини й кайзер Вільгельм II, вважаючи цей момент найзручнішім для початку війни, ще раз підтвердили свою готовність підтримати Австро-Угорщину в разі втручання в конфлікт Росії.
23 липня 1914 р., під тиском Німеччини, Австро-Угорщина поставила Сербії ультиматум, вимоги якого були несумісними з її державним суверенітетом. Союзниця Сербії Росія спробувала ліквідувати конфлікт мирним шляхом, висунувши проект дипломатичного демаршу трьох держав - Англії, Франції і Росії. Однак союзники відмовилися від його здійснення. Лише президент Франції Пуанкаре наполягав на проведенні "твердої" політики стосовно австро-угорського блоку.
Незважаючи на те, що Сербія погодилася майже з усіма вимогами ультиматуму, 28 липня Австро-Угорщина телеграфом оголосила війну Сербії. Невідкладно Белград було піддано артилерійському бомбардуванню.
У відповідь Росія, яка на другий день після оголошення війни Сербії розпочала мобілізацію в прикордонних з Австро-Угорщиною округах, 30 липня оголосила загальну мобілізацію. На цей крок зреагувала Німеччина, зажадавши припинити мобілізацію до 1 серпня. Росія "не помітила" німецького ультиматуму. Нетривалі дипломатичні "ігри" швидко припинилися. 1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії, 3 серпня - Франції. У перерві між цими оголошеннями (2 серпня) вона окупувала Люксембург. 4 серпня німецькі війська віроломно напали на Бельгію, порушивши міжнародний договір про її нейтралітет, який гарантувався рядом країн, у тому числі й Німеччиною. Важлива деталь: німецький рейхсканцлер Т. Бетман-Гольвег назвав тоді цей договір "шматком паперу", що нічого не вартий.
Великобританія під приводом захисту нейтралітету Бельгії, одним із гарантів якого була, 4 серпня оголосила війну Німеччині. Разом з нею у війну вступили й британські домініони - Австралія, Канада, Нова Зеландія, Південно-Африканський Союз.
23 серпня війну Німеччині оголосила Японія. Вона швидко захопила Маршаллові, Каролінські острови в Океанії, що належали Німеччині, а також порт Циндао та провінцію Шаньдунь у Китаї. У подальшому участь Японії у війні звелася до продажу зброї країнам Антанти.
На боці Німеччини й Австро-Угорщини виступили Туреччина та Болгарія, які на зміну Троїстому союзу, що не втримався з виходом із нього Італії, створили Четверний союз. До Антанти приєдналися Італія, Португалія, Румунія, Сербія, США, Греція. Війну Німеччині оголосили також Китай і 14 країн Латинської Америки.
Таким чином, у війну, яка відразу стала світовою, було втягнуто 38 держав на всіх континентах з населенням 1,5 млрд осіб, або 75 % населення земної кулі. Воюючі країни відірвали від мирної праці й мобілізували до армії понад 70 млн осіб, у тому числі Німеччина - 19,7 % свого населення, Австро-Угорщина - 17,3, Франція - 10,5 %.
На початку війни країни - учасниці обох військових коаліцій направили на фронт 480 дивізій; у травні 1917 р. на фронтах воювало вже 889 дивізій, у тому числі в Антанти - 525, у німецько-австрійського блоку - 364. Антанта випереджала своїх суперників за чисельністю вояків на 2 млн осіб, за озброєннями - майже на 3 тис. гармат і 286 літаків, а також у 5 разів за кількістю крейсерів. Свої переваги, головним чином, у якості озброєнь, темпах мобілізації й винятковій маневреності військ, мала й Німеччина. Полум'я світової війни розгорілося на величезній території Європи, Азії й Африки.
Воєнні дії кампанії 1914 р. в її початковій стадії на західноєвропейському театрі справді розгорталися спочатку за сценарієм німецького "бліцкригу" - швидко й напористо:
4 серпня - вторгнення німецьких військ у Бельгію, 16 серпня - взяття фортеці Льєж, 20 серпня - вихід трьома арміями на фронт Брюссель - Намюр - Дінан, 21 серпня без бою здався Брюссель. І лише трохи згодом французькі війська висунулися назустріч противникові, але змушені були з боями відступити під його напором на південний захід. Вже 4 вересня німці вийшли до ріки Марна на схід від Парижа.
Але максимальна концентрація німецьких сил на цій ділянці фронту, де планувалися вирішальні події, виявилася неможливою. Саме в розпал наступу німецькому командуванню довелося перекинути на східноєвропейський театр воєнних дій значну частину війська, оскільки на настійливу вимогу французького уряду російські війська розгорнули наступ у Східній Пруссії.
Ця обставина значною мірою вплинула на наслідки грандіозної битви, що відбулася на рівнинах Франції між Верденом і Парижем 5-9 вересня 1914 р. У ній з обох боків взяли участь майже 2 млн осіб, об'єднаних у 5 німецьких і б союзницьких армій, у тому числі й новосформована 6-та французька армія. Активні дії свіжих сил саме цієї армії проти з'єднань, що мали оточити Париж, а також відсутність у німців резервів, переоцінка власних сил привели до втрати наступальної ініціативи. У кінцевому підсумку німці програли битву, яка за їхнім задумом мала вирішити долю війни.
Сталося "чудо на Марні", як назвала цю перемогу тогочасна французька преса. Далі "чудес" не було: французьке командування використати свій успіх не змогло, і німецькі армії без особливих труднощів відійшли на річку Ена. Значні стратегічні операції тут надовго припинилися.
Активні операції обох воюючих сторін розгорнулися на східноєвропейському театрі війни.
Крім більш пізніх, ніж у Німеччини, строків мобілізаційної готовності та стратегічного розгортання військ негативно позначалася на діях російського командування необхідність враховувати конкретну ситуацію, що складалася у зв'язку з наступом німців на Заході. Це змушувало росіян, які послідовно дотримувалися умов союзного договору, відволікати значні сили на другорядні напрями, що не мали стратегічного значення з точки зору інтересів царського уряду.
17 серпня, ще не завершивши свого зосередження, російські війська рушили в Східну Пруссію. Незважаючи на всі труднощі, у боях 19 і 20 серпня було розбито спочатку німецький корпус, потім завдано поразки 8-й армії. Потужний наступ 2-ї російської армії в районі Мазурських озер з перспективою захопити всю Східну Пруссію захлинувся, що дозволило німцям швидко перекинути сюди свої війська, які було спрямовано проти 1-ї російської армії. Наступальна операція провалилася. Втрати були величезні. Ціною життів чверті мільйона солдатів російське командування відтягнуло на Схід німецькі війська, які призначалися для ударів на Заході.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Початок Першої світової війни. Бойові дії на фронтах 1914 р.“ на сторінці 1. Приємного читання.
