Європейські країни, які твердо стали на шлях капіталістичного розвитку, здобули величезні переваги порівняно з рештою світу, в якому традиціоналізм не уступав своїх позицій. Ці переваги, природно, відбивались і на військовому потенціалі, і на можливостях тієї чи іншої країни до експансії.
У XVIII ст. європейська цивілізація продовжувала поширюватися практично на всі континенти.
Порівняно з епохою Великих географічних відкриттів її проникнення на інші території стало більш глибинним. Європейці активно закладали основи колоніальної системи.
Водночас європейці не втручались у політичні структури своїх колоній. Це відбувалося лише в тих випадках, коли державності або не було взагалі, або вона знаходилась на досить низькому рівні (наприклад, у Новому світі або в Австралії). Стикаючись зі стародавніми цивілізаціями Сходу, які давно виробили власні традиції культури і державності, завойовники добивались перш за все їх економічного підкорення. Колоніальна політика європейських країн неминуче призводила до їх зіткнення в різних регіонах світу.
У суперництві європейських країн перемогу здобували найпередовіші в економічному плані, найбільш модернізовані країни. Не дивно, що до XVIII ст. лідерство в колоніальних загарбаннях перейшло до Англії. Англо-французькі війни, які розпочалися наприкінці XVII ст., зі зростаючою силою йшли як на континенті, так і в колоніях протягом всього XVIII ст. Англія витіснила свою суперницю з Індії. До 1763 р. їй вдалося відвоювати французькі колоніальні володіння в Канаді.
Ослаблені Іспанія і Португалія відійшли на другий план і в економічному плані, і як морські держави. Колоніальні володіння іспанців і португальців у Новому світі, як і раніше, були величезні. Але Англія і Голландія активно займалися контрабандною торгівлею, витісняючи їх з ринків.
Світ було поділено між європейськими країнами приблизно так. Англія безперервно розширювала свої володіння в Індії. Починаючи з 1757 р. англійська Ост-Індська компанія протягом приблизно ста років захопила майже весь Індостан. Крім того, Англія мала великі колонії у Північній Америці й володіла деякими островами Вест-Індії, освоювала Австралію. Голландська Ост-Індська компанія завойовувала Індонезію. Франція мала колонії на островах Вест-Індії, у Канаді (до 1763 p.), прагнула закріпитися в Індії, де змушена була відступити під натиском англійців і зберегла лише декілька приморських міст. Колоніальна імперія іспанців охоплювала майже всю Південну Америку (крім Бразилії, яка належала португальцям), а також Центральну (за винятком Гондурасу і Москітного берега), частину Сан-Домінго (Гаїті) і Кубу. Велике за чисельністю населення Південної Америки - близько 12-13 млн осіб - було дуже строкатим. До нього належали індіанці, негри - раби, креоли - нащадки осілих у Новому світі переселенців, метиси і мулати, які походили від змішаних шлюбів.
Африканський континент використовувався в основному для работоргівлі. Колоністи там ще не осідали, за винятком Південної Африки, де проживали голландські й французькі емігранти.
Звичайно, на Сході збереглись країни, які зуміли протистояти європейській експансії й уникли вторгнення іноземців. Уряди Китаю, Японії, Кореї і В'єтнаму оголосили свої держави закритими. Але Захід прагнув проникнути туди непрямим шляхом. У важкій ситуації опинився Китай. Через єдиний відкритий порт - Кантон - Ост-Індська компанія постачала в країну опіум, вивезений з Бенгалії. Незважаючи на усі заборони китайських властей, торгівля наркотиком в обмін на срібло і цінні експортні товари йшла дуже активно, перетворюючись на справжнє національне лихо. До рук європейців майже повністю перейшла зовнішня торгівля Османської імперії, але остання не втратила ні своєї політичної самостійності, ні військової сили.
У XVIII ст. різко зросли експансія Росії й одночасно її престиж у міжнародній політиці. Наймасштабнішим було просування на Схід. Протягом XVII-ХУЛІ ст. служилі люди, козаки і селяни, поступово освоювали Сибір, а в 1784 р. перші російські поселення з'явились вже на Алясці. На Амурі експансію Росії зупинив Китай. Колонізація Сибіру майже вдвічі збільшила територію Росії. Одночасно кордони країни відсувались на захід і на південь. До кінця XVIII ст. до Росії було приєднано практично усі землі східних слов'ян (Україна і Білорусь), а також Литву, Латвію, частину Карели, Естонії. Росія оволоділа виходами до Балтійського, Чорного й Азовського морів.
Що ж являв собою новий, колоніальний світ?
Спочатку європейські країни, як правило, не привносили до колоній властивих їм політичної культури і соціально-економічних відносин.
В іспанських і португальських володіннях широко використовувалась рабська праця. Рабовласницька плантація стала основною формою господарської діяльності. Охоче реанімували рабство не тільки відсталі за європейськими мірками Іспанія і Португалія, а й передові Англія, Франція і Голландія. В Індонезії голландці застосовували кріпосну систему примусу, примушуючи селян вирощувати каву, прянощі, тростинний цукор, які перепродувалися за високими цінами на європейських ринках. Англійці в Індії, особливо не втручаючись до місцевого політичного життя, прагнули зробити князів своїми васалами. їм нав'язували кабальні позики, пропонувалась військова допомога в міжусобній боротьбі в обмін на велику данину, що, природно, відбивалось на добробуті общин.
Від порядків, насаджуваних у колоніях, насамперед страждало, звичайно, місцеве населення. Але у важкому стані опинились і певні прошарки колоністів. У Південній Африці, наприклад, торговельні компанії, віддаючи поселенцям землю в оренду, жорстоко експлуатували їх. Іспанія, Португалія, Франція переносили до своїх колоніальних володінь феодальні структури. Так, у Канаді зберігались феодальні повинності залежних селян. Зростання місцевої промисловості штучно обмежувалося. Це пов'язано з тим, що метрополіям було набагато вигідніше продавати там за завищеними цінами привізні товари.
Виділялись на цьому загальному фоні лише північноамериканські англійські колонії. Вони майже від самого початку свого існування вирізнялись особливим варіантом розвитку і незабаром утворили новий потужний цивілізований центр, який перетворився з часом у силу, яка суперничала з Європою. Економічний розвиток північних штатів практично відразу пішов капіталістичним шляхом. Кращі традиції демократизму, вироблені в Англії, знайшли там сприятливий ґрунт. Боротьба за політичні свободи, яка переросла до 1774 р. у війну за незалежність від метрополії (Американську революцію), привела до утворення самостійної держави - Сполучених Штатів Америки. Це був перший приклад нестійкості колоніальної системи.
У XIX ст. у гігантській колоніальній системі, створеній Заходом, теж проходили складні суперечливі процеси. З одного боку, вона зміцнювалася і навіть розширювалась територіально, а з іншого - у ній стали виявлятися ознаки розпаду. Першою слабкою ланкою в цьому процесі стала Латинська Америка.
Рух за відокремлення від метрополії розпочався у Венесуелі в 10-х роках XIX ст. Найважливішу роль у ньому відіграли креоли - нащадки знатних іспанських родів, які осіли в Новому світі. До них належав і знаменитий Симон Болівар (1783-1830), який очолив національно-визвольний рух, що швидко перекинувся з Венесуели в Колумбію, Перу, Чилі та інші колонії. До 1826 р. від всієї величезної колоніальної імперії в Іспанії залишились тільки Куба і Пуерто-Рико.
На території колишніх колоній утворились держави, в яких, як правило, встановлювався режим військової диктатури. Повстання, перевороти, заколоти стали звичним явищем у латиноамериканських країнах майже від самого початку їх існування. Відсталість у політичному устрої та в економічному розвитку (ці країни вивозили в основному сільськогосподарську продукцію), яка виявлялася ще в часи іспанського колоніального володарювання, надовго визначила долю Латинської Америки.
Визволення іспанських колоній з багатомільйонним населенням звичайно зробило значну пробоїну в колоніальній системі. Проте це зовсім не означало її ослаблення в цілому. Колоніальна система була цілком життєздатна й активна. Експансія на Схід продовжувалась.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Позаєвропейський світ: основні тенденції суспільного розвитку“ на сторінці 1. Приємного читання.
