Минуло понад шість десятиліть відтоді, як розпочалася Друга світова війна, проте не втрачає політичної гостроти і звичайної людської гіркоти питання: чи було неминучим те, що трапилося, що принесло горе і страждання сотням мільйонів людей, забрало десятки мільйонів людських життів? Чи була можливість запобігти небаченій в історії трагедії, приборкати демона війни?
З кожним десятиліттям, що віддаляє нас віл драматичних 30-х років, все більше відкривається завіса таємниці, в якій зароджувалась війна. І все вагомішими стають аргументи, які переконують у тому, що війна не була фатальною неминучістю. Принаймні, для її запобігання було зроблено далеко не все необхідне. Причому, якщо радянська історіографія попередніх десятиліть звинувачувала в цьому лише Захід, то сьогодні цілком очевидні також трагічні помилки, а то й злочинні дії радянського керівництва, які підштовхували агресора до війни.
30-ті роки пройшли під знаком загострення міжімперіалістинних суперечностей. Доживала свої дні Версальсько-Вашингтонська система як інструмент регулювання міжнародних відносин у післявоєнний період. її доля була зумовлена тим, що з самого початку вона базувалася на принципах імперіалістичного розподілу і перерозподілу світу, на ігноруванні інтересів Радянського Союзу. В міждержавній політиці останній фігурував переважно як об'єкт тих чи інших інтересів країн Заходу.
Держави, які мали бути гарантами післявоєнного світовлаштування, поступово самоусувалися від своїх обов'язків. Ще в 1929 р. згідно з "планом Юнга94, прийнятим за ініціативою США, Німеччина звільнялася від фінансово-економічного контролю, що відкривало для неї можливості для поступової мілітаризації економіки. Учасники названого "плану" (12 європейських країн і США) зобов'язалися діяти на основі Локарнського договору 1925 р., який, як уже зазначалося, колективно гарантував незмінність західних кордонів Німеччини, залишаючи відкритим питання про її східні кордони.
Гострим залишалося репараційне питання. Щоб виплачувати репарації, Німеччина мала нарощувати свій експорт, отже, стати на шлях економічної експансії, зіштовхуючись на світових ринках з державами-переможницями.
Посилювалася боротьба за перерозподіл сфер "впливу" і на Далекому Сході. Прагнучи потіснити тут своїх конкурентів, Японія приступила до реалізації загарбницької програми в Китаї, розпочавши у вересні 1931 р. окупацію його північно-східних районів. І хоч японська агресія безпосередньо зачіпала інтереси інших держав, передусім США, вони не чинили їй належної протидії. Об'єктивно це пояснювалося зацікавленістю американських політиків у зіткненні японського мілітаризму з демократичними силами Китаю, інших країн цього регіону, а в перспективі й з СРСР, що мало привести до послаблення Японії як основного конкурента США в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Тому всі демарші американської дипломатії зводилися, головним чином, до того, щоб змусити Японію максимально "поважати" американські інтереси в Китаї.
Граючи на суперечностях великих держав, Німеччина почала неприховану підготовку до здійснення своїх експансіоністських планів.
Всупереч обмеженням Версальського договору вона відновила військове виробництво, запровадила військову повинність, ввела свої війська в демілітаризовану Рейнську область. Не домігшися своїх інтересів на Женевській конференції з роззброєння, німецька делегація восени 1933 р. демонстративно залишила її, фактично заблокувавши подальшу роботу конференції.
Не змогла протистояти наростанню конфронтаційних тенденцій у міждержавних відносинах І Ліга Націй. її спроби припинити японську агресію в Китаї закінчилися тим, що Японія вийшла з цієї організації (березень 1933 р.). Через півроку те ж зробила і Німеччина. За цих складних умов членство в Лізі Націй було запропоновано Радянському Союзу, який вступив у названу організацію восени 1934 р. При цьому було заявлено, що СРСР і надалі "буде проводити свою самостійну політику".
Тим часом масштаби агресії у світі стрімко наростали. В 1935 р. Італія захопила Абіссінію (Ефіопію). Остання не знайшла ніякої підтримки з боку західних країн, які політикою "невтручання" фактично розв'язали руки Італії в її експансіоністських устремліннях. Пропозицію СРСР вжити щодо агресора економічних санкцій не підтримали інші члени Ліги Націй.
Аналогічна ситуація повторилася через рік, коли Німеччина й Італія виступили на боці фашистських заколотників в Іспанії проти республіканських сил, об'єднаних у Народний фронт. Допомогу останньому надавали інтернаціоналісти-добровольці багатьох країн, у тому числі і Радянського Союзу (СРСР фактично направляв в Іспанію кадрових військових), проте республіканці зазнали поразки.
Спільні дії в Іспанії зблизили фашистські режими Німеччини й Італії, які восени 1936 р. уклали між собою воєнно-політичний договір, "вісь Берлін - Рим". Пізніше до них приєдналась Японія. "Вісь Берлін - Рим - Токіо" означала, що локальні вогнища агресії почали зливатися в загальне вогнище нової світової війни.
Намагання згладити реальні міжімперіалістичні суперечності шляхом змови за рахунок інтересів інших (третіх) країн зі всією очевидністю виявилися в Європі. Великобританія, Франція, США давали зрозуміти Гітлеру, що при врахуванні їх інтересів з боку Німеччини вони не будуть перешкоджати поширенню німецького впливу в Австрії, Чехословаччині, Польщі. У рамках такої угодовської політики відбулися німецький аншлюс Австрії (1938 р.), загарбання Чехословаччини (спочатку на основі Мюнхенської угоди в 1938 р. її Судетської області, а в березні 1939 р. - Чехії і Моравії). В ультимативній формі Німеччина поставила вимогу передати їй литовський порт Клайпеду і польський - Гданськ.
У контексті цих подій зазнали агресії й українські землі.
Йдеться про Карпатську Україну. У зв'язку з Мюнхенською угодою розгорілися політичні баталії за "чехословацьку спадщину" - Карпатську Україну. Українська політична еміграція виступала за її повне самовизначення і власну державність. Меморандум відповідного змісту було вручено "мюнхенській четвірці". Претендували на Закарпаття й інші держави, зокрема Угорщина і Польща. Проте фактичним господарем його стала фашистська Німеччина. Спочатку під ЇЇ диктовку було проголошено автономію Закарпаття у складі Словаччини. Дещо пізніше більшу частину карпатоукраїнських земель Німеччина передала своєму союзнику Угорщині.
Карпатську Україну Гітлер використовував для шантажування СРСР і Польщі, видаючи її за прообраз Великої України, куди мали увійти УРСР і західноукраїнські землі, що були під владою Польщі. Визначившись у подальших планах, Гітлер з метою "підіграти" Сталіну вирішив повністю передати Карпатську Україну Угорщині, розв'язавши в такий спосіб проблему, яку Сталін на XVIII з'їзді ВКП(б) (березень 1939 р.) іронічно сформулював так: "Комашка, що хоче прилучити до себе слона". У ніч на 15 березня 1939 р. було проголошено незалежність Карпатської України, проте в ту ж ніч відбулася і її повна окупація Угорщиною.
Протистояти сповзанню до нової світової війни реально могла лише система колективної безпеки.
Радянський Союз раніше за інших у конкретній формі висловився за її створення (грудень 1933 р.). У рамках цієї політики в 1935 р. було підписано договори про взаємну допомогу між СРСР і Францією, СРСР і Чехословаччиною, вживалися заходи щодо нормалізації відносин з Польщею, іншими державами. В основі такої політики лежала реальна загроза Радянському Союзу, а не суб'єктивне сприйняття її політичним керівництвом країни.
Інша річ, що політика сталінського керівництва і в цій конкретній ситуації була непослідовною, суперечливою, а багато в чому і деструктивною. Заклики радянської дипломати до роззброєння, зусилля, спрямовані на створення системи колективної безпеки, перемежовувалися з діями, що випливали з доктрини неминучості світової революції, із закликами виховувати непримиримість до всього, що не вписувалося в поняття соціалістичних цінностей. Дотримуючись більшовицької тактики використовувати будь-які суперечності у ворожому таборі, Сталін вважав можливими в принципі всі засоби, крім тих, що не досягають мети.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Загострення суперечностей у міждержавних відносинах напередодні війни“ на сторінці 1. Приємного читання.
