Матір'ю катастроф XX століття небезпідставно називають Першу світову війну, результати якої зумовили глибоку цивілізаційну кризу, вихід із якої привів до глобальних змін у світовій історії. Змін, які фактично поклали початок новітньої історії людства і резонансність яких відчувалася до кінця XX століття. Майже водночас впали чотири імперії - Російська, Австро-Угорська, Німецька (Другий рейх), Оттоманська. На 1/6 земної кулі розпочалися комуністичні експерименти у більшовицькому виконанні. Суттєвих, а в деяких аспектах кардинальних трансформацій зазнав націоналізм - одна із провідних ідеологій XX ст. У ці ж два десятиліття як явище світової історії постав і зміг реалізувати себе на практиці фашизм, його різновид - нацизм. Відтак у різних формах утвердився тоталітаризм - суспільно-політична практика, із якою безпосередньо пов'язані найбільші трагедії людства у XX столітті.
У міжвоєнний період відбувалися докорінні переоцінки культурних цінностей, духовні злами цілих поколінь, нищення тоталітарними, реакційними режимами культури і її творців. Злети і падіння, тріумф розуму і життєві трагедії мільйонів - усе це увібрали в себе два десятиліття міжвоєнного періоду.
Здавалося б, навчене гірким досвідом світової війни 1914- 1918 рр. людство зробить все можливе, щоб запобігти повторенню трагедії. На жаль, післявоєнна концепція нового світо-устрою, механізми підтримання миру виявилися недієздатними - через 20 років людство знову постало на порозі нової світової війни.
Версальсько-Вашингтонська система: концепція післявоєнного світоустрою
Нові геополітичні реалії у світі формувалися за сценарієм творців Версальсько-Вашингтонської системи.
Версальсько-Вашингтонська система - серія договорів (1919-1922 рр.), підписаних державами-переможницями з Німеччиною, Австрією, Угорщиною, Болгарією й Туреччиною, якими закріплювався новий територіальний поділ світу, створювалася система колективного підтримання миру - Ліга Націй.
У січні 1919 р. в Парижі почала працювати мирна конференція за участю глав держав та урядів і міністерств закордонних справ Великобританії, Франції, США, Італії та Японії. Оскільки дві останні держави в ході війни помітної ролі не відігравали, то головну роль перебрала на себе "велика трійка" - прем'єр-міністр Великобританії Д. Ллойд Джордж, президент США В. Вільсон, прем'єр-міністр Франції Ж. Клемансо. В конференції також брали участь делегації 27 інших країн, що входили до антинімецької коаліції чи примкнули до неї на заключному етапі війни.
Результатом Паризької конференції стало підписання ряду договорів, серед яких визначальними були: Версальський мирний договір із Німеччиною (червень 1919 р,); Сен-Жерменський - з Австрією (вересень 1919 р.); Нейський - із Болгарією (листопад
1919 р.); Тріанонський - з Угорщиною (червень 1920 р.); Севрський - із Туреччиною (серпень 1920р.).
Конференція проголосила створення якісно нового (на постійній основі) інструменту підтримання миру і відповідного порядку у світі - Ліги Націй. Ця міжнародна організація (її статут було затверджено у квітні 1919 р.) з центром у Женеві метою своєї діяльності проголошувала розвиток співробітництва між державами, головне ж - гарантії безпеки післявоєнного світу. Останньому мали слугувати відмова від війн, міжнародно-правове визначення агресора і його жертви, санкції щодо агресора тощо.
Які ж конкретно зміни геополітичного характеру закріплювала Версальсько-Вашингтонська система?
За замислом її творців Німеччина втрачала статус світової держави. Вона змушена була поступитися частиною своєї (точніше, спірної) території на користь інших держав. Над окремими територіями встановлювався контроль Ліги націй. Так, зокрема, за Версальським договором франко-німецький кордон поновлювався за станом на 18 липня 1870 р. А це означало, що Ельзас і Лотарингія поверталися Франції. Інші західнонімецькі землі підлягали окупації військами держав-переможниць. Рудники Саарського басейну передавалися в користування Франції, а сама область переходила на 15 років під управління Ліги Націй. Певна частина території Німеччини відійшла до Бельгії. Литві поверталася Клайпеда, Польщі - окремі райони Пруссії й Померанії, частина Верхньої Сілезії, Познань. Гданськ оголошувався вільним містом під управлінням Ліги націй. Нарешті, до новопосталої держави Чехословаччини відійшла Судетська область.
Німеччина втрачала всі свої колонії. її африканські володіння переходили до Великобританії, Бельгії, Португалії, Франції. Тихоокеанські - до Японії, Великобританії, Австралії, Нової Зеландії.
Переможена Німеччина змушена була також прийняти ряд умов, спрямованих проти відродження її військово-промислового потенціалу. їй дозволялося мати лише 100-тисячну вільнонайману армію. Генеральний штаб розпускався, принаймні формально. Флот, за винятком незначної частини застарілих кораблів, переходив до переможців. Німеччина позбавлялася права мати флот і військову авіацію. її порти й ріки оголошувалися "міжнародними", тобто відкритими для кораблів держав-переможниць. І, звичайно ж, як головна винуватиця війни, Німеччина мала погодитися на репараційні зобов'язання на будь-яку суму, яку буде визначено союзниками протягом 18-20 місяців.
Отже, за наслідками втрат територіальних, військово-промислового потенціалу, повалення монархічного режиму і встановлення республіканського, Німеччина як Другий рейх (імперія) перестала існувати.
Розпалася й Австро-Угорська імперія. На її уламках постали самостійні держави Австрія, Угорщина, Чехословаччина. Південнослов'янські території - Боснія, Герцеговина, Хорватія, Словенія, Далмація, частина Македонії і Південної Угорщини об'єдналися із Сербією й Чорногорією в єдиній державі Югославії. Деякі території колишньої імперії відійшли до Румунії, Італії, Польщі. Морський і Дунайський флоти колишньої Австро-Угорщини переходили в розпорядження держав-переможниць. Кількість збройних сил Австрії визначалася в 30 тис. осіб, заборонялася загальна військова повинність. Для переможців встановлювалася свобода транзиту через Австрію. Отже, фактично Австрія опинилася під контролем інших держав.
За таким само сценарієм було складено і Тріанонський договір для Угорщини. В результаті вона втратила понад половину території, якою раніше володіла, а її населення скоротилося майже в 2,5 раза.
Болгарія вимушена була поступитися своїми територіями на користь Румунії, Греції, Югославії. Вона втрачала практично весь флот, чисельність її армії обмежувалася 20 тис осіб.
На політичній карті світу не стало Оттоманської імперії. Це означало, що Туреччина втратила близько 80 % території колишньої імперії. її колоніальні володіння відійшли до Великобританії, Франції, Греції, Італії. За Севрським договором Туреччина втрачала монопольні права на Чорноморські протоки, які ставали відкритими для проходу військових кораблів і нечорноморських держав. Формально контроль над ними передавався міжнародній комісії, фактично ж переходив до країн Антанти. Вони ж мали здійснювати і контроль над економікою й фінансами Туреччини.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 5. Міжвоєнний період світової історії: суспільно-політичні трансформації“ на сторінці 1. Приємного читання.
