Країни "третього світу" в постколоніальну добу

Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть

Друга світова війна привела до активізації національно-визвольного руху в колоніальних імперіях Великобританії, Франції, Голландії, Португалії і Бельгії. Здобувши перемогу над Німеччиною і Японією, старі колоніальні держави намагались зберегти тут свої панівні позиції. Однак нові реалії примусили їх переглянути політичний курс.

Причини розпаду колоніальних імперій були такі. По-перше, поразка у Другій світовій війні держав агресивного блоку, в результаті чого Італія і Японія втратили свої колоніальні володіння. По-друге, колоніальні імперії Великобританії, Франції, Голландії, Бельгії були значно ослаблені в результаті війни. Потрете, у колоніях під час війни прискорено розвивалась економіка, зростала чисельність національної буржуазії, інтелігенції та інших верств населення, розвивався національно-визвольний рух, створювались політичні організації, національні збройні сили.

Розпад колоніальних імперій розпочався на Азіатському континенті, де в 1945 р. здобули незалежність Індонезія і В'єтнам.

17 серпня 1945 р. було проголошено незалежну республіку Індонезія. її президентом обрано лідера Національної партії Сукарно. У 1946 р. Філіппіни оголосили свою незалежність. Однак США зберігали тут свої військові бази та економічні позиції. У Таїланді, який у період Другої світової війни був прибічником Японії, ще 1944 р. в результаті політичної кризи відбулися зміна урядів і переорієнтація зовнішньої політики на США та Великобританію. У Малайзії у повоєнний період посилився національно-визвольний рух, що привело до проголошення 31 серпня 1957 р. незалежності Малайської Федерації. У серпні 1965 р. від Малайзії відокремився Сінгапур і став незалежною республікою.

У 1946 р. після виведення французьких військ фактично незалежними стали Сирія та Ліван. У тому ж році було проголошено незалежність Йорданії. У 1947 р. Індія і Пакистан одержали права британських домініонів. У 1948 р. визволилися від колоніальної залежності Цейлон і Бірма, проголошено утворення двох корейських держав (КНДР і Республіка Корея) та Держави Ізраїль.

В Африці на початку 50-х років активізувався арабський національно-визвольний рух. Внаслідок цього вже в 1951 р. було проголошено незалежність Лівії. У 1952 р. в Єгипті вибухнуло повстання "вільних офіцерів", у результаті чого вже наступного року він був проголошений республікою. Великобританія втратила тут свої панівні позиції. Протягом 50-х років ще ряд африканських країн здобули незалежність (Марокко, Туніс та Судан у 1956 р., Гвінея у 1958 р.).

Переломним у визволенні Африканського континенту був 1960 р., названий "роком Африки".

Визволилися 17 країн (Гана, Габон, Верхня Вольта, Дагомея, Мавританія, Мадагаскар, Малі, Сенегал, Сомалі, Того, Центральноафриканська Республіка, Чад, Нігер, Конго, Заїр, Нігерія, Кот-д'Івуар). Прийнявши декларацію 14 грудня 1960 р. "Про надання незалежності колоніальним країнам і народам", Генеральна Асамблея ООН поставила деколонізацію під міжнародний контроль. У 60-ті роки фактично перестала існувати колись найбільша у світі Британська колоніальна імперія. Франція особливо наполегливо намагалася зберегти за собою Алжир, народ якого піднявся у 1964 р. на боротьбу проти колонізаторів. Визвольна війна в Алжирі тривала довго. Лише у 1962 р. французькі колонізатори змушені були підписати угоду про припинення воєнних дій і після референдуму визнати незалежність Алжиру. Визволення Алжиру привело до повного розпаду і Французької колоніальної імперії.

Останньою (у 1974 р.) в Африці розпалась Португальська імперія, внаслідок перемоги революції в самій метрополії. Останнім осередком колоніалізму залишився південь Африки, де расистський режим Південно-Африканської Республіки (ПАР) довгий час відмовлявся надати свободу народу Намібії. Нарешті, у 1989 р. війська ПАР були виведені з країни, і у 1990 р. вона була проголошена незалежною державою.

Отже, деколонізація Азії і Африки - одна з найвизначніших подій сучасної історії. У своєму розвитку вона пройшла три основі періоди: перший (1945 - середина 50-х років), коли незалежність вибороли країни Азії; другий (середина 50-х - середина 60-х років), протягом якого стали суверенними країни Північної і Тропічної Африки. Третій етап (1975-1990 рр.) завершив крах колоніалізму на півдні Африки.

Перед народами молодих країн, що визволилися, постали завдання становлення та зміцнення їхньої політичної незалежності, завоювання економічної самостійності, проведення соціальних реформ, розвитку освіти і культури. Вирішення цих завдань супроводжувалося гострим протиборством між різними політичними силами.

Для розвитку деяких країн "третього світу" характерне поширення антимодернізаторських і антизахідних настроїв" Утверджується ідея зверхності стародавніх цивілізацій Азії, Африки, Америки над європейською. Найбільш радикальні її прихильники взагалі відкидають прогрес у його європейському розумінні та формують ідейні течії типу "негритюд" в Африці, індіанізм у Латинській Америці, панісламізм в Азії. Зростання подібних настроїв призвело до встановлення влади "червоних кхмерів" у Кампучії. Полпотівці поставили за мету викорінити сучасність у всіх її проявах: скасували особисту власність, гроші, виселили населення з міст, ліквідували систему освіти і медичної допомоги, нищили технічне обладнання.

Все це було реакцією на домінування європоцентризму, коли "західне" вважалося синонімом розвинутості, а "східне", традиційне, - еквівалентом відсталості. Ліквідація історичного відставання розцінювалася передусім як поступова вестернізація, відмирання традиційного сектору. Але запозичені без урахування власних історичних традицій буржуазно-демократичні інститути функціонували з великими недоліками. Розпочалася активна критика "культурного імперіалізму" Заходу в країнах, що розвиваються, хоч поряд з цим колоніалізм інтернаціоналізував життя цих регіонів, підключав їх до капіталістичного ринку. Але в суспільному житті багатьох країн 70-80-х років домінували націоналістичні настрої, що й підтвердив "ісламський бум" цього періоду.

Іслам продемонстрував особливо широкий діапазон політичного пристосування.

Мусульманські общини мають глибокі коріння у більш ніж 120 афро-азійських країнах, із них у 35 вони становлять більшість населення, проте лише у 28 країнах іслам визнано державною релігією. Феномен Іранської революції, наприклад, полягає не в тому, що вона відбулася під релігійним гаслом, а в тому, що ісламське духовенство змогло оволодіти державною владою. Чи не вперше після чотирьох "праведних імамів", які правили Арабським халіфатом у VII ст. після смерті Мухаммеда, воно виконує весь спектр функцій: проповідників, політичних ідеологів і пропагандистів, державних і військових керівників. Більше того, вони проголосили навіть створення ісламської моделі економіки.

Служителів культу в Ірані налічується близько 200 тис; у країні є 80 тис. мечетей, 300 духовних навчальних закладів, 600 тис. так званих прямих нащадків пророка по чоловічій лінії і 1 млн - по жіночій. Вони, незважаючи на характер професійної діяльності, є шанованими членами суспільства. Про ступінь ісламізації державної структури Ірану свідчить той факт, що лише у 1981 р. внаслідок збройної боротьби протидіючих угруповань було вбито близько 300 релігійних діячів, які обіймали різні партійні й державні посади.

Складність ситуації пояснюється також нерозв'язаністю національних проблем, адже значну частину населення становлять національні меншості: азербайджанці (8 млн), курди (4 млн), араби (600 тис), туркмени (600 тис), белуджі (600 тис). Близько 4 млн представників тюрко-перської групи ведуть кочовий і напівкочовий спосіб життя. У новій конституції Ірану немає положень про права національних меншостей. Шиїтське духовенство поступово відтіснило і нейтралізувало ліберально-буржуазну, а згодом і ліворадикальну опозицію, ліквідуючи її представників на основі кримінального законодавства, побудованого на застарілих релігійних нормах.

Іранська революція - це яскравий приклад того, як ідеї національної держави, національної консолідації, піднесення рівня життя під гаслами типу: "Від кожного - за здібностями, кожному - за благочестям" стають більш важливими, ніж індивідуальна свобода вибору, громадянське суспільство, політична демократія. Поширення цих цінностей та інститутів у незахідному світі є найбільш складним завданням.

Після Другої світової війни проблема створення основ стабільної буржуазно-демократичної державності постала перед Індією - країною - носієм стародавньої культури і традицій на Сході, яка має надзвичайно складний соціальний, расовий, етно-лінгвістичний, релігійний та ідеологічний склад.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Країни "третього світу" в постколоніальну добу“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Тема 1. Зародження індустріальної цивілізації і формування цілісності світового розвитку (кінець XV-XVII ст.)

  • Великі географічні відкриття та їх наслідки для розвитку світової цивілізації

  • Європейське Відродження. Реформація і Контрреформація в Європі

  • Перші європейські революції та їх вплив на цивілізаційний поступ людства

  • Російська держава у XVI-XVII століттях

  • Європейська колонізація Північної Америки. Початок формування північноамериканської нації

  • Східні цивілізації у період зародження індустріального суспільства

  • Формування нових світоглядних цінностей

  • Тема 2. Європейсько-Американська цивілізація та позаєвропейський світ У XVIII - середині XIX ст.

  • Романтизм, національне відродження та об'єднавчий рух в Європі

  • Формування та розвиток основних ідейно-політичних доктрин XIX століття: консерватизму, лібералізму, соціалізму, анархізму

  • Соціально-економічні трансформації країн Європи і США. Становлення парламентаризму

  • Позаєвропейський світ: основні тенденції суспільного розвитку

  • Тема 3. Модернізація капіталізму: новітня доба (кінець XIX - початок XX ст.)

  • Парламентаризм - апогей європейської державно-правової еволюції

  • Міжнародні відносини в контексті модернізації капіталізму

  • Англо-бурська війна 1899-1902 рр.

  • Модернізація - генератор науково-культурного прогресу на зламі XIX-XX століть

  • Тема 4. Перша світова війна (1914-1918 рр.)

  • Початок Першої світової війни. Бойові дії на фронтах 1914 р.

  • Воєнні дії 1915-1916 рр.

  • Ставлення до війни народів воюючих країн. Еволюція громадської позиції

  • Кампанії 1917-1918 рр. Вступ у війну США та вихід з неї Росії

  • Підсумки Першої світової війни

  • Тема 5. Міжвоєнний період світової історії: суспільно-політичні трансформації

  • Нові геополітичні реалії міжвоєнного періоду

  • Тенденції та моделі соціально-економічного розвитку. Культурні трансформації

  • Основні політичні ідеології міжвоєнного періоду

  • Загострення суперечностей у міждержавних відносинах напередодні війни

  • Тема 6. Друга світова війна (1939-1945 рр.)

  • Напад фашистської Німеччини на СРСР. Утворення антигітлерівської коаліції

  • Докорінний перелом у ході Другої світової війни та її завершення

  • Основні підсумки та уроки Другої світової війни

  • Тема 7. Геополітичні зміни в післявоєнному світі. Формування постіндустріальних суспільств (друга половина 40-х - 80-ті роки XX ст.)

  • Початок "холодної війни"

  • Модернізація державно-політичних систем країн Заходу в другій половиш XX століття

  • Світова система соціалізму в другій половині 40-х - наприкінці 80-х років

  • Країни "третього світу" в постколоніальну добу
  • Від відбудови до науково-технічної революції: стратегія економічного розвитку

  • Соціально-економічні наслідки НТР

  • Економічні перетворення і реформи на шляху до постіндустріальних суспільств

  • Тема 8. Світ наприкінці XX - на початку XXI ст.: нові тенденції розвитку

  • Глобалізація та її вплив на соціально-політичний та етнодержавний розвиток світу

  • Тенденції світового економічного розвитку

  • Інформатизація суспільства - визначальний фактор сучасного стану розвитку людства

  • Післямова