Міжнародний лад в умовах капіталізму вільної конкуренції особливо протягом XIX ст. залишався напрочуд стабільним. З 1815 р., наприклад" не сталося жодного загального воєнного конфлікту між п'ятьма домінуючими державами Європи. Війни, які виникали, були обмежені за тривалістю і за масштабами. Вони мали форму міжнародних поліційних акцій з метою придушення революційного руху, коли місцева влада не могла самостійно упокорити його. Такими були інтервенції Франції до Іспанії та Італії, Росії до Польщі й Угорщини. Мали місце регіональні конфлікти, зокрема в Італії, Німеччині й на Балканах. Траплялися колоніальні війни. З настанням доби модернізації товарного виробництва сталися великі зміни не лише в економічному й суспільно-політичному житті, а й у сфері міжнародних відносин. Головними напрямками міжнародної політики великих капіталістичних держав з утвердженням монополістичного капіталу були:
• o боротьба за створення нових військових союзів;
• o підготовка з їх допомогою до війни за перерозподіл поділеного світу.
Новий характер міжнародних відносин започаткувала франко-прусська війна 1870-1871 рр.
Ця війна закінчилася Франкфуртським мирним договором 1871 р., за яким у Європі розпочалось перегрупування державно-політичних сил. Оскільки в ході цієї війни завершилось національне об'єднання Німеччини, на політичній карті Європи з'явилась могутня промислово-мілітаристська імперія. Нав'язавши Франції грабіжницький мир, Німеччина отримала контрибуцію в 5 млрд франків й анексувала Ельзас і Лотарингію. Відразу ж вона розпочала виношувати плани повторного розгрому Франції.
Важливим міжнародним наслідком франко-прусської війни було завершення возз'єднання Італії. Ця велика європейська держава з моменту свого виникнення виявила агресивність щодо Франції у басейні Середземномор'я.
Результати франко-прусської війни позначились на відносинах Німеччини й Австро-Угорщини. Австро-угорський уряд відмовився від намірів про реванш за поразку в австро-прусській війні (1866 р.), вирішивши піти на зближення з Німецькою імперією.
Швидке посилення економічної могутності останньої і вихід її на арену колоніальної експансії зробили неминучим загострення англо-німецьких суперечностей. Володіючи багатими колоніями, маючи могутній військово-морський флот, пануючи на світових ринках, правлячі кола Великобританії не могли допустити, щоб її потіснив молодий і агресивний хижак.
Таким чином, франко-прусська війна й створення Німецької імперії привели до групування сил у Європі та посилили напруженість міжнародної обстановки.
Засновник Німецької імперії, її перший канцлер Отто фон Бісмарк, тверезо оцінюючи міжнародну ситуацію, знаючи, що сусідні держави за реальної загрози їм з боку Німеччини будуть тяжіти до згуртування (наприклад, Франція була готова приєднатися до будь-якого антинімецького блоку), приступив до створення військово-політичної коаліції під егідою Німеччини, щоб ізолювати Францію, створюючи сприятливу дипломатичну обстановку для нової війни проти неї.
Антифранцузька зовнішня політика канцлера виявилась в організації Союзу трьох імператорів. Щоб позбавити Францію можливих союзників в особі Росії й Австро-Угорщини, Бісмарк використав ідею монархічної солідарності для зміцнення "порядку" в Європі після придушення версальцями Паризької Комуни. 28 травня 1871 р. заклик до зближення з Німецькою імперією на тлі спільної боротьби з робітничим рухом підтримали уряди Петербурга й Відня. У вересні 1872 р. у Берліні відбулася зустріч трьох імператорів, після чого європейська преса відразу заговорила про відродження Священного союзу трьох європейських монархів.
6 травня 1873 р. між Росією і Німеччиною було укладено військову конвенцію, а 6 червня того ж року таку саму угоду підписали монархи Росії та Австро-Угорщини. 23 вересня Вільгельм І приєднався до австро-російської угоди й Союз трьох імператорів було остаточно оформлено. Він встановлював, що у випадку нападу будь-якої держави на одну з договірних сторін учасники союзу зобов'язані дійти згоди про спільну лінію поведінки. Якщо ж умови змусять їх вступити у війну, то між членами союзу мала бути укладена спеціальна військова конвенція.
Союз трьох імператорів відповідав інтересам Росії, Австро-Угорщини, а особливо Німеччини. Зміцнивши кордони на Заході, російський царизм дістав можливість активізувати свої дії в Середній Азії. У результаті було захоплено Хіву, що у свою чергу привело до загострення англо-російських відносин. Російський уряд сподівався домовитися з Австро-Угорщиною про збереження статус-кво на Балканах. Послаблена Габсбурзька монархія зміцнила своє становище, зблизившись із Німеччиною.
Для Німеччини Союз мав велике значення, яке полягало в тому, що Франція виявилась ізольованою в Європі, а роль Німеччини зростала в системі міжнародних відносин. Союз проіснував до 1887 р. і розпався внаслідок спалаху австро-російських І російсько-німецьких внутрішніх суперечностей. Відносини між Німеччиною і Австро-Угорщиною були більш-менш стабільними. А от щодо Росії справа була складнішою. Зміцнення Німеччини суперечило інтересам Росії, тому що ставило під загрозу її західні кордони. Більше того, між Росією і Німеччиною посилювались економічні суперечності. Турбуючись про інтереси своїх поміщиків, німецький уряд увів високі мита на привізні російські продовольчі товари, що дошкульно било по інтересах російських поміщиків. Росія у свою чергу встановила адекватні мита на привізні німецькі промислові товари. Ще більш серйозними були суперечності між Росією й Австрією. Просування Росії на Балканах дуже непокоїло Австрію (остання була незмінним ворогом політики російського уряду в цьому регіоні), бо становило загрозу для самого існування Австро-Угорщини як багатонаціональної імперії, у складі якої проживало майже 15 млн слов'ян. Об'єднання слов'янських народів у цій частиш Європи підірвало б устої Австрійської імперії, привело б до її розвалу.
Німеччина, зацікавлена в завоюванні нових ринків збуту, всіляко підтримувала політику Австрії на Балканах, тому що це надавало німецьким капіталістам нові можливості в розвитку торгівлі з Близьким Сходом.
Вступ Росії до Союзу трьох імператорів не означав, що вона зацікавлена у послабленні Франції.
Російський канцлер О. Горчаков не раз повторював: "Європі, і перш за все Росії, потрібна сильна Франція". У 1875 p., коли Німеччина знову стала погрожувати Франції новою війною, до Берліна прибули Олександр П і О. Горчаков, які провели особисті бесіди з Вільгельмом І і Бісмарком, добившись від них відмови від задумів про нову війну проти Франції. Це було великою політичною перемогою російської дипломатії, із приводу якої Бісмарк не облишав нарікати все життя.
Проти нового німецького розгрому Франції виступила і Велика Британія.
Її позиція полягала в тому, щоб зберегти "європейську рівновагу сил". Англійську буржуазію тішило те, що в Європі є дві ворогуючі між собою держави - Франція і Німеччина.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародні відносини в контексті модернізації капіталізму“ на сторінці 1. Приємного читання.
