§ 1. Організація зовнішньополітичної діяльності.
§ 2. Концептуальні засади зовнішньополітичної стратегії ФРН.
§ 3. Становлення зовнішньої політики ФРН. "Ера Аденауера".
§ 4. Зовнішня політика ФРН в період канцлерства Л. Ерхарда та К. Кізінгера.
§ 5. Канцлерство В. Брандта: від конфронтації до розрядки.
$ 6. "Стратегія рівноваги" Г. Шмідта.
§ 7. Пріоритети зовнішньої політики Г. Коля.
Організація зовнішньополітичної діяльності
Основні концептуальні напрями зовнішньої політики ФРН визначаються традиційно сформованим у післявоєнні роки механізмом, що включає різні федеральні і земельні органи влади та відомства. Прийнятий у 1949 році Основний закон ФРН визначив основні норми та принципи, що містять найважливіші зобов'язання, якими повинна керуватися держава у своїй зовнішньополітичній діяльності.
Німецьке конституційне право чітко окреслює статус, функції та відповідальність інститутів влади у сфері зовнішньополітичної діяльності. Федеральний президент уособлює єдність політичного суспільства. Він є консолідуючим чинником у процесі визначення інтересів ФРН у міжнародних відносинах. З урахуванням трагічного досвіду націонал-соціалістичної політики агресії та геноциду Основний закон вже в преамбулі проголошує прагнення німецького народу "як рівноправного члена об'єднаної Європи служити справі миру в усьому світі".
Її офіційно проголошеною метою є сприяння економічній і політичній інтеграції національних держав, зміцнення міжнародних і наднаціональних організацій та інституцій, розбудова їх до носіїв всесвітнього співробітництва і гарантів проти небезпеки виникнення нового націоналізму. Основою німецької зовнішньої політики залишається постійне залучення ФРН до кола вільних демократій, її членство у Європейському Союзі та НАТО.
Викликане угодою про Європейський Союз введення у 1992 році нової – так званої "європейської" – статті 23 Основного закону на заміну положень, згідно з якими відбулося об'єднання НДР з ФРН, що протягом сорока років визначалося як її головна зовнішньополітична мета, мало у такий символічний спосіб підкреслити внутрішній зв'язок між здобуттям національної єдності мирним шляхом і процесом подальшого поглиблення європейської інтеграції. Згадана стаття Основного закону визначає, що Федеративна Республіка Німеччина прагне до об'єднаної Європи шляхом розвитку Європейського Союзу, який базується на демократичних, державно-правових, соціальних та федеративних засадах і принципі субсидіарності та гарантує захист основних прав і свобод, закріплених конституцією ФРН. У цьому зв'язку передбачається можливість делегування федерацією своїх суверенних прав на підставі відповідного закону, що потребує згоди бундесрату.
Федеральний президент Німеччини – єдиний одноосібний конституційний орган у політичному устрої ФРН – як глава держави уособлює її існування, легітимність та єдність, втілює взаємозв'язок між державою і конституційним порядком, який виходить за межі партійних рамок. Як зазначалося вище, він стоїть над трьома гілками влади. Визначенню функцій та завдань федерального президента присвячений окремий, п'ятий розділ Основного закону. Важливі положення містяться також в інших статтях конституції, інших законодавчих актах.
Що стосується питання ролі федерального президента у зовнішньополітичному процесі, його участі у розробці та реалізації зовнішньополітичного курсу, то німецька конституційно- правова доктрина виходить з того, що федеральний президент є носієм формальної, а не реальної зовнішньополітичної влади.
Основний закон номінально проголошує федерального президента головною постаттю у зовнішніх зносинах держави, встановлюючи, що тільки йому належить право репрезентувати її у зовнішніх стосунках. Так, в абзаці 1 статті 59 зазначається: "Федеральний президент репрезентує федерацію в міжнародно-правовому відношенні. Від імені федерації він укладає угоди з іноземними державами. Він призначає і приймає послів".
Конституційний законодавець у ФРН виходить із того, що федеральний президент є тією інстанцією, завдяки якій внутрішньодержавні рішення у сфері зовнішньої політики набувають міжнародної-правової сили, трансформуються в акти міжнародного права. Для виконання цього завдання федеральний президент наділяється представницькими повноваженнями: він репрезентує на зовні державу як ціле і втілює у своїй особі єдність держави як суб'єкта міжнародного права. Він, таким чином, є носієм зовнішньої влади, як формальної, так і матеріальної.
У той же час, виступаючи назовні як орган зовнішніх-зносин, у компетенцію якого входить проголошення волі держави у зовнішньополітичних справах, федеральний президент бере досить обмежену участь у внутрішньодержавному процесі формування цієї волі, у визначенні матеріального змісту зовнішньополітичних рішень як на етапі їх підготовки, так і наступного здійснення. Як представник ФРН, федеральний президент репрезентує назовні винятково позицію федерального уряду.
Федеральний президент, як правило, не може прямо, безпосередньо втручатися в поточне виконання зовнішньополітичних завдань федеральним урядом, проте він має низку можливостей надання непрямого, опосередкованого впливу на зовнішню політику уряду. Крім того, у зовнішньополітичних питаннях, що мають для країни життєво важливе значення, участь федерального президента обов'язкова.
До компетенції федерального президента не входить пряме ведення переговорів. Проте він уповноважує визначених посадових осіб на ведення переговорів і укладення міжнародних угод (договорів). Як правило, повноваження з укладення договору передається федеральному міністру закордонних справ, одному із статс-секретарів або послів ФРН. Тільки у виняткових випадках федеральний президент підписує угоду особисто...
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. Зовнішня політика ФРН у період "холодної війни"“ на сторінці 1. Приємного читання.
