Конституційна участь обох палат німецького парламенту в реалізації зовнішньої політики ФРН є не лише важливою функцією національного демократичного механізму, а й важливим структурним принципом демократизації всієї системи міжнародних відносин.
Федеральний уряд є головною ланкою зовнішньополітичного механізму, саме йому належать ключові зовнішньополітичні повноваження та реальна зовнішньополітична влада. Уряд визначає зовнішньополітичний курс держави та здійснює керівництво його практичною реалізацією. Він організує, спрямовує та координує поточну діяльність спеціалізованих органів зовнішніх зносин. На засіданнях кабінету приймаються найвідповідальніші зовнішньополітичні рішення, що часто мають, життєво важливе значення для країни.
Зовнішньополітична діяльність уряду, його підходи до вирішення важливих та складних міжнародних проблем справляють значний вплив на міжнародні позиції держави, її роль у міжнародному співтоваристві.
Винятковість позиції федерального уряду в зовнішньополітичному механізмі Німеччини визначається тим, що тільки він внаслідок своєї внутрішньої організації здатний здійснювати повсякденне керівництво зовнішньою політикою країни. Для цього він має у своєму розпорядженні спеціальний апарат, який не тільки виконує допоміжні функції з підготовки відповідних рішень уряду, а й здійснює управлінські функції, реалізуючи на практиці зовнішньополітичні настанови кабінету. Подібний апарат відсутній як у глави держави, так і в парламенту. Саме тому їх включення у зовнішньополітичний процес не розраховано на безперервне ведення зовнішніх справ і має характер разових актів, вичерпується здійсненням обмеженого роду дій.
Підпорядкований уряду апарат складається з низки спеціалізованих органів зовнішніх зносин, а також загальнополітичних органів, що беруть постійну участь у вирішенні зовнішньополітичних питань. Організаційно вони можуть бути як безпосередньо підпорядкованими керівникові уряду (відомство федерального канцлера, відомство преси та інформації), так і діяти на правах федеральних міністерств та відомств (закордонних справ, оборони, фінансів, економічної співпраці та розвитку тощо). Тільки розпорядження цим великим та кваліфікованим апаратом уможливлює оперативне і компетентне керівництво зовнішньополітичними справами, що забезпечує урядові вирішальну перевагу перед іншими конституційними органами у сфері зовнішніх зносин.
Зовнішньополітична компетенція уряду визначається конституцією, а також передбаченим статтею 65 спеціальним актом – Регламентом федерального уряду. Зовнішньополітична діяльність федерального уряду різноманітна та багатопланова. Досить умовно компетенцію федерального уряду можна розділити на три групи повноважень: по-перше, укладення міжнародних угод, по-друге, підтримання стосунків з іноземними державами, міжнародними організаціями, а також керівництво зовнішньополітичною службою, по-третє, здійснення зовнішньополітичних волевиявлень.
Тільки федеральний уряд володіє ініціативою у зовнішньополітичних справах. У проведенні зовнішньої політики він не зв'язаний жодними вказівками й жодним вказівкам не підкоряється.
Повноваження щодо підтримання стосунків з іноземними державами, міжнародними організаціями, а також керівництва зовнішньополітичною службою здійснюються федеральним урядом головним чином через федеральне міністерство закордонних справ, а також і безпосередньо.
Практичне використання ключових зовнішньополітичних повноважень знаходиться винятково в руках федерального канцлера. Сильна позиція канцлера ґрунтується передусім на його директивній компетентності: він визначає основні напрями політики уряду, в рамках яких федеральні міністри вже самостійно вирішують своє коло питань, особисто відповідаючи за це (ст. 65 Основного закону).
До функцій федерального канцлера належать: визначення зовнішньополітичного курсу країни; участь у призначенні та звільненні керівного складу зовнішньополітичної служби; визначення зовнішньополітичної компетенції урядових органів, міністерств та відомств; участь у вирішенні питань війни та миру шляхом виявлення ініціативи перед парламентом; проведення переговорів, участь в укладенні угод шляхом контрасигнації пре- . зидентських актів та керівництво укладенням міжурядових угод.
Зовнішньополітичні установки федерального канцлера визначаються низкою внутрішніх та зовнішніх чинників. До внутрішніх чинників належать зовнішньополітичні позиції власної партії канцлера та партнера з коаліції, який, як правило, очолює зовнішньополітичне відомство, зовнішньополітичні погляди опозиції, наявність або відсутність у суспільстві дискусії з основних питань зовнішньої політики кабінету, економічна та фінансова ситуація в державі тощо. До зовнішніх чинників можна зарахувати панівні тенденції у міжнародних відносинах, політичну, економічну та військову ситуацію у світі та на європейському континенті, міжнародно-правові зобов'язання, що випливають із членства в євроатлантичних структурах, міжнародних організаціях тощо.
Якою мірою сам федеральний канцлер може особисто вплинути на формування та проведення зовнішньополітичного курсу держави, залежить від його особистості, його впливу на формування зовнішньополітичної платформи партії, до якої він належить, ступеня згоди коаліційного партнера з зовнішньополітичними концепціями глави уряду, його PR-образу та, не в останню чергу, від особистості та впливовості міністра закордонних справ.
При підготовці та прийнятті зовнішньополітичних рішень федеральний канцлер співпрацює насамперед з міністром закордонних справ, оскільки саме це відомство посідає домінуюче місце у системі зовнішніх зносин. Водночас до цього процесу активно залучаються міністерства економіки, економічного співробітництва та розвитку, фінансів, оборони. Зовнішньополітична заанґажованість решти федеральних міністерств є значно меншою.
Найважливіші зовнішньополітичні рішення приймаються на засіданнях кабінету. Його рішення є завершальною фазою багатоступінчастого процесу, який відзначається особливою складністю через достатньо велику кількість органів, що беруть участь у зовнішньополітичній діяльності Німеччини.
Розробка основних напрямів зовнішньої політики та практичне керівництво її втіленням у життя були б неможливі, якби федеральний канцлер не мав у своєму розпорядженні кваліфікований апарат, який забезпечує технічну підготовку зовнішньополітичних рішень, узагальнює та постачає канцлеру необхідну інформацію, а також контролює виконання прийнятих рішень компетентними міністерствами та відомствами.
Важливим інструментом підготовки прийняття зовнішньополітичних рішень є федеральна розвідувальна служба, створена американською окупаційною владою в 1946 році і тільки з 1956 року повністю підпорядкована федеральному уряду, яка займається збором та аналізом закордонної політичної, економічної, науково-технічної та військової інформації. Після закінчення "холодної війни" федеральна розвідувальна служба, що нараховує 5 800 співробітників і щорічний бюджет якої становить 350 млн. євро, робить акцент на боротьбі з міжнародним тероризмом, розповсюдженням зброї масового знищення, організованою злочинністю, нелегальною торгівлею зброєю, людьми, наркотиками, а також забезпечує виконання завдань у рамках закордонних місій бундесверу, зокрема, на Балканах та в Афганістані. Координація діяльності спецслужб, до яких належать також відомство з охорони конституції, військова розвідка та військова контррозвідка, здійснюється відомством федерального канцлера.
Федеральна рада безпеки була створена в жовтні 1955 року під назвою "Федеральна рада оборони" як контрольний та координаційний орган уряду в сфері оборони на правах комітету кабінету. З початку 80-х років минулого століття його діяльність обмежувалася в основному питаннями експортного контролю. До складу федеральної ради безпеки належать федеральний канцлер, шеф його відомства, міністри закордонних справ, оборони, фінансів, внутрішніх справ, юстиції, економіки та (з 1998 року) економічної співпраці й розвитку: інші федеральні міністри, генеральний інспектор бундесверу, президент федеральної розвідувальної служби, а також керівник відомства федерального президента беруть участь у засіданнях на дорадчих засадах, хоча федеральний канцлер має право обмежити коло учасників лише членами кабінету.
Головною оперативною ланкою у керівництві та координації німецької зовнішньої політики виступає федеральне міністерство закордонних справ. Організаційно федеральне міністерство закордонних справ Німеччини складається з десяти відділів: центрального; двох політичних; з питань роззброєння та контролю за озброєнням; європейського; ООН та глобальних питань; економіки та сталого розвитку; правового; культури та комунікації; протоколу. Відділи поділяються на референтури, що виступають провідним оперативним підрозділом, у якому зосереджується вся поточна робота. Безпосереднє керівництво зовнішньополітичною службою здійснює федеральний міністр закордонних справ, якому підпорядковані три статс-секретарі та два державних міністри (до 1974 року – парламентські статс-секретарі).
Ядром міністерства закордонних справ є політичні відділи. Один політичний відділ (за внутрішньою класифікацією – другий) займається питаннями аналізу, планування, формування та координації політики Німеччини щодо країн Європи, Північної Америки та Центральної Азії. Окрім цього, до його компетенції належать усі аспекти європейських і трансатлантичних відносин у сфері безпеки.
Сфера діяльності іншого політичного відділу (за внутрішньою класифікацією – третього), яке, власне, з початку вело весь спектр питань двосторонніх відносин, охоплює країни Близького Сходу, Африки, Латинської Америки та Карибського басейну, Азії та тихоокеанського простору. До нього належать чотири уповноважених з питань політики щодо зазначених регіонів, одинадцять побудованих за територіальним принципом референтур, референтура, яка опікується проблематикою Середземноморського союзу, референтура багатостороннього співробітництва з країнами Азії, а також афганська референтура.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Рудько С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. Зовнішня політика ФРН у період "холодної війни"“ на сторінці 3. Приємного читання.
