Розділ 5. Політична система п'ятої французької республіки

Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -

§ 1. Конституційний устрій.

§ 2. Адміністративно-територіальний устрій Франції.

§ 3. Виборча система.

Конституційний устрій

Офіційна назва країни – Французька Республіка (фр. La France, Republique Fran^aise). У скороченому варіанті – Франція. Столиця Франції – Париж. Державний прапор – синьо-біло-червоний. Єдиного і визнаного всіма герба у Франції немає. Із римський часів існує обов'язкова частина офіційного герба – лікторський пучок, який після Паризької Комуни був оточений лавровим вінком, орденом почесного легіону, гілками оливи і дуба. У 1920- ті pp. герб був дещо змінений і є одним із символів Франції. Крім того, існує Великий герб Франції, в якому об'єднані успадковані з далекого середньовіччя герби 56 французьких історичних провінцій і територій. Гімн – пісня "Марсельєза" (La Marseillaise). Девізом країни є слова: "Свобода, Рівність, Братерство". Національне свято – 14 липня – День взяття Кастилії (1789).

У повоєнний період Франція пройшла два основних етапи у своєму конституційному розвитку. Перший етап (1946-1958) – період Четвертої республіки – характеризувався широким демократичним піднесенням після Другої світової війни, що зумовило прийняття 1946 р. найбільш демократичної Конституції за всю історію країни. Проте незабаром фактично сформований політичний режим став суперечити формальним положенням цього Основного закону. Гостра внутрішньо- й зовнішньополітична криза, путч в Алжирі (на той час французька колонія), а також загроза громадянської війни в самій метрополії зумовили прийняття 1 червня 1958 р. закону про наділення генерала Шарля де Голля повноваженнями з підготовки нової Конституції.

Делегуючи ці повноваження генералу де Голлю, парламент висловив низку обов'язкових умов, що визначають як порядок розроблення проекту Конституції, так і основні її риси: парламент бере участь у його підготовці, маючи 2/3 місць у Консультативному комітеті; загальне голосування повинно залишатися джерелом законодавчої і виконавчої влади; у Конституції має бути реалізований принцип поділу влади; уряд відповідальний перед парламентом; Конституція повинна закріпити основи регулювання відносин між Францією і народами її колоній.

Делегований спосіб створення конституції не відповідав французьким традиціям підготовки Основного закону, оскільки всі конституції Республіки розроблялися парламентськими установами.

Підготовлений співробітниками Шарля де Голля проект нової Конституції після обговорення в Консультативному комітеті й Раді міністрів був прийнятий на референдумі 28 вересня 1958 р. Чинності Конституція набрала 4 жовтня 1958 р. Це була сімнадцята Конституція з 1789 р., вона "сформувала" 22-й від початку існування країни політичний режим і ознаменувала в історії Франції народження П'ятої Республіки – другий етап.

Стаття 91 цієї Конституції надала урядові право протягом чотиримісячного терміну з моменту промульгації цього акту вживати всіх заходів законодавчого характеру, необхідних для застосування Конституції і функціонування державної влади. Використовуючи це перехідне конституційне положення, уряд за період до 4 лютого 1959 р. прийняв 296 ордонансів, що створили нормативну базу для існування п'ятої республіки і встановлення нового конституційного режиму.

Конституція 1958 р. містить стислу преамбулу і 15 розділів, що складаються з 92 статей, деякі з яких мають нумерацію з позначками (статті 53, 54, 68, 88). На відміну від конституцій багатьох інших зарубіжних країн, у ній не містяться положення про соціально-економічну структуру суспільства, майже не додаються формулювання про політичну систему суспільства (крім статті про партії), а також немає розділу про правовий статус особи. Проте в преамбулі Конституції є посилання до Декларації прав людини і громадянина 1789 р. і до преамбули Конституції 1946 р. Тому чинна французька юридична Конституція в матеріальному розумінні включає три акти: Конституцію 1958 р., Декларацію прав людини і громадянина 1789 р. і преамбулу Конституції 1946 р. Це підтверджується тим, що Конституційна рада у своїх рішеннях неодноразово посилалася на Декларацію 1789 р. і преамбулу Конституції 1946 р. як на складові частини чинної Конституції і включила їх до переліку законів, відповідність яким інших актів вона перевіряє.

Конституція 1958 р. закріплює сутність французької держави і регулює взаємовідносини її органів. Вона встановила, що Франція є неподільною, світською, демократичною і соціальною республікою, та проголосила принцип народного суверенітету, який здійснюється народом через його представників і на референдумі. Конституція ствердила девіз республіки "Свобода, рівність і братерство" і проголосила принцип республіки "Правління народу, із волі народу і для народу" (ст. 2). Ця Конституція запровадила змішану республіканську форму, яка визначається насамперед тим, що глава держави (президент) обирається без участі парламенту, а прем'єр-міністр призначається президентом без згоди парламенту. Водночас уряд відповідає перед нижньою палатою парламенту. В Конституції закріплене важливе положеній про те, що республіканська форма правління не може бути предметом перегляду (ст. 89). За формою територіально-політичного устрою Франція є складною унітарною державою (Корсика – політична автономія, Нова Каледонія – асоційована держава).

Конституція 1958 р. встановила механізми контролю за відповідністю конституційних норм нормам міжнародного права. Примат міжнародного права над внутрішнім законодавством зумовлений вимогою взаємності: "Договори або угоди, належним чином схвалені чи ратифіковані, з моменту їх опублікування мають силу, що перевищує силу внутрішніх законів, за умови застосування такого договору або угоди іншою стороною" (ст. 55). Відповідно до цього принципу 1992 р. здійснена інтеграція Франції в Європейський Союз. Проте це відбулося тільки після внесення змін у Конституцію Конституційним законом від 25 червня 1992 р. і ратифікації парламентом Маастрихтських угод.

Конституція 1958 р. в останній редакції достатньою мірою пристосована до умов міжнародної інтеграції, що безупинно розвивається в Європі. Так, згідно зі ст. 88' Конституція Франції на засадах взаємності добровільно передає у відання європейських співтовариств (нині – Європейський Союз) відповідну компетенцію. Конституція, базуючись на принципі взаємності, надає виборче право громадянам інших держав Європейського Союзу на виборах до своїх муніципальних органів (ст. 88).

Однією з характерних рис Конституції 1958 року є закріплення домінуючого становища виконавчої влади в загальній системі державних органів. Зосередження влади в руках президента й уряду – головний прояв цієї особливості.

Процес концентрації політичної влади у виконавчих органах змінив статус парламенту. Вони мають широкі можливості для впливу на парламент, а в деяких випадках діють і "через його голову", як, наприклад, при проведенні референдумів на підставі ст. 11 Конституції. Парламент втратив значну частину своїх законодавчих повноважень. Він може "законодавствувати" лише у сферах, визначених ст. 34 Конституції. Усі інші питання регламентної влади регулюються актами виконавчих органів.

Конституція 1958 року значною мірою розширила сферу застосування одного з головних інститутів безпосередньої демократії – референдуму.

Конституція 1958 року належить до розряду "жорстких". Процедура перегляду Конституції, що складається з двох стадій, визначена в її розділі XVI, що містить одну ст. 89. Перша стадія зміни Конституції – це внесення поправок та їх прийняття. З ініціативою перегляду Конституції можуть виступати президент за пропозицією уряду (хоча найчастіше він фактично діє самостійно) і члени парламенту. Проте останні при цьому повинні заручитися підтримкою уряду і нерідко не можуть реалізувати своє право законодавчої ініціативи через протидію його.

Проект або пропозиція про зміну Конституції мають бути прийняті в ідентичній редакції двома палатами простою більшістю голосів на роздільних засіданнях. Потім законопроект підлягає ратифікації, тобто він затверджується на референдумі або за рішенням президента Конгресом, що іменується в цьому випадку Конституційним (спільним засіданням палат парламенту) більшістю у 3/5 загальної кількості голосів. На першій стадії законопроект обговорюється і в нього вносяться поправки. На другій стадії (незалежно від того, референдум це чи конгрес) можна лише голосувати "за", "проти" або утриматися. Проте для ратифікації в Конгресі потрібно, щоб автором законопроекту був уряд, а не члени парламенту. Процедуру ратифікації в Конгресі введено для незначних поправок, коли проведення референдуму недоцільно.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 5. Політична система п'ятої французької республіки“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ 1. Політична система фрн

  • Німецький федералізм

  • Виборча система

  • Розділ 2. Політичні партії ФРН

  • Християнський соціальний союз у Баварії

  • "Народна партія": Соціал-демократична партія Німеччини

  • Вільна демократична партія

  • Ліві

  • "Союз 90 / Зелені"

  • Німецькі партії "третього ешелону"

  • Розділ 3. Зовнішня політика ФРН у період "холодної війни"

  • Концептуальні засади зовнішньополітичної стратегії ФРН

  • Становлення зовнішньої політики ФРН. "Ера Аденауера"

  • Зовнішня політика ФРН у період канцлерства Л. Ерхарда та К. Кізінгера

  • Канцлерство В. Брандта: від конфронтації до розрядки

  • "Стратегія рівноваги" Г. Шмідта

  • Пріоритети зовнішньої політики Г. Коля

  • Розділ 4. Домінанти зовнішньої політики ФРН у постбіполярний період

  • Зовнішньополітичні пріоритети "червоно-зеленої" коаліції

  • Головні напрями зовнішньої політики за канцлерства А. Меркель

  • Розділ 5. Політична система п'ятої французької республіки
  • Адміністративно-територіальний устрій Франції

  • Виборча система

  • Розділ 6. Політичні партії п'ятої французької республіки

  • Соціалістична партія

  • Французька комуністична партія

  • Національний фронт

  • Центристські партії

  • Троцькісти

  • Зелені

  • Розділ 7. Пріоритети зовнішньої політики п'ятої французької республіки

  • Становлення і реалізація гоплістської зовнішньої політики

  • Дипломатія Ж. Помпіду

  • Франція у світовій політиці в період президентства В. Ж. Д'естена

  • Антигегемонізм Ф. Миттерана

  • Зовнішня політика президента Ж. Ширака

  • Пріоритети зовнішньої політики Н. Саркозі

  • Додаток 1. ПРЕЗИДЕНТИ П'ЯТОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ