Канцлерство В. Брандта: від конфронтації до розрядки

Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -

21 жовтня 1969 р. вперше в історії ФРН канцлером став соціал-демократ В. Брандт, який важливого значення надавав розв'язанню зовнішньополітичних проблем. Принциповими залишилися ставлення західнонімецького уряду до територіальних змін у Європі, врегулювання відносин з НДР (у ФРН її називали "східною зоною", "режимом Ульбріхта", "так званою НДР", "другою частиною Німеччини", "другою німецькою державою").

Перш за все боннська дипломатія засвоювала новий лексикон і відмовилася від попереднього принципу "застосування сили", що не означало відмову від територіальних претензій як таких. 1969 року ФРН приєдналася до договору про непоширення ядерної зброї, підтримала ідею скликання конференції з безпеки та співпраці у Європі.

В. Брандт усвідомлював нереальність возз'єднання Німеччини у найближчому майбутньому. Він підкреслював, що воно може відбутися лише в результаті розрядки в Європі, послаблення військового протистояння у світі. Розроблена його однодумцем, одним з активних діячів СДПН, статс-секретарем Егоном Баром концепція "змін через зближення" виходила, по суті, із розуміння неминучості краху "ортодоксально-комуністичних структур" у державах Варшавського блоку. Розвал цього блоку Е. Бар також розглядав як передумову формування "європейського мирного порядку", в рамках якого планувалося розв'язання німецького питання.

У листопаді 1969 р. ФРН приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, підвівши риску під ядерними амбіціями колишнього керівництва країни, які протягом десяти років обтяжували західнонімецьку зовнішню політику та відносини між ФРН і СРСР, і запропонували Радянському Союзу і Польщі провести переговори про нормалізацію двосторонніх відносин. Уже наприкінці січня в Москві і в лютому 1970 р. в Варшаві довірені люди В. Брандта в порядку реалізації "нової східної політики" розпочали консультації про укладення відповідних угод ФРН з Радянським Союзом і Польщею. 12 серпня 1970 р. в ході візиту В. Брандта в Москву був підписаний історичний договір між СРСР і ФРН (Московський договір), що поклав початок налагодженню відносин добросусідства і співробітництва між обома країнами. Сьомого грудня того ж року ФРН уклала аналогічний договір із Польщею. Третього вересня 1971 р. не без сприяння Бонна було укладено угоду чотирьох держав щодо Західного Берліна, яка нормалізувала ситуацію навколо самостійної політичної величини, що входила в компетенцію держав-переможниць.

Німецьку столицю колишні союзники не визнали складовою частиною ФРН, водночас ФРН мала представляти інтереси Західного Берліна на міжнародній арені, зберігався контроль 4-х держав в анклаві та розширювалися зв'язки зі Східним Берліном. Додатково були підписані угоди про транзит через НДР, транспортне сполучення між ФРН та Західним Берліном, відвідини родичів тощо.

А все це в комплексі сприяло форсованому переходу від періоду "холодної війни" до розрядки міжнародної напруженості. Залишається додати, що за активну "східну політику" В. Брандту була присуджена Нобелівська премія миру за 1971 рік.

"Східна політика" увійшла як німецький термін у міжнародний лексикон і стала синонімом політики розрядки. Зовнішня політика соціал-ліберального уряду Брандта-Шеєля[1] хоча і була в першу чергу всесвітньо визнаним німецьким внеском у зміцнення миру..., але насамперед вона була політикою, яка являла собою забезпечення німецьких інтересів і передбачала обережне розширення поля зовнішньополітичної активності ФРН. Ще в 1963 році Брандт вважав ФРН "достатньо дорослою" для того, щоб вона могла на рівних "грати" самостійну партію в "концерті західних держав".

• 27 квітня 1972 р. опозиція спробувала повернути собі владу, висловивши канцлеру Брандту конструктивний вотум недовіри. Однак кандидату в канцлери від опозиції не вистачило двох голосів до перемоги. Тривалий парламентський пат не дозволяв більше уряду здійснювати свою діяльність. Для подолання татової ситуації і для ратифікації в цьому зв'язку "східних договорів" були створені спеціальні міжфракційні робочі групи, які розробили "спільну резолюцію" бундестагу зі "східними договорами". Нератифікація ж загрожувала ФРН серйозними міжнародними ускладненнями, оскільки ставила під питання всю політику розрядки.

• 17 травня 1972 р. "східні договори" були ратифіковані. Але це був останній успіх правлячої соціал-ліберальної коаліції, яка практично вже не могла виконувати свої функції. Вибори, що відбулися 19 листопада 1972 р„ принесли переконливу перемогу правлячим партіям – СДПН і ВДП (45,8% + 8,4%). Перемозі соціал-ліберальної коаліції сприяв прийнятий Закон про зниження виборчого цензу до 18 років, а також парафований 8 листопада 1972 р. Договір про основи відносин між НДР і ФРН. Договір був підписаний 21 грудня того ж року.

• Перемога на виборах дозволила уряду соціал-ліберальної коаліції продовжити "нову східну політику": країна взяла активну участь у підготовці Наради з безпеки і співробітництва в Європі, в грудні 1973 р. ФРН уклала з Чехословаччиною Договір про нормалізацію двосторонніх відносин. У тому ж місяці ФРН встановила дипломатичні відносини з Болгарією і Угорщиною. А незадовго до цього, у вересні 1973 року, обидві німецькі держави стали повноправними членами ООН.

За два з половиною роки роботи в міністерстві закордонних справ і майже за п'ять років на посту канцлера В. Брандт зробив надзвичайно багато для просування політики розрядки і зміцнення міжнародного авторитету своєї країни.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Канцлерство В. Брандта: від конфронтації до розрядки“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ 1. Політична система фрн

  • Німецький федералізм

  • Виборча система

  • Розділ 2. Політичні партії ФРН

  • Християнський соціальний союз у Баварії

  • "Народна партія": Соціал-демократична партія Німеччини

  • Вільна демократична партія

  • Ліві

  • "Союз 90 / Зелені"

  • Німецькі партії "третього ешелону"

  • Розділ 3. Зовнішня політика ФРН у період "холодної війни"

  • Концептуальні засади зовнішньополітичної стратегії ФРН

  • Становлення зовнішньої політики ФРН. "Ера Аденауера"

  • Зовнішня політика ФРН у період канцлерства Л. Ерхарда та К. Кізінгера

  • Канцлерство В. Брандта: від конфронтації до розрядки
  • "Стратегія рівноваги" Г. Шмідта

  • Пріоритети зовнішньої політики Г. Коля

  • Розділ 4. Домінанти зовнішньої політики ФРН у постбіполярний період

  • Зовнішньополітичні пріоритети "червоно-зеленої" коаліції

  • Головні напрями зовнішньої політики за канцлерства А. Меркель

  • Розділ 5. Політична система п'ятої французької республіки

  • Адміністративно-територіальний устрій Франції

  • Виборча система

  • Розділ 6. Політичні партії п'ятої французької республіки

  • Соціалістична партія

  • Французька комуністична партія

  • Національний фронт

  • Центристські партії

  • Троцькісти

  • Зелені

  • Розділ 7. Пріоритети зовнішньої політики п'ятої французької республіки

  • Становлення і реалізація гоплістської зовнішньої політики

  • Дипломатія Ж. Помпіду

  • Франція у світовій політиці в період президентства В. Ж. Д'естена

  • Антигегемонізм Ф. Миттерана

  • Зовнішня політика президента Ж. Ширака

  • Пріоритети зовнішньої політики Н. Саркозі

  • Додаток 1. ПРЕЗИДЕНТИ П'ЯТОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ