Головні напрями зовнішньої політики за канцлерства А. Меркель

Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -

Вибори 2005 р. стали певною мірою поворотним пунктом в історії ФРН. Вперше жодна з великих партій – СДПН і блок ХДС/ХСС – не змогла утворити правлячу коаліцію з молодшим партнером, оскільки в сукупності у них не набралося більше 50% необхідних місць у парламенті. У результаті 10 жовтня 2005 р. в ході переговорів між СДПН і блоком ХДС/ХСС було прийнято рішення про те, що майбутній уряд сформує кандидат на пост канцлера від ХДС/ХСС Ангела Меркель. Г. Шредер заявив про завершення своєї політичної кар'єри.

22 листопада 2005 вперше в історії післявоєнної Німеччини уряд країни очолила жінка, більше того – представниця блоку демохристиян, де процеси емансипації порівняно з лівим партійним флангом почалися відносно недавно, та ще й вихованка соціалістичної НДР: 51-річна А. Меркель, голова ХДС, стала наймолодшим канцлером ФРН.

Починаючи з 2005 р. у ФРН змінилося три коаліції: 2005-2009 pp. "велика коаліція", 2009-2013 pp. коаліція ХДС/ХСС і ВДП, а коли після чергових виборів до парламенту не потрапила ВДП, А. Меркель змушена було знову формувати коаліцію з СДПН.

Склад нового уряду і перші кроки А. Меркель як канцлера свідчили про спадкоємність внутрішньо- і зовнішньополітичного курсу "великої коаліції", який, нарешті, почав знаходити позитивний відгук у населення.

Свій перший закордонний візит А. Меркель здійснила в Париж 23 листопада 2005 р., де зустрілася з Ж. Шираком. Під час зустрічі вона наголосила, що відносини тісної дружби та співробітництва, які історично склалися між обома країнами, "повинні постійно наповнюватися життям".

Уряду "великої коаліції" належало вирішити три важливі завдання на європейському напрямі своєї зовнішньої політики: по- перше, визначитися з новими кандидатами у члени ЄС, по-друге, підготуватися до головування в Євросоюзі в першому півріччі 2007 р., по-третє, виробити і запропонувати своїм європейським партнерам стратегічний план з імплементації Євроконституції.

По першому пункту в грудні 2006 р. бундестаг і бундесрат дружно проголосували за прийом до ЄС Румунії та Болгарії 1 січня 2007 р„ залишивши на час за дужками Туреччину, Хорватію та інші балканські країни. Подальше розширення союзу на найближчу перспективу, на думку правлячих кіл ФРН, має бути зупинено до тих пір, поки не буде чіткості з прийняттям Євроконституції.

Водночас, щоб по периметру Євросоюзу не була зведена нова "залізна завіса", для найбільш перспективних з погляду майбутнього членства в ЄС країн, таких, наприклад, як Україна чи Грузія, Берлін розробив "розвинену політику сусідства", яка повинна "базуватися на загальних цінностях" і гарантувати "залучення" цих держав "до безпеки та добробуту".

Що стосується головування Німеччини в ЄС у першій половині 2007 р., то його девізом стало "Спільно будувати Європу", а головною подією – урочистості на рівні глав держав і урядів 25 країн у Берліні 25 березня з нагоди 50-річчя підписання Римських договорів. У ході зустрічі у верхах було підписано так звану "Берлінську заяву" про історичні й культурні основи загальноєвропейської ідеї та завдання, що стоять перед ЄС. Серед пріоритетів свого головування в Євросоюзі Берлін виділив продовження конституційного процесу, розвиток СПІЛЬНОЇ зовнішньої політики та політики безпеки, забезпечення більшої конкурентоспроможності європейської економіки, науки та освіти, боротьбу з негативними кліматичними змінами, з міжнародним тероризмом та організованою злочинністю. Особливе місце в європейській стратегії Німеччини посіла так звана "нова послідовна східна політика ЄС", що включає в себе укладання нового договору про партнерство з Росією. Вибудовування "східної політики" ЄС щодо Росії ФРН бачить через призму розвитку відносин із країнами Центральної Азії і розцінює переважно як "енергетичну зовнішню політику".

Відновлення конституційного процесу в Євросоюзі після збоїв у Франції та Нідерландах продовжувало залишатися чи не головним пріоритетом німецької європейської політики. Ще 15 червня 2006 р. саміт ЄС в Брюсселі уповноважив уряд ФРН підготувати в першій половині 2007 р. доповідь, яка містила б пропозиції з імплементації Євроконституції з прицілом на завершення конституційних дебатів до кінця 2008 р.

З 1 січня до 30 червня 2007 р. Німеччина головувала в Європейській Раді. Усвідомлюючи всю важливість головуючих функцій в ЄС як особисто для канцлера ФРН А. Меркель (до початку головування всього рік виконувала функції глави уряду і не мала достатнього досвіду у сфері зовнішньої політики), як для відомства канцлера, який взяв на себе функції координатора "європейської політики" і прагнув довести свою компетентність та високий професійний рівень, так і в цілому для Німеччини, що користується славою "двигуна європейської інтеграції", своєю головною метою уряд ФРН поставив розробку пропозицій щодо виведення ЄС з конституційної та структурної кризи.

Після інтенсивних консультацій 23 червня в Брюсселі Європейська Рада затвердила план подальшого реформування Союзу. Подолавши заперечення Польщі і Великобританії, Німеччині вдалося досягти компромісу в зміні формату загальноєвропейського Основного закону і надання йому статусу "Договору про реформи" ЄС. При цьому в незмінному вигляді залишається близько 90% змістовної частини документа, що дозволяє говорити про збереження "субстанції" основоположного договору.

В цілому, вважають у Берліні, під час головування Німеччини в ЄС німцям вдалося зміцнити роль Союзу у форматі "вісімки" і в світовій політиці, насамперед за рахунок акцентування таких тем, як охорона клімату і природи, проблеми Африки й енергобезпека. Була досягнута домовленість заснувати в рамках секретаріату Євроради "громадянську штаб-квартиру" для підвищення ефективності планування та здійснення цивільних місій (Афганістан, Косово), а також для спрощеної координації дій між цивільним і військовим сегментами управління кризовими ситуаціями. Між ЄС та ООН було підписано заяву про кооперацію в ділянці кризового управління.

Чутливі невдачі головування Німеччини в ЄС, такі, як невирішеність питання про фінансування проекту "Галілео", стагнація Дохійського раунду переговорів СОТ, ліквідація поста міністра закордонних справ, серйозні розбіжності між членами Євросоюзу в питаннях ПРО і вибудовування зідносин з Росією, – свідчать про віддалення перспективи вироблення єдиної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС.

Офіційний Берлін високо оцінив підсумки головування країни в ЄС. Головний висновок – завдяки далекосяжним компромісам німцям вдалося не тільки не втратити обличчя на міжнародній арені та утримати на високій планці імідж Німеччини, але і не поховати процес євроінтеграції.

Договір про реформу ЄС був урочисто підписаний в Лісабоні 13 грудня 2007 р., однак фіаско з референдумом в Ірландії за договором, затягування з його ратифікацією в Чехії, а також світова фінансово-економічна криза – все це на тлі зростаючої франко-німецької конкуренції за право лідерства в ЄС в ході французького головування помітно зміцнило позиції євроскептиків у Німеччині. Керівництво Німеччини переконане, що Євросоюз сам повинен спочатку показати і довести, що на своєму континенті він без стороннього втручання може піклуватися про світ, свободу і процвітання. Лише після цього будуть створені передумови для справжнього партнерства ЄС з провідними світовими гравцями і створення відповідних умов для справедливого міжнародного поділу праці, іншими словами, збалансованої світової відповідальності.

В останні роки ФРН приділяє велику увагу глибшій інтеграції ЄС, але, на відміну від попереднього періоду, виступає проти значного розширення ЄС. Зокрема, вона виступила проти приєднання до ЄС Туреччини (хоча раніше підтримувала Туреччину в цьому питанні). На таку позицію здебільшого впливає світова фінансова криза, що розпочалась у 2008 р. та мала значний вплив на Євросоюз, поставивши під загрозу існування зони єдиної валюти.

Зокрема, фінансові та економічні проблеми Греції, Іспанії та Італії змушують Німеччину вкладати значні кошти у Фонд порятунку Єврозони. На сьогодні участь Німеччини у фонді становить 211 млрд євро, при тому, що загальна величина фонду становить 440 млрд євро. Німеччина змушена робити такі кроки навіть у збиток власній стабільності, адже добробут Німеччини залежить від добробуту Європи, і в той же час процвітання Європи знаходиться в безпосередній залежності від стану справ Німеччини. Це зумовлено тим, що Німеччина є найпотужнішою економікою Європи, а її частка становить 40% усього економічного сектору Європейського Союзу.

Таким чином, треба сказати, що для Німеччини залучення в інтеграційні процеси стало т.зв. "пропуском" у співдружність націй та дозволило поліпшити свою репутацію на світовій арені. Так, успішна реалізація цих зовнішньополітичних завдань дозволила ФРН у подальшому проводити більш активну політику в рамках процесу створення єдиної Європи і при ефективному вирішенні внутрішніх проблем, пов'язаних із наслідками відтворення єдиної німецької держави, претендувати на статус провідного суб'єкта світової політики. Ці чинники дали можливість ФРН стати "локомотивом" інтеграційних процесів у Євросоюзі та гідно підтвердити свій статус провідної країни цього об'єднання, а також роль лідера в ЄС.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Головні напрями зовнішньої політики за канцлерства А. Меркель“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ 1. Політична система фрн

  • Німецький федералізм

  • Виборча система

  • Розділ 2. Політичні партії ФРН

  • Християнський соціальний союз у Баварії

  • "Народна партія": Соціал-демократична партія Німеччини

  • Вільна демократична партія

  • Ліві

  • "Союз 90 / Зелені"

  • Німецькі партії "третього ешелону"

  • Розділ 3. Зовнішня політика ФРН у період "холодної війни"

  • Концептуальні засади зовнішньополітичної стратегії ФРН

  • Становлення зовнішньої політики ФРН. "Ера Аденауера"

  • Зовнішня політика ФРН у період канцлерства Л. Ерхарда та К. Кізінгера

  • Канцлерство В. Брандта: від конфронтації до розрядки

  • "Стратегія рівноваги" Г. Шмідта

  • Пріоритети зовнішньої політики Г. Коля

  • Розділ 4. Домінанти зовнішньої політики ФРН у постбіполярний період

  • Зовнішньополітичні пріоритети "червоно-зеленої" коаліції

  • Головні напрями зовнішньої політики за канцлерства А. Меркель
  • Розділ 5. Політична система п'ятої французької республіки

  • Адміністративно-територіальний устрій Франції

  • Виборча система

  • Розділ 6. Політичні партії п'ятої французької республіки

  • Соціалістична партія

  • Французька комуністична партія

  • Національний фронт

  • Центристські партії

  • Троцькісти

  • Зелені

  • Розділ 7. Пріоритети зовнішньої політики п'ятої французької республіки

  • Становлення і реалізація гоплістської зовнішньої політики

  • Дипломатія Ж. Помпіду

  • Франція у світовій політиці в період президентства В. Ж. Д'естена

  • Антигегемонізм Ф. Миттерана

  • Зовнішня політика президента Ж. Ширака

  • Пріоритети зовнішньої політики Н. Саркозі

  • Додаток 1. ПРЕЗИДЕНТИ П'ЯТОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ