§ 1. Організація зовнішньополітичної діяльності.
§ 2. Становлення і реалізація голлістської зовнішньої політики.
§ 3. Дипломатія Ж. Помлілу.
§ 4. Франція у світовій політиці в період президентства В. Ж. д'Естена.
§ 5. Антигегемонізм Ф. Миттерана.
§ 6. Зовнішня політика президента Ж. Ширака.
§ 7. Пріоритети зовнішньої політики Н. Саркозі.
Організація зовнішньополітичної діяльності
Центральною фігурою зовнішньополітичного механізму П'ятої республіки є президент Франції. Його фактичне становище і роль у зовнішній політиці складаються під впливом трьох груп чинників: конституційних повноважень у питаннях зовнішньої політики; правового становища стосовно центральних органів державної влади; ролі і місця серед ланок політичної системи, в першу чергу його зв'язки з політичними партіями.
В основі закріпленої в Конституції сильної президентської влади лежали ідеї та концепції Ш. де Голля. Генерал став батьком як П'ятої республіки в цілому, так і її зовнішньої політики зокрема. Зовнішньополітичне бачення Ш. де Голля було достатньо гнучким, що дозволяло вносити у проведений курс необхідні коректування, зберігаючи при цьому незмінність його суті, а саме – прагнення Франції до незалежності й активність її зовнішньої політики. Де Голль зробив керівництво зовнішньою політикою правом і обов'язком президента. Наступні керівники країни наслідували його приклад.
Стаття 5 (розд. 5) Конституції Франції проголошує президента "гарантом національної незалежності, територіальної цілісності, дотримання угод і договорів". Зазначена стаття має ключове значення для визначення зовнішньополітичних прерогатив президента, вона не тільки дає главі держави підстави для активної діяльності, але й надає йому широкий маневр в оцінці міжнародної обстановки та участі у зовнішньополітичних акціях. Деяку конкретизацію в ст. 5 вносить ст. 15, яка наділяє президента правами для керівництва збройними силами.
Роль президента в питаннях оборони посилюється його правом самостійно приймати рішення про використання французького ядерного потенціалу. Це положення не прописано в конституції країни, воно регламентується спеціальним президентським декретом від 1964 р. Якщо право використання ядерних сил належить фактично до виняткових прав президента, то інші його рішення у військовій галузі формально не звільняються від контрасигнатури прем'єр-міністром і міністром оборони країни. Водночас багато важливих військових рішень, пов'язаних із міжнародною політикою, приймаються президентом і без необхідного погодження. Найбільш яскравим прикладом такої практики може служити рішення Ш. де Голля про вихід Франції з військової організації НАТО в 1966 р.
Повноваження президента у зовнішньополітичній сфері регламентує і ст. 52 Конституції Франції (розд. 4), в якій йдеться про те, що "президент Республіки веде переговори про укладення договорів і ратифікує їх". Президента інформують про всі переговори щодо укладення якої-небудь міжнародної угоди, що не підлягає ратифікації законодавчим органом. Положення про те, що "президент веде переговори", інтерпретується як необхідність для учасників міжнародних переговорів мати відповідні повноваження від глави держави. У політичній практиці П'ятої республіки набув поширення висновок урядових угод, які не потребують ратифікації парламенту. Не є тупиковою для президента і відмова парламенту від ратифікації договору. У цьому випадку за главою держави залишається право вдатися до референдуму або звернутися до Конституційної ради.
Серед зовнішньополітичних повноважень президента за Конституцією присутні і такі традиційні для глави держави повноваження, як акредитація послів і надзвичайних посланників Франції за кордоном та акредитація при ньому послів іноземних держав (ст. 14). Президент підписує вірчі грамоти, вони контрассигнуются прем'єр-міністром і міністром закордонних справ. Йому вручають свої вірчі грамоти іноземні посли і посланці.
Поряд з правовими нормами положення президента в системі формування зовнішньої політики закріплюється і політичною практикою. У цьому зв'язку слід зазначити, що отримала широку популярність у Франції та за її межами концепція зовнішньої політики як царини, "зарезервованої за президентом". Ідея концепції була вперше озвучена на з'їзді голлістської партії в 1959 р., коли "заповідною зоною" президента стали питання зовнішньої політики, дипломатії, оборони, відносин з Алжиром і африканськими країнами.
Окрім участі у формуванні зовнішньополітичних доктрин і концепцій, обгрунтування пріоритетів політики до форм зовнішньополітичних дій президента слід зарахувати виступи, заяви та прес-конференції, візити в зарубіжні держави, офіційні та особисті контакти з державними і політичними діячами інших країн.
У проведенні своєї політики президент спирається на спеціальний апарат. У штаб президента входять як державні службовці, так і представники політичних, академічних, ділових кіл, журналісти, адвокати, профспілкові діячі і т. д. Керує роботою апарату Єлисейського палацу генеральний секретар. Крім групи співробітників, що займаються зовнішньополітичними питаннями в апараті Єлисейського палацу, існує особистий штаб президента, який забезпечує функції глави держави як головнокомандувача.
Зовнішньополітичні компетенції уряду в Конституції спеціально не визначені. Вони випливають із загальної конституційної компетенції уряду з управління державою: "Уряд визначає і здійснює політику Нації". В урядовій компетенції знаходяться такі сфери: укладення міжнародних угод, підтримання відносин з іноземними державами, керівництво зовнішньополітичною службою та іншими центральними структурами, які беруть участь у зовнішньополітичному процесі, здійснення зовнішньополітичних акцій. Важливою функцією уряду є "підключення" парламенту до розробки зовнішньополітичних рішень. Згідно з конституцією країни, уряд відповідальний перед парламентом, він інформує парламентаріїв про зовнішньополітичні заходи, вносить для розгляду в обидві палати законодавчого органу проекти законів та міжнародних угод.
Участь прем'єр-міністра у підготовці проектів законів забезпечується за допомогою підлеглого йому розгалуженого апарату, що включає низку спеціалізованих органів, підрозділів і окремих чиновників. Особливе положення серед цих структур займає Генеральний секретаріат національної оборони, який відповідає за координацію міністерств у сфері оборонних ініціатив. Рівень участі прем'єр-міністра у зовнішньополітичних заходах залежить від його особистих якостей, досвіду, міркувань про подальшу політичну кар'єру. Межі цієї участі на практиці визначаються президентом, його особистими стосунками з прем'єр-міністром.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 7. Пріоритети зовнішньої політики п'ятої французької республіки“ на сторінці 1. Приємного читання.
