Виборча система

Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -

Політична нестабільність протягом довгого часу була основною проблемою Франції. Після Великої Французької революції 1789 року в країні змінилося 16 конституцій. Довгий час не вдавалося створити стійку партійну систему, що було причиною формування нетривких коаліційних урядів. Понад двохсот років політичне життя Франції проходить у формі боротьби правих і лівих.

Поділ на два протилежні табори в сучасній Франції має, швидше, теоретичний характер, бо в реальному житті французи вже усуспільнили дві третини національних багатств: системи освіти, професійної підготовки, пенсійного забезпечення, соціального страхування. І праві, і ліві враховують політичні та соціальні реальності, так що практично лінію розмежування між ними в соціальній сфері відшукати дуже складно.

Процес формування виборних органів держави у Франції досить докладно регламентується Конституцією Французької республіки, а також Виборчим кодексом. Стаття 3 Конституції Французької Республіки проголошує джерелом влади народ, який здійснює її через своїх представників і шляхом референдуму. Виборцями є всі повнолітні французькі громадяни обох статей, що користуються громадянськими і політичними правами.

У 1974 році Франція, одна з останніх серед держав світу, надала своїм громадянам право голосу з, 18 років. Цьому передувала тривала законодавча боротьба демократичних сил за відносну демократизацію французького виборчого права. Проте досі не скасований антидемократичний ценз осілості для громадян, який дорівнює шести місяцям. У Франції проводяться вибори: Президента, Національної Асамблеї, Сенату та місцеві вибори.

Стаття 7 Конституції Франції визначає: "Президент Республіки обирається абсолютною більшістю поданих голосів. Якщо ця більшість не зібрана в першому турі, то в наступну за ним другу неділю проводиться другий тур. У ньому можуть брати участь тільки два кандидати, які отримали найбільшу кількість голосів у першому турі".

Президент країни обирається на п'ятирічний термін безпосередньо громадянами Франції. Демократична форма прямих виборів Президента Французької республіки була введена досить пізно – лише в 1962 році. Спочатку Президент обирався виборчою колегією, що включала членів парламенту, генеральних радників, депутатів асамблей заморських територій, також мерів комун і муніципальних радників з установленими квотами.

На виборчих дільницях з виборів президента Франції, так само як і з усіх інших виборів, створюються умови для того, щоб голосування було вільним і таємним. Виборець обов'язково проходить у кабінку, приховану від сторонніх, де кладе бюлетень у спеціальний виборчий конверт. Потім він опускає його в прозору урну і розписується напроти свого імені у виборчому списку.

Участь у виборах не має обов'язкового характеру. Громадяни, які проживають за кордоном, можуть видати довіреність на голосування або проголосувати в посольствах Франції чи прикордонних департаментах.

Роботу з формування і підтримки списку виборців у комуні і в бюро для голосування проводить комісія, до складу якої входить мер комуни, один представник муніципальної ради і один делегат, призначений префектом.

Що стосується управління виборчим процесом, то у Франції єдиної централізованої системи постійно чинних виборчих органів немає. Підготовку і проведення виборів у рамках своїх повноважень забезпечують Міністерство внутрішніх справ (яке здійснює підрахунок голосів на всіх виборах, крім парламентських і президентських, отримуючи інформацію від дільничних виборчих комісій), Вища рада телерадіомовлення, а також Національна рахункова комісія (перевіряє фінансові звіти щодо передвиборчих витрат і фінансування політичних партій). Національна рахункова комісія включає в себе 9 членів: 3 – від Державної Ради, 3 – від Касаційного суду і 3 – від Рахункової палати, які призначаються на 5 років.

На особливу увагу заслуговує така важлива структура у виборчому процесі, як Вища рада телерадіомовлення, створена в 1982 році. Вона є колегіальним органом, що складається з 9 членів, третина висунутих президентом, республіки, третина президентом Національної Асамблеї, а третина головою Сенату. Члени ради призначаються на 6-річний термін, який є не відновлюваним. Основними функціями Ради з телерадіомовлення, у тому числі і в період виборчих кампаній, є: спостереження за змістом телевізійних програм, а також забезпечення дотримання принципу плюралізму думок і рівності кандидатів. Рада з телерадіомовлення може діяти тільки після того, як була вже здійснена трансляція тієї чи іншої програми. Вона поважає принцип редакційної свободи і не втручається у зміст програм. Рада видає рекомендації та інструкції засобам масової інформації щодо роботи під час офіційної виборчої кампанії. Рада працює в тісному контакті з іншими установами, що володіють функціями контролю над виборами, у тому числі з Конституційною радою та Національною комісією з контролю. Рада може отримувати скарги від кандидатів щодо можливого порушення принципу рівності, а також щодо змісту деяких програм. Кандидати можуть оскаржити дії та рішення Ради з телерадіомовлення в Національну комісію з контролю.

Уже протягом багатьох років основним завданням досить розгалужених структур громадянського суспільства Франції є завдання конституційно-правової протидії перетворенню виборчого процесу країни в спосіб незаконного захоплення та утримання державної влади.

У комунах з населенням понад 20 тис. чоловік організовують комісії з контролю над голосуванням, які спостерігають за організацією виборчих дільниць, правильністю підрахунку голосів. У неї входять: суддя, який призначається головою апеляційного суду (він є головою комісії), державні службовці, призначувані префектом і начальником фінансового управління департамент ту, і Суддя, який призначається органами юстиції у відповідному департаменті.

Ні Конституція Франції, ні законодавство про вибори безпосередньо не встановлюють мінімального віку для кандидатів на пост президента. Однак побічно цей вік все-таки можна визначити. Справа в тому, що президентом країни може бути громадянин Франції, який не позбавлений виборчих прав і який володіє пасивним виборчим правом при виборах у центральні представницькі органи влади. Депутатами Національної Асамблеї можуть бути французькі громадяни, які досягли 23 років, а членами Сенату – 35 років. Таким чином, кандидатом на пост президента може бути громадянин Франції, який досяг 35 років, оскільки саме з цього віку він володіє можливістю обиратися в усі центральні представницькі органи влади.

Для реєстрації кандидатури на пост президента республіки необхідно зібрати 5 тис. підписів осіб, які займають певні виборні посади (членів Парламенту, генеральних Рад, ради Парижа, територіальних асамблей і мерів), які повинні бути представлені в Конституційну Раду. Всі ті, хто підписався під заявою про висунення кандидата в президенти країни, повинні представляти не менше ЗО департаментів і заморських територій з 96. Імена громадян, які підписалися, публікують.

Кандидати на пост президента країни повинні представити в Конституційну Раду декларацію про свій майновий стан, а в разі обрання – зобов'язання, що ця особа зобов'язується подати нову декларацію перед закінченням свого мандата. Декларація публікується в засобах масової інформації. Для кандидатів на посаду

Президента Французької Республіки встановлено заставу приблизно в 2 000 євро.

Конституційна Рада виконує, по суті, функції Центральної виборчої комісії. Саме вона реєструє кандидатів у президенти і в члени парламенту, попередньо здійснивши перевірку відповідності кандидатур вимогам закону. Конституційна Рада Публікує офіційний список кандидатів, підраховує голоси і повідомляє про результати виборів. Конституційна Рада – це також орган, який розглядає суперечки та скарги, що стосуються кандидатів в обидві парламентські палати. Конституційна Рада може анулювати результати голосування або їх переглянути, оголосивши обраною іншу особу, позбавляючи тим самим мандата кандидата, оголошеного обраним окружною виборчою комісією. Історія П'ятої республіки знає чимало прикладів перегляду результатів виборів депутатів до Національної Асамблеї в окремих округах.

Результати виборів оголошуються Конституційною Радою в 10-денний термін, і з цього моменту президент Французької Республіки приступає до виконання своїх обов'язків.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Виборча система“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ 1. Політична система фрн

  • Німецький федералізм

  • Виборча система

  • Розділ 2. Політичні партії ФРН

  • Християнський соціальний союз у Баварії

  • "Народна партія": Соціал-демократична партія Німеччини

  • Вільна демократична партія

  • Ліві

  • "Союз 90 / Зелені"

  • Німецькі партії "третього ешелону"

  • Розділ 3. Зовнішня політика ФРН у період "холодної війни"

  • Концептуальні засади зовнішньополітичної стратегії ФРН

  • Становлення зовнішньої політики ФРН. "Ера Аденауера"

  • Зовнішня політика ФРН у період канцлерства Л. Ерхарда та К. Кізінгера

  • Канцлерство В. Брандта: від конфронтації до розрядки

  • "Стратегія рівноваги" Г. Шмідта

  • Пріоритети зовнішньої політики Г. Коля

  • Розділ 4. Домінанти зовнішньої політики ФРН у постбіполярний період

  • Зовнішньополітичні пріоритети "червоно-зеленої" коаліції

  • Головні напрями зовнішньої політики за канцлерства А. Меркель

  • Розділ 5. Політична система п'ятої французької республіки

  • Адміністративно-територіальний устрій Франції

  • Виборча система
  • Розділ 6. Політичні партії п'ятої французької республіки

  • Соціалістична партія

  • Французька комуністична партія

  • Національний фронт

  • Центристські партії

  • Троцькісти

  • Зелені

  • Розділ 7. Пріоритети зовнішньої політики п'ятої французької республіки

  • Становлення і реалізація гоплістської зовнішньої політики

  • Дипломатія Ж. Помпіду

  • Франція у світовій політиці в період президентства В. Ж. Д'естена

  • Антигегемонізм Ф. Миттерана

  • Зовнішня політика президента Ж. Ширака

  • Пріоритети зовнішньої політики Н. Саркозі

  • Додаток 1. ПРЕЗИДЕНТИ П'ЯТОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ