Французька комуністична партія

Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -

Французька комуністична партія (ФКП; фр. Parti communiste franais, PCF) була заснована у грудні 1920 року, але свою сучасну назву отримала лише в 1921 році. У 1920-1922 роках партію називали Французька секція Комуністичного Інтернаціоналу. З 1930 року Генеральним секретарем ФКП стає Моріс Торез, який пробув лідером комуністичної партії найдовше в її історії – до своєї смерті в 1964 році.

Ідеологію ФКП в перші роки свого існування характеризували ключові елементи ідеології більшовицької партії, яка була похідною від теоретичної доктрини марксизм-ленінізму.

• демократичний централізм – принцип побудови партії, висунутий Леніним, який передбачає обов'язковість виконання рішень вищих партійних органів нижчими, а також сувору партійну дисципліну

• революційний шлях досягнення соціалізму – Французька комуністична партія відкидала можливість досягнення соціалізму прогресивним шляхом;

• диктатура пролетаріату – влада робітничого класу, яка встановлюється внаслідок революції. По суті, це означало встановлення тоталітарного комуністичного режиму внаслідок революції.

Окрім цього, ФКП стояла на антиімперіалістичних позиціях, засуджуючи французький колоніалізм та підтримуючи робітничі і революційні рухи в колоніях.

У 1934 році ФКП відіграла значну роль у створені Народного фронту – політичного союзу з соціалістами, який тріумфував на парламентських виборах 1936 року. Тоді комуністи отримали 72 місця в Національній Асамблеї. Вони підтримали уряд Л. Блюма в парламенті, однак у роботі уряду участі не брали. Зближення комуністів із соціалістами відбулося на фоні приходу до влади в Німеччині Гітлера та зростання фашистських рухів у Франції.

У 1945 році ФІШ отримала близько 25% голосів у перших після Другої світової війни виборах у Франції, і в 1946 році вона отримала місця у першому уряді Четвертої республіки. Завдяки своїй ролі в антифашистській діяльності та у Русі Опору Французька комуністична партія у післявоєнні роки здобуває безпрецедентну підтримку серед французів. Так, у 1946 році ФКП отримала 28,4% голосів на парламентських виборах, які дозволили партії зайняти 182 місця у нижній палаті парламенту.

У травні 1947 року, коли комуністів вилучили з уряду в результаті відповідної умови з боку США для надання допомоги за планом Маршала, ФКП не брала участь у жодному уряді Четвертої республіки, хоча вона вигравала в середньому понад 22% голосів у шести парламентських виборах від червня 1951 по червень 1968 року і мала велику кількість місць у Національній Асамблеї.

У період перебування на посаді Генерального секретаря ФКП М. Тореза з 1930 по 1964 рік Французька комуністична партія відносно впевнено тримається політичної ідеології, яка була встановлена ще в довоєнні роки. Однак у 1964 році після смерті М. Тореза Генеральним секретарем партії стає Вальдек Роше (1964-1972). В. Роше відразу змінює курс партії на зближення з соціалістами і підтримує кандидатуру Ф. Міттерана на президентських виборах 1965 року. Він також змінює ідеологічні засади функціонування Французької комуністичної партії. Він виходить із сфери впливу СРСР у діяльності ФКП, засудивши інтервенцію радянських військ у Чехословаччину в 1968 році, тоді як М. Торез ще у 1956 році підтримав Радянський Союз під час подій у Будапешті.

За головування В. Роше Французька комуністична партія відкидає ті головні ідейні засади, на яких партія існувала починаючи з її створення в 1920 році. Роше відкидає теорію, за якою однопартійна система є обов'язковою умовою переходу до соціалізму. Він розриває зв'язки з Жовтневою революцією і її значенням для Франції на її шляху до соціалізму, а також В. Роше спростовує тезу про революційний шлях досягнення соціалізму, стверджуючи, що перехід можна здійснити мирним шляхом.

Коли Ш. де Голль став президентом П'ятої республіки в 1958 році, ФКП зазнала значної втрати підтримки у зв'язку з поширенням правих і націоналістичних настроїв у державі. Так, у 1958 році ФКП отримала лише 10 місць у Національній Асамблеї, У першому турі президентських виборів у червні 1969 р. кандидат ФКП зайняв третє місце з 21% голосів. У 1978 році ФКП тимчасово вийшла з альянсу лівих сил у зв'язку з внутрішніми суперечностями.

У1972 році Генерал ьним секретарем ФКП стає Жорж Марше, який продовжує політику Роше з оновлення партійної ідеології. ФКП розриває всі зв'язки зі сталінізмом, відкидає концепцію диктатури пролетаріату та відмовляється від дотримання принципу пролетарського інтернаціоналізму в побудові своєї політики. Зміни, з якими зіштовхується ФКП, призводять до поступової лібералізації партії. Це явище отримує назву єврокомунізму, який стає популярним серед європейських комуністичних партій. Французька комуністична партія дотримувалася позицій євро комунізму, схожих із тими, які визначали діяльність Італійської комуністичної партії. Однак віддалення від Москви в прийнятті рішень не означало повної незалежності ФКП і її відмови від прорадянської політики, що відбилося, зокрема, на підтримці Французькою комуністичною партією вторгнення СРСР до Афганістану в 1979 році. Однак такі дії не додають підтримки партії, яка продовжує падати, тоді як соціалісти здобувають все більшу популярність серед народних мас.

У 1981 році кандидатом від комуністів на пост президента став Жорж Марше, який отримав 15% у першому турі, і партія згодом у 1981 році підтримала успішну кандидатуру Соціалістичної партії Ф. Міттерана у другому турі. У парламентських виборах у тому ж році ФКП знову виступила в союзі з Соціалістичною партією. Хоча власне представництво різко впало в Національній Асамблеї, комуністи отримали чотири міністерських крісла в новому соціалістичному уряді П'єра Моруа. Однак вони втратили ці посади у 1984 році.

У 1986 році за пропорційною виборчою системою партія отримала 35 місць при тому, що її частка голосів знизилася до 10 відсотків. У 1993 році вона знизилася до 24 місць у Національній Асамблеї, отримавши поразку від правих партій. У 1997 році ФКП отримала 35 місць у нижній палаті парламенту і повернулася до коаліції з соціалістами. У Раді Міністрів за прем'єрства Л. Жоспена ФКП представляли два міністри. Коли коаліція втратила владу в 2002 році, підтримка партії різко впала і вона отримала менше 5% голосів і 21 місце у Національній Асамблеї.

Французька комуністична партія була дисциплінованою і централізованою, базою її були в основному робітники. Вона контролювала найбільшу профспілкову організацію у Франції, Всезагальну конфедерацію праці. ФКП дотримувалася прорадянських позицій і відновила партійні відносини з Комуністичною партією Китаю в 1982 році. Однак до кінця XX століття ФКП втратила багатьох своїх традиційних прихильників і після розпаду Радянського Союзу зробила переоцінку своєї підтримки ортодоксального марксизму, хоча вона, як і раніше, називає себе комуністичною партією. У 1994 році Генеральним секретарем ФКП стає Робер Ю, який у зв'язку з кризою, яка спіткала ФКП у зв'язку з крахом СРСР та соціалізму радянського зразка, змушений шукати нової моделі функціонування партії.

1990-ті роки супроводжувалися політичними змінами в партійній ідеології: від єврокомунізму до "нового комунізму робітничого руху Франції". Фактично партія змушена була пристосовуватися до політичної реальності, відмовляючись у тому числі від своїх принципів (наприклад, збереження франка як національної валюти). Апофеозом трансформації партії стала діяльність на посту Генерального секретаря Робера Ю з 1994 року, пов'язана з відмовою від політичного минулого партії і з прийняттям в партію різних нових французьких соціальних рухів: феміністських, екологічних, антирасистських, сексуальних меншин. З цими явищами був пов'язаний перехід низки членів партії до лав соціалістів і падіння рівня електорату.

На з'їзді партії в 2003 році був схвалений курс "нового комунізму" з підтримкою лівих сил та активної опозиційної діяльністю щодо проведених урядом реформ. Почалося відродження партії, викликане соціальною боротьбою в суспільстві і єдиним виступом всіх партійних сил проти ухвалення Європейської

Конституції. Однак загалом політична роль партії останнім часом зменшилася.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Французька комуністична партія“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ 1. Політична система фрн

  • Німецький федералізм

  • Виборча система

  • Розділ 2. Політичні партії ФРН

  • Християнський соціальний союз у Баварії

  • "Народна партія": Соціал-демократична партія Німеччини

  • Вільна демократична партія

  • Ліві

  • "Союз 90 / Зелені"

  • Німецькі партії "третього ешелону"

  • Розділ 3. Зовнішня політика ФРН у період "холодної війни"

  • Концептуальні засади зовнішньополітичної стратегії ФРН

  • Становлення зовнішньої політики ФРН. "Ера Аденауера"

  • Зовнішня політика ФРН у період канцлерства Л. Ерхарда та К. Кізінгера

  • Канцлерство В. Брандта: від конфронтації до розрядки

  • "Стратегія рівноваги" Г. Шмідта

  • Пріоритети зовнішньої політики Г. Коля

  • Розділ 4. Домінанти зовнішньої політики ФРН у постбіполярний період

  • Зовнішньополітичні пріоритети "червоно-зеленої" коаліції

  • Головні напрями зовнішньої політики за канцлерства А. Меркель

  • Розділ 5. Політична система п'ятої французької республіки

  • Адміністративно-територіальний устрій Франції

  • Виборча система

  • Розділ 6. Політичні партії п'ятої французької республіки

  • Соціалістична партія

  • Французька комуністична партія
  • Національний фронт

  • Центристські партії

  • Троцькісти

  • Зелені

  • Розділ 7. Пріоритети зовнішньої політики п'ятої французької республіки

  • Становлення і реалізація гоплістської зовнішньої політики

  • Дипломатія Ж. Помпіду

  • Франція у світовій політиці в період президентства В. Ж. Д'естена

  • Антигегемонізм Ф. Миттерана

  • Зовнішня політика президента Ж. Ширака

  • Пріоритети зовнішньої політики Н. Саркозі

  • Додаток 1. ПРЕЗИДЕНТИ П'ЯТОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ