Зовнішня політика президента Ж. Ширака

Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -

Обраному на президентський пост у травні 1995 р. Ж. Шираку дісталася проблемна зовнішньополітична спадщина. На початку 90-х pp. з розпадом біполярної системи міжнародних відносин перестали існувати умови, що дозволяють Франції претендувати на особливе місце у світі. Ядерний потенціал, залишаючись гарантією збереження території, перестав діяти як чинник посилення могутності. Свій високий ранг в ООН необхідно було постійно доводити активною участю в миротворчих операціях. Військові дії в Африці перестали відповідати масштабності криз на континенті. У Центральній Європі, яка позбулася радянського диктату, Франція могла претендувати лише на другорядні ролі.

Ж. Ширак вирішив одразу ж утвердитися на міжнародній арені, заявивши про нові підходи у зовнішній політиці: посиленні військової присутності в Боснії, у тому числі в силах роз'єднання; зняття мораторію на проведення ядерних випробувань, прийнятого у квітні 1992 р.

Загалом менш ніж за два роки після виборів зовнішньополітична діяльність Ж. Ширака проявилася як продовження тієї, яку проводили його попередники, тільки іншими засобами. Хоча стиль і моделі зовнішньої політики змінилися, основні риси залишалися ті ж: захист національної незалежності, продовження європейського будівництва та амбіції щодо світової ролі. Ці риси були характерні для французької дипломатії протягом попереднього більш ніж піввікового періоду історії.

Основні підходи до зовнішньої політики в період третього "співіснування" правого президента і лівого уряду були представлені у серпні 1997 р. на нараді послів і зарубіжних представників Франції в Парижі. Незважаючи на належність президента і уряду до протилежних політичних блоків, обидві сторони заявили про свою рішучість на міжнародній арені "говорити єдиним голосом".

Аналіз зовнішньополітичних документів періоду "співіснування" президента Ж. Ширака і кабінету Л. Жоспена дозволяє виділити такі пріоритети у французькій зовнішній політиці: формування позитивного образу Франції на міжнародній арені; активну участь у будівництві "конструктивного багатополярного світу"; посилення ролі Євросоюзу; модернізація африканської політики; посилення економічної діяльності зарубіжних представництв; вирішення глобальних проблем людства, захист прав людини.

Утвердженню позитивного іміджу Франції у світі була покликана сприяти політика активної підтримки і поширення французької мови та культури – "франкофонія".

Основним завданням французького політичного керівництва було оголошено участь у створенні багатополярного світу, рівноваги полюсів світового впливу. Французькі лідери на рубежі тисячоліть не зловживали формулюванням "протистояння США", але мали це на увазі. У зв'язку з цим першочергова увага приділялася об'єднанню Європи, яка покликана була все більш рішуче відігравати роль другого світового центру, що протистоїть устремлінням США "ідентифікувати себе з сучасними формами глобалізації". Основним партнером в активізації об'єднавчих процесів Франція незмінно бачила ФРН.

Уряд Л. Жоспена дав зрозуміти, що має твердий намір приділяти значно більше уваги африканському регіону. Франція, як і раніше, претендувала на те, щоб бути партнером номер один для країн, розташованих на південь від Сахари, і найбільш помітною державою на африканському континенті як з погляду гуманітарної присутності, так і в галузі технічної допомоги та інвестицій. Одночасно керівники Франції відзначали, що країна дещо здала позиції в Африці, її імідж злегка "затуманився". Стійкою тенденцією стало "розширення присутності" на континенті США.

В основі африканської політики соціалістичного уряду лежали принципи невтручання ні в які аспекти діяльності африканських країн і заохочення створення правової держави та доброго керування країною. "Батогом і пряником" "справжнього партнерства" повинна була служити французька фінансова допомога країнам регіону, яка хоча і скоротилася, але, як і раніше, залишалася досить високою і становила близько 0,5% валового національного продукту.

Варто підкреслити, що проблематика ЄС все більшою мірою ставала невід'ємною частиною не тільки зовнішньої, але й внутрішньої політики Франції. Ця тема була актуальною в усіх проведених у країні політичних кампаніях.

Президент і уряд практично не розходилися в принципових питаннях європейської інтеграції. В цілому позиція президента Ж. Ширака і кабінету Л. Жоспена щодо європейської інтеграції була спрямована на вирішення таких завдань: введення в обіг та зміцнення єдиної європейської валюти (євро) (січень 2002 р.); реформа наявних інститутів Євросоюзу та його розширення; створення європейської системи безпеки. Євросоюз повинен був забезпечити можливість врегулювання криз власними коштами при координації дій з НАТО. Восьмого квітня 1998 р. Національна Асамблея Франції 117 голосами проти 29 проголосувала за передачу валютного суверенітету Французької республіки Європейському Союзу, а саме від Французького банку Європейському Центральному банку.

Щодо розширення Євросоюзу підхід Франції полягав у тому, що в ЄС повинна зберегтися ефективна система прийняття рішень, тому ще до вступу до нього нових членів слід провести реформування інститутів союзу. У Франції не було підстав активно підтримувати прийняття до ЄС нових членів, хоча офіційно Париж висловлювався за розширення.

Найбільш привілейовані відносини, як і в колишні десятиліття, існували з Німеччиною. За традицією офіційні зустрічі глав держав проходили двічі на рік, неформальні ж зустрічі в рамках багатосторонніх заходів – близько 20 разів протягом року. Тісні контакти розвивалися і між зовнішньополітичними відомствами двох країн. Між двома країнами здійснювалися тісні торгово- економічні зв'язки. Активно розвивалися двосторонні контакти в гуманітарній сфері.

Між Францією та Німеччиною все частіше стали виявлятися хоча і малоістотні, але розбіжності. Здебільшого вони стосувалися політики щодо НАТО і ЗЄС, співвідношення політичного і економічного компонентів інтеграції. Певний сплеск франко-німецьких суперечностей був зафіксований у вересні 2001 р. напередодні саміту ЄС в Ніцці. Л. Жоспен виступив з критикою німецького плану "європейської федерації" і оприлюднив французький план. Французький прем'єр-міністр запропонував створення Федерації національних держав, у якій ключова роль залишалася б за національними органами влади. Проте в цілому говорити про кризу "осі" не було ніяких підстав. Відносини мали високий рівень і продовжували успішно розвиватися.

Незважаючи на активне політичне та економічне співробітництво США і Франції, відносини двох країн майже постійно супроводжувалися "взаємними випадами" словесного характеру. Американська політика президента Ж. Ширака дотримувалася колишніх прагматичних підходів у цьому напрямі: говорити "так", якщо Франції вигідно, і "ні", якщо не вигідно. Франція критикувала США за те, що ті ідентифікують глобалізацію з американізацією.

Франція розділила заклопотаність США з приводу Іраку. Париж зажадав від режиму С. Хусейна повернення в країну без жодних умов інспекторів із роззброєння. Водночас, за заявами французьких представників, про участь французів у військовому конфлікті не могло бути й мови.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Зовнішня політика президента Ж. Ширака“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ 1. Політична система фрн

  • Німецький федералізм

  • Виборча система

  • Розділ 2. Політичні партії ФРН

  • Християнський соціальний союз у Баварії

  • "Народна партія": Соціал-демократична партія Німеччини

  • Вільна демократична партія

  • Ліві

  • "Союз 90 / Зелені"

  • Німецькі партії "третього ешелону"

  • Розділ 3. Зовнішня політика ФРН у період "холодної війни"

  • Концептуальні засади зовнішньополітичної стратегії ФРН

  • Становлення зовнішньої політики ФРН. "Ера Аденауера"

  • Зовнішня політика ФРН у період канцлерства Л. Ерхарда та К. Кізінгера

  • Канцлерство В. Брандта: від конфронтації до розрядки

  • "Стратегія рівноваги" Г. Шмідта

  • Пріоритети зовнішньої політики Г. Коля

  • Розділ 4. Домінанти зовнішньої політики ФРН у постбіполярний період

  • Зовнішньополітичні пріоритети "червоно-зеленої" коаліції

  • Головні напрями зовнішньої політики за канцлерства А. Меркель

  • Розділ 5. Політична система п'ятої французької республіки

  • Адміністративно-територіальний устрій Франції

  • Виборча система

  • Розділ 6. Політичні партії п'ятої французької республіки

  • Соціалістична партія

  • Французька комуністична партія

  • Національний фронт

  • Центристські партії

  • Троцькісти

  • Зелені

  • Розділ 7. Пріоритети зовнішньої політики п'ятої французької республіки

  • Становлення і реалізація гоплістської зовнішньої політики

  • Дипломатія Ж. Помпіду

  • Франція у світовій політиці в період президентства В. Ж. Д'естена

  • Антигегемонізм Ф. Миттерана

  • Зовнішня політика президента Ж. Ширака
  • Пріоритети зовнішньої політики Н. Саркозі

  • Додаток 1. ПРЕЗИДЕНТИ П'ЯТОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ