$ 1. Голлісти.
§ 2. Соціалістична партія.
§ 3. Французька Комуністична партія.
§ 4. Національний Фронт.
§ 5. Центристські партії.
§ 6. Троцькісти.
$ 7. Зелені.
Франція є зразком багатопартійності, причини якої полягають в особливостях соціальної структури країни, а також в історичних традиціях. Головна причина багатопартійності у Франції – строкатість соціальної структури. Відсутність чітких соціальних граней між прошарками, наявність великої кількості проміжних соціальних верств, велика питома вага дрібної буржуазії міста і села, а також регіональні, вікові, релігійні особливості – усе це, разом узяте, і живить багатопартійну структуру суспільного життя Франції. Важливу роль відіграє також історична традиція. Виникнення політичних партій було пов'язане з Великою Французькою Революцією 1789 р.
Голлісти. Союз за народний рух
У 1947 році III. де Голль створює масове громадянське об'єднання, яке передбачало надпартійний характер і мало включати в себе всі соціальні верстви. Так з'явилося Об'єднання французького народу (фр. Rassemblement du peuple frarçais, RPF). До нього увійшли робітники і селянські об'єднання, ветерани та учасники війни, молодіжні об'єднання тощо. Ш. де Голль виходив з того, що для вирішення найважливіших державних завдань нація повинна бути єдиною, тоді як стани, партії, клани роз'єднують її. Головним принципом об'єднання була для RPF підтримка ідей і самої особистості генерала Ш. де Голля. Так на французькій політичній сцені з'явився "голлізм".
Голлістська партія неодноразово змінювала свої назви. З 1958 року RPF стало називатися Союз на підтримку нової республіки (фр. Union pour la Nouvelle Republique, UNR), з 1968 року – Союз Демократів на захист нової республіки (фр. Union des Democrates pour la Republique, UDR), з 1976 року – Об'єднання на підтримку республіки (ОПР; фр. Rassemblement pour la Republique, RPR), з 2002 року – Союз за народний рух (СНР; фр. Union pour un mouvement populaire, UMP). Партія мала жорстку вертикальну структуру, вибудувала під Ш. де Голля, яка була добудована до самого низу. У цьому сенсі RPF було заземлено, мало "якір" в особі низових "команд", які діяли не тільки на малих територіях, а й на підприємствах, у тих чи інших організаціях.
Голлістський рух не був однорідним на кожному з етапів свого розвитку. Зрозуміло, у ньому існувала і глибока спадкоємність, яка ґрунтувалась на загальних установках, властивих голлістам:
• Першим елементом була корінна ревізія конституції Четвертої республіки з метою посилення виконавчої влади за рахунок законодавчої. На чолі країни Ш. де Голль хотів бачити наділеного широкими повноваженнями президента республіки.
• Другим елементом ідеології голлізму була ідея "національної величі" Франції. Зовнішня політика країни має бути спрямована на захист інтересів нації. В обстановці "холодної війни" традиційні дружні зв'язки Франції з СРСР не віталися. Франція повинна орієнтуватися на США. Однак Ш. де Голль підкреслював, що співпраця Франції з США має бути всебічною і ґрунтуватися на паритетних засадах. При цьому підпорядкування інтересів Франції інтересам США категорично відкидалося. Велике значення голлісти надавали ідеї створення блоку західноєвропейських держав. Вони вважали, що він міг би співіснувати поряд з двома супердержавами – СРСР і США – і певним чином врівноважувати їх сили.
• Третім елементом голлізму була соціально-економічна політика в дусі реформізму, яка повинна була забезпечити добробут французького народу. Ш. де Голль розумів, що завоювати прихильність значної частини французького народу, в умовах зростання впливу комуністичної та соціалістичної партій, неможливо без програми соціальних реформ. Генерал і його прихильники висунули ідею "асоціації праці і капіталу". В основі "асоціації" лежав контракт, що укладається між главами підприємств, представниками капіталу (акціонерами) та представниками персоналу (трудящими). Підписуючи контракт, робочий ставав своєрідним акціонером, чий внесок (праця) зрівнювався за важливістю і значенням з внеском капіталу, а винагорода в тій так чи інакше залежала від продуктивності і прибутків. Зберігалася приватна власність на підприємство і влада керівника.
• Четвертим елементом була так звана пряма демократія (проведення референдумів із найважливіших державних питань). Як казав Ш. де Голль, RPF прагне розбудити в народі творчий дух. Постійні політичні кризи, віддаленість політичної сфери від народу приводили до пасивності французів. Вони переставали вірити в те, що можуть впливати на прийняття рішень, які стосуються їх самих. RPF провокувало французів на самоорганізацію, на формування своїх вимог і створювало механізми для того, щоб ці вимоги були почуті і виконані. Політична практика голізму характеризувалася прямим, минаючи партійні структури, зверненням до народу, прагненням надати своїм діям загальнонаціональний ореол.
У країні здійснювалася широка програма економічної модернізації шляхом жорсткої міністерської регламентації діяльності держпідприємств і підтримки приватного бізнесу, особливо в нових галузях. Реалізовувалися великі проекти в аерокосмічній промисловості, електроніці за участю іноземного капіталу. Продуктивність праці перевищила середній західноєвропейський рівень. Отримала розвиток система соціального страхування і соціального забезпечення, яка у Франції створювалася як альтернатива американській ринковій моделі. Розвивалося соціальне партнерство на рівні підприємств. Впроваджувалися плани регіонального розвитку. У сільському господарстві сформувалося фермерство, зміцнів кооперативний рух, селянство отримувало допомогу від держави. Активну роль у всіх цих перетвореннях відігравала держава.
Однак економічна модернізація, здійснена Ш. де Голлем, призвела до розмивання традиційних верств селянства, ремісників і торговців, тобто прошарків, характерних для "Франції дрібних буржуа" і зростанню позасистемної опозиції, що складається з тієї частини суспільства, для якої були недоступні багато благ "суспільства споживання". Це і стало однією з головних причин подій у травні 1968 року, які призвели до відставки Ш. де Голля.
У роки правління Ж. Помпіду (1969-1974 pp.) голлістська партія традиційно підтримувала президента республіки. Усі найважливіші справи в ній, як і раніше, вершили "барони" (старі голлісти). Але в партійних рядах з'явилася також і група активної молоді, виплекана Ж. ГІомпіду ще під час його перебування прем'єром. Пізніше їх назвуть "молодими вовками" Ж. Помпіду.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 6. Політичні партії п'ятої французької республіки“ на сторінці 1. Приємного читання.
