Коли 16 травня 1974 р. бундестаг обрав 55-річного Гельмута Шмідта канцлером ФРН, його здібності розкрилися сповна. При його урядах продовжилися зростання міжнародного авторитету ФРН і нарощування її економічної могутності. Енергійний і прагматичний, а часом і жорсткий Г. Шмідт представляв центристське крило СДПН. При ньому широке поширення отримало гасло "Модель – Німеччина", яке мало служити зміцненню престижу ФРН як усередині країни, так і за кордоном.
Віце-канцлером і міністром закордонних справ став уродженець Східної Німеччини, заступник голови Вільної демократичної партії Ганс-Дітріх Геншер, який у жовтні того ж року очолив партію. Пост міністра закордонних справ ФРН Г.-Д. Геншер займав із 16 червня 1974 по 16 вересня 1982 р. Після розвалу коаліції СДПН-ВДП з 17 вересня по 1 жовтня 1982 р. обов'язки міністра закордонних справ ФРН виконував канцлер Шмідт.
Зовнішньополітична діяльність уряду Шмідта-Геншера позначена двома тенденціями, з одного боку, акціями, спрямованими на зміцнення міжнародної розрядки, з іншого – переходом до консерватизму та орієнтацією на атлантичне співробітництво.
Вийшовши з економічної кризи 1974-1975 pp. без великих втрат, Федеративна Республіка почала швидко нарощувати темпи економічної та політичної експансії в інші регіони світу. Така лінія стала демонстрацією зрослої могутності, особливо в рамках західноєвропейського центру сили. Ключове значення цього періоду в історії ФРН полягає в тому, що до середини 70-х років країна на повну потужність включилася у світовій економічний і політичний механізм, посівши одне з лідируючих місць. Саме в цей період ФРН стає повноправним учасником "сімки", а також мотором західноєвропейської інтеграції.
У другій половині 70-х років після успішного проведення Наради з безпеки і співробітництва в Європі (Гельсінкі) у зовнішній політиці уряду соціал-ліберальної коаліції проявляються перші ознаки переходу до більш прагматичного, а часом і твердого курсу. Це було пов'язано із загальним похолоданням міжнародного клімату і початком обговорення питання про розміщення в Західній Європі, насамперед у ФРН, американських ядерних ракет середньої дальності. Саме соціал-демократ Г. Шмідт став у 1977 році ініціатором дискусії про необхідність адекватної відповіді НАТО на ракетну політику СРСР. Фактично до початку 80-х років у зовнішній політиці Бонна виразно позначився поворот вправо – як реакція на зовнішньополітичну діяльність СРСР (модернізації ракетно-ядерного потенціалу середньої дальності, введення військ в Афганістан, загострення внутрішньополітичної ситуації в Польщі та введення там воєнного стану).
• 1982 р. став переломним у розвитку ФРН. У сфері економіки йшло лавиноподібне наростання кризових явищ. У сфері зовнішньої політики, незважаючи на енергійну підтримку урядом ФРН "ракетного рішення" НАТО, продовжували посилюватися розбіжності між ФРН і США. Збіїїьшення економічної ваги та військового потенціалу ФРН у системі західних держав негативно вплинуло на взаємини між трансатлантичними партнерами.
• 13-річний період соціал-демократичного правління добігав кінця. Нагромаджувалися проблеми, пов'язані насамперед з необхідністю структурних змін в економіці, з формуванням нових позитивних ідеологічних цінностей, які були б адекватні вимогам сучасного світу. Першого жовтня 1982 року фракція ХДС/ ХСС при підтримці В ДП, міністри якої вийшли з уряду Г. Шмідта, внесли у бундестазі вотум недовіри "його урядові". Наближалася ера німецького неоконсерватизму на чолі з Г. Колем.
Пріоритети зовнішньої політики Г. Коля
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"Стратегія рівноваги" Г. Шмідта“ на сторінці 1. Приємного читання.
