Розділ 3. Зовнішня політика ФРН у період "холодної війни"

Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -

Істотною формою зовнішньополітичного впливу федерального президента є його участь у призначенні керівного політичного персоналу, яке майже завжди означає також і певні форми впливу на ділову програму його діяльності.

Федеральний президент, враховуючи співвідношення політичних сил, пропонує бундестагу кандидата на посаду федерального канцлера, призначає і звільняє, за пропозицією канцлера, федеральних міністрів. Він призначає і звільняє з посади федеральних чиновників, у тому числі відповідальних за планування і підготовку зовнішньополітичних рішень, а також бере участь у прийнятті рішень про направлення власних і прийом іноземних дипломатичних представників.

Особливо важливе значення мають зовнішньополітичні виступи і візити глави держави за кордон. Публічні виступи глави держави з питань зовнішньої політики потребують попереднього схвалення федерального уряду. Текст виступу президента, як правило, заздалегідь пересилається до відомства федерального канцлера та до ФМЗС для розгляду й узгодження.

Визначально розглядаючи зовнішні справи як прерогативу федерального уряду, конституційний законодавець передбачив участь Німецького бундестагу у зовнішньополітичній сфері лише при вирішенні найбільш важливих питань: війни і миру, а також укладення міжнародних договорів.

Проте можливості впливу парламенту не вичерпуються формальним переліком зовнішніх справ, у провадженні яких він покликаний брати участь згідно з Основним законом. Його вплив на формування і проведення зовнішньої політики ФРН здійснюється через законодавчий процес, через федеральний бюджет, а також завдяки механізму обрання федерального канцлера та політичному контролю за діяльністю уряду в сфері зовнішніх зносин.

Номінально парламент вільний при встановленні правових норм у сфері зовнішніх зносин. Фактично ж вирішення питання цілком залежить від уряду, в руках якого переважно знаходиться законодавча ініціатива. Він же вирішує питання про те, які відносини у сфері зовнішніх справ держави потребують законодавчого закріплення.

Право парламенту обирати федерального канцлера і затверджувати уряд у цілому – найважливіше зовнішньополітичне рішення, тому що саме федеральний канцлер визначає основні напрями політики, у тому числі зовнішньої.

Політичний вплив парламенту на зовнішньополітичну діяльність уряду значною мірою залежить від наявних у нього ефективних засобів політичного контролю. Найсильнішим із них є передбачені статтею 44 Основного закону тимчасові слідчі комітети, які із загальної кількості 47 застосовувалися у цій сфері лише двічі, а саме для перевірки, чи мала кадрова політика наслідком недоліки в діяльності дипломатичної служби (1951- 1952 pp.) та для перевірці практики видачі віз (2005 р.).

Основний закон передбачає безпосередню участь парламенту в проведенні зовнішньої політики при вирішенні питань війни і миру. У всіх інших питаннях зовнішньої політики парламент має справу вже з результатами зовнішньополітичної діяльності уряду, тобто участь парламенту є не безпосередньою, а опосередкованою.

Найважливішою формою впливу парламенту на зовнішню політику є його співробітництво при укладенні міжнародних договорів. Конституція передбачає участь парламенту в укладенні тільки двох видів міжнародних договорів, а саме політичних договорів і договорів, що стосуються предметів федерального законодавства. Ці міжнародні договори іменуються державними договорами, всі інші міжнародні договори – адміністративними угодами. Схвалення парламентом укладеного договору здійснюється у формі федерального закону.

Процес ведення і закінчення переговорів також цілком визначається федеральним урядом. Проте це не виключає того, що парламент своїми рекомендаціями, зовнішньополітичними резолюціями тощо може спонукати уряд вивчити можливість врегулювання тієї або іншої міжнародної проблеми договірним шляхом.

Значний вплив на формування зовнішньополітичної позиції парламенту має діяльність партійних фракцій. При цьому фракції правлячих партій намагаються забезпечити парламентську підтримку урядового курсу. Для цього налагоджена ефективна взаємодія між урядом і фракціями. Рівень підтримки з боку керівників фракцій владних партій завжди був вирішальним чинником для всіх федеральних канцлерів. Голови фракцій нерідко беруть участь у розробці та прийнятті зовнішньополітичних рішень, вони одними з перших отримують інформацію про зовнішньополітичні ініціативи уряду, а також конфіденційну інформацію.

У складі фракцій ХДС/ХСС, СДПН створюються робочі групи із зовнішньополітичних питань, а в менш численних фракціях:

"Союз 90 / Зелені", Ліві та ВДП – робочі гуртки, до компетенції яких, крім зовнішньої політики, входять питання прав людини та політики розвитку, політики безпеки, європейської політики.

Важливу роль у виробленні зовнішньополітичної позиції парламенту і контролі над зовнішньополітичною діяльністю уряду відіграє зовнішньополітичний комітет бундестагу. У складі комітету існують підкомітети, які здійснюють підготовчу роботу до засідань зовнішньополітичного комітету і готують для нього рекомендації. Рішення зовнішньополітичного комітету не є зобов'язуючими для виконавчої влади, проте інколи справляють вирішальний політичний вплив.

Діяльність комітетів з питань оборони, у справах Європейського Союзу, у справах прав людини та гуманітарної допомоги, з питань економічного співробітництва та розвитку значною мірою включає зовнішньополітичні аспекти. Думка цих комітетів із питань їхньої компетенції спрямовується зовнішньополітичному комітету і враховується ним у процесі опрацювання того чи іншого рішення.

Крім участі в зовнішньополітичній діяльності уряду бундестаг здійснює і власну діяльність у сфері зовнішніх зносин. До його повноважень належить підтримання відносин з іноземними парламентами та міжнародними парламентськими об'єднаннями, а також прийом офіційних іноземних гостей. У складі бундестагу діють міжпарламентські групи, завдання яких полягає в поглибленні стосунків із парламентами і парламентарями визначених країн.

Вплив федеральних земель на зовнішню політику Німеччини обумовлюється їхніми економічними інтересами та політичним значенням. Федеральний державний устрій Німеччини вимагає чіткого розмежування зовнішньополітичних повноважень між федерацією та її суб'єктами. Федеральні землі мають конституційне право лише на договірну форму зовнішньополітичної діяльності. Певним винятком у цьому сенсі є Баварія. Ця федеральна земля бере активну участь у міжнародних зв'язках між регіонами різних країн. Натомість Баден-Вюртемберг просуває по всьому світі свої економічні інтереси. Утім, умовою укладання федеральними землями міжнародних угод є обов'язкова згода федерального уряду. Участь федеральних земель у формуванні та реалізації зовнішньої політики федерації відбувається через бундесрат. Пріоритет надається загальнодержавній відповідальності федерації. Роль федеральних земель у зовнішній політиці яскраво проявилася у процесі об'єднання Німеччини.

Європейська політика ФРН належить до сфери конкуренції між федерацією та землями. Федеральний уряд має враховувати позицію бундесрату, пильнуючи за загальнодержавною відповідальністю федерації. Бундесрат поки що жодного разу не наклав вето на угоди уряду, які потребували його схвалення. Федеральний уряд намагається максимально враховувати інтереси земель на ранній стадії міжнародних дипломатичних переговорів щодо укладання міжнародних угод. Водночас бундесрат не має права ініціативи у міжнародних відносинах. Однак федеральний уряд зобов'язаний тримати бундесрат у курсі поточних зовнішньополітичних справ. Утім, уряд визначає характер, обсяг та час надання такої інформації, зберігаючи, таким чином, контроль над зовнішньополітичними справами.

У форматі міжпарламентського співробітництва країн Європейського Союзу бундесрат проводить власну діяльність у сфері міжнародних відносин. Бундесрат бере участь у роботі асоціації європейських регіонів. Він є членом Парламентської асамблеї НАТО, європейсько-середземноморської парламентської асамблеї, діють групи дружби бундесрату з іншими верхніми палатами парламентів у країнах з федеральним державним устроєм.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Рудько С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. Зовнішня політика ФРН у період "холодної війни"“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ 1. Політична система фрн

  • Німецький федералізм

  • Виборча система

  • Розділ 2. Політичні партії ФРН

  • Християнський соціальний союз у Баварії

  • "Народна партія": Соціал-демократична партія Німеччини

  • Вільна демократична партія

  • Ліві

  • "Союз 90 / Зелені"

  • Німецькі партії "третього ешелону"

  • Розділ 3. Зовнішня політика ФРН у період "холодної війни"
  • Концептуальні засади зовнішньополітичної стратегії ФРН

  • Становлення зовнішньої політики ФРН. "Ера Аденауера"

  • Зовнішня політика ФРН у період канцлерства Л. Ерхарда та К. Кізінгера

  • Канцлерство В. Брандта: від конфронтації до розрядки

  • "Стратегія рівноваги" Г. Шмідта

  • Пріоритети зовнішньої політики Г. Коля

  • Розділ 4. Домінанти зовнішньої політики ФРН у постбіполярний період

  • Зовнішньополітичні пріоритети "червоно-зеленої" коаліції

  • Головні напрями зовнішньої політики за канцлерства А. Меркель

  • Розділ 5. Політична система п'ятої французької республіки

  • Адміністративно-територіальний устрій Франції

  • Виборча система

  • Розділ 6. Політичні партії п'ятої французької республіки

  • Соціалістична партія

  • Французька комуністична партія

  • Національний фронт

  • Центристські партії

  • Троцькісти

  • Зелені

  • Розділ 7. Пріоритети зовнішньої політики п'ятої французької республіки

  • Становлення і реалізація гоплістської зовнішньої політики

  • Дипломатія Ж. Помпіду

  • Франція у світовій політиці в період президентства В. Ж. Д'естена

  • Антигегемонізм Ф. Миттерана

  • Зовнішня політика президента Ж. Ширака

  • Пріоритети зовнішньої політики Н. Саркозі

  • Додаток 1. ПРЕЗИДЕНТИ П'ЯТОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ