Розділ «Братство старшин»

Тернистий шлях кубанця Проходи

26 травня 1926 року у Парижі жидівський терорист Шварцбард випустив у Симона Петлюру сім куль. «Драма сталася в Латинському кварталі Парижа… Цього дня близько чотирнадцятої години Симон Петлюра, пообідавши у популярному дешевому ресторані «Шарт'є» на вулиці Расіна, попрямував до бульвару Сен-Мішель… Він неспішно йшов вулицею Расіна з тростиною в руці. Коли дійшов до книгарні на розі бульвару Сен-Мішель, до нього зненацька підскочив якийсь тип…

— Ей! Пане Петлюро! — цими словами незнайомець звернувся до перехожого, який неспішно наближався.

Почувши, що до нього звертаються, Петлюра повернувся… Чоловік у білій блузі загородив дорогу, розмахуючи пістолетом великого калібру.

— Захищайся, канальє! — кричав він, наводячи на нього зброю.

Петлюра ледь встиг, обороняючись, підняти ціпок, як пролунали перші постріли. Він був поранений у плече, живіт, нижню щелепу, потім у груди. Осідаючи, Симон Петлюра слабким голосом вимовив: «Досить, о Боже мій! Досить…»

Безжалісний вбивця нахилився над пораненим, який вже хрипів, і на очах переляканих свідків без щонайменшого вагання вистрілив ще двічі… При кожному новому пострілі людина в білій блузі повторювала: «Це за вбивства! Це за погроми!..»

Здійснивши злочин, Самуель Шварцбард (таким було ім'я вбивника) виклично випростався і чекав, коли його заарештують. Стривожений звуками пострілів, прибіг поліцейський, який перебував на посту на розі бульвару Сен-Жермен.

— Ну то що, ти закінчив? — сказав поліцейський. — Віддай мені твою зброю!

Шварцбард, успішно завершивши свою криваву справу, спротиву не чинив. Але тепер треба було захищати його від гніву натовпу. Удари кулаками почали сипатися на душогубця, і поліцейський, якому скоро прийшли на допомогу колеги, доклав величезних зусиль, щоб врятувати Шварцбарда від розправи розгніваних перехожих» [26, с. 1].

Убивство Головного отамана викликало величезне збурення української еміграції. Трагічна подія згуртувала українців різних таборів, посилила їхнє завзяття.

Василь Прохода одразу ввійшов до складу комітету зі вшанування Симона Петлюри і взявся за написання ґрунтовної статті до збірника, присвяченого пам'яті Головного отамана. В ній лаконічно викладено історію постання і боротьби Армії УНР. Прохода писав: «На зміну «Мазепинству» прийшла «Петлюрівщина». Прийшла вона через 210 років після того, як на Україні проревіла остання українська гармата, й через 55 літ після остаточного, категоричного і рішучого оголошення, що не тільки народу українського, але навіть мови його «не було, нема й бути не може»… Прийшла «Петлюрівщина» тоді, коли основи величезної Російської імперії згнили, але віковічний гіпноз російської величи ще відчувався… Почала творитися без жадного наказу нова збройна сила й перетворилася в новітню українську армію… Історія судила так, що на чолі молодої української армії став Симон Петлюра. Петлюра був нашим національно-політичним ідеологом. Зміст цієї ідеології, в значній мірі, — ті традиції, які установила й залишила нам наша минула Визвольна боротьба… Симон Петлюра дав цій армії національну невмирущу душу, й ожив тоді військово-козацький дух нації» [92, с. 109, 110, 140].

У липні 1926 року в Подєбрадах з ініціативи полковника Архипа Кмети та сотника Володимира Шевченка виникло Товариство колишніх вояків Армії УНР, що стало своєрідною відповіддю ворогам України на вбивство духовного провідника значної частини військової еміграції. Членом-фундатором став і підполковник Василь Прохода.

Засновники головним завданням товариства визначили «всебічно підтримувати традиції УНР і бути у повній бойовій готовності на випадок збройного виступу проти Совєтської влади за створення «Самостійної української держави» [25, арк. 22].

Товариство очолив Генерального штабу полковник Армії УНР Архип Йосипович Кмета. Народився він 19 лютого 1891 року в м. Ічня Борзнянського повіту Чернігівської губернії. Освіту здобув ґрунтовну — закінчив 2-гу Грозненську реальну школу (Терська область, 1911), Олексіївську військову школу (Москва, 1913), Київську інструкторську школу старшин (1918). Брав активну участь в українізації частин російської армії. З українців 6-го стрілецького полку створив курінь, з яким перейшло до складу 10-го корпусу. 1918 року він — старшина 4-го Сердюцького полку Гетьманської сердюцької гвардії. За власним визнанням, «брав активну участь в повстанню проти замаху гетьманської влади на Українську державність». 1919 року Кмета — командир 4-го полку Січових стрільців, з яким у березні брав участь у боях проти московських більшовиків за Житомир. Після поразки Армії УНР інтернований у м. Каліш. 1923 року виступив як один із засновників Українського військового союзу. Закінчив господарську академію в Подєбрадах. Темою дипломної праці Кмета обрав «Економічні наслідки Світової війни 1914 — 18 рр. для України» [8, с. 278; 32, с. 279; 37, с. 270; 83, с. 1 — 200].

Невдовзі Товариство колишніх вояків Армії УНР об'єдналося з подібною організацією, що виникла у Празі. Тепер об'єднання називалося Союзом вояків Армії УНР. Але чеська влада його не легалізувала.

Ветеранські товариства виникали і в інших країнах. У Польщі, наприклад, 1924 року. Спочатку його очолював генерал-хорунжий Віктор Кущ. У Румунії Товариство колишніх вояків УНР утворилося 1926 року. Очолив його підполковник Армії УНР Гнат Порохівський. У Франції товариство постало 1927 року, його очолював генерал-хорунжий Олександр Удовиченко. Виникли такі товариства у Болгарії та Сербії (голова — підполковник Василь Филонович).

1927 року Архип Кмета запропонував утворити центральний керівний орган українських ветеранських організацій, але «спроба не увінчалась успіхом, оскільки ці товариства існували в різних державах і навряд чи яка країна погодилась би на втручання в її справи центра, який знаходився б, наприклад, у Варшаві» [25, арк. 92 зв]. Тому військовий міністр уряду УНР в екзилі Володимир Сальський, що жив у Варшаві, здійснював загальне керівництво неофіційно.

Наприкінці 1927 року на загальних зборах ветерани новим головою Товариства колишніх вояків Армії УНР у ЧСР обрали Василя Проходу. Він керував до квітня 1928 року, коли на ультимативну вимогу поляків чеська влада закрила організацію. Проблема виникла через відплатні дії Української військової організації в Польщі. Оскільки члени УВО жили і в Подєбрадах, то поляки запідозрили ветеранів у співпраці з бойовиками.

Та вже у жовтні Прохода зареєстрував у міській управі Праги статут Товариства колишніх українських старшин у Чехії («Єднота бивалих українських достойников в Чехах»). «По суті, це була та сама організація, тільки під іншою назвою» [25, арк. 89]. Згідно з новим статутом товариство мало завдання «об'єднати колишніх українських старшин з метою національно-культурної праці і морально-матеріальної підтримки» один одного [25, арк. 90]. Члени справді збирали кошти, товариство сприяло працевлаштуванню учасників Визвольної боротьби, надавало їм правничу допомогу.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тернистий шлях кубанця Проходи» автора Коваль Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Братство старшин“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Про видання

  • Розділ без назви (2)

  • Вступне слово автора

  • Історія роду

  • Дитинство

  • Смерть батька

  • Терщина

  • Станиця Уманська

  • Останні роки на Кубані

  • На Запоріжжя

  • У Новоандріївці

  • Оріхів

  • Армія

  • Напередодні Світової війни

  • На фронт

  • Московська орді в Галичині

  • На Лемківщині

  • За Росію

  • Австро-Угорщина: столиця і табори

  • Терезин

  • Українці в Терезині

  • Союз визволення України

  • Йозефів

  • Повернення на Батьківщину

  • Оріхівська «Просвіта»

  • Назустріч долі

  • Антін Пузицький

  • Отаман Палій

  • Мовою ультиматумів

  • «Брати-таращанці»

  • Безвладдя Директорії

  • Чорноморський кіш

  • 19 січня 1919 року

  • Злочин і кара

  • Перевиховання отамана Гуцула

  • Звільнення Овруча

  • Начштабу Всеволод Агапієв

  • Більшовицька делегація

  • «Через це його боялися»

  • Чорна рада

  • Отаман Біденко

  • Шанувальник Винниченка

  • Компуз вибачається

  • Січові стрільці

  • «Вся сіль була в нетвердій владі»

  • Бої за Бердичів

  • «Бунт» у Шепетівці

  • Бійка на станції Здолбунів

  • Безладдя в Луцьку

  • На роздоріжжі

  • Чудасії Осецького

  • «Вістки Сірих»

  • Осецький все ж не «Отецький»

  • Короткий злет Володимира Оскілка

  • «Радости і оваціям тут не було кінця»

  • Ось така «перемога»…

  • Микола Букшований

  • Живе слово українського часопису

  • Луцька катастрофа

  • У польському полоні

  • Знову в Україні

  • З манівців на битий шлях

  • Свято у Могилеві

  • Відступ

  • Бої

  • Знову серед сірожупанників

  • Нестерпне «лікування»

  • Кінець збройної боротьби

  • Пйотркув-Трибунальський

  • Генерал Пороховщиков

  • Стшалково

  • Щипйорно

  • «Це були люде, це було військо»

  • Отаманщина і «отаманія»

  • До Чехії

  • Перші кроки в ЧСР

  • Конфлікт зі «старшим громадянством»

  • Викладачі УГА

  • Товариства

  • Братство старшин
  • Маруся Заржицька

  • Наукова праця

  • Українське сокільство

  • Масони у Подєбрадах

  • Розмова з Андрієм Лівицьким

  • Прощання з Подєбрадами

  • Боротьба за виживання

  • Юрій Коллард

  • Карпатська Україна

  • Остання зустріч з генералом Сальським

  • Синьожупанник Тиміш Омельченко

  • Друга світова

  • Допити

  • До «діда Лук'яна»

  • Володимир Сінклер

  • Товариші по нещастю

  • Микола Ґалаґан

  • Буковинець Йосип Безпалко

  • Олександр Гайманівський

  • У Таллінні

  • На Воркуту

  • Сабантуй

  • Спец поселення

  • Ухта, 17 березня 1955 року

  • Листи, листи, листи…

  • Повернення в Чехословаччину

  • Доповідна майора КҐБ Олійника

  • Зустрічі з друзями

  • Розчарування, втрати і перемога

  • Доля родини

  • Левко Биковський (розділ відсутній)

  • Листування з другом

  • Сотник Юрій Артюшенко

  • Болючі удари

  • Генерал-хорунжий Йосип Мандзенко

  • Панотець Іван Федорович (Теодорович)

  • Напередодні вічності

  • Долі сірожупанників

  • Планида героїв книги

  • Розсіяння

  • Доля родини Омеляна Проходи

  • Епілог

  • «За національне ім'я рідної землі» (Замість післямови)

  • Джерела

  • Молитва Українця (написав Василь Прохода)

  • Про автора

  • Зміст

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи