Розділ «Свято у Могилеві»

Тернистий шлях кубанця Проходи

Петлюра вже давно потрапив у повну залежність від поляків. З ними доводилося «узгоджувати» практично всі питання. Головний отаман навіть не мав права самостійно оголосили мобілізацію громадян УНР. І в тих повітах, що перебували під владою більшовиків, — у Могилівському та Ямпільському! А ці повіти якраз і були районом дії 4-ї бригади Василя Проходи.

У середині квітня 12-й курінь у складі двох неповних сотень вирушив з Кам'янця-Подільського на південний схід. Ця «сила» (разом трохи більше сотні багнетів) повинна була змінити на фронті над Дністром поляків.

Першою бойовою акцією 12-го куреня було визволення Калюса. Курінь досить легко просувався вперед. Козацтву допомагало місцеве населення, яке де могло шарпало червоних. «Не знаю, як перед нами зустрічали мешканці Калюса большевиків, — писав Василь Прохода, — але, коли ми входили до міста, нас вітали досить прихильно, а жидівська громада, бачачи, що ніхто з українських вояків не допустився якогось насильства, а тим більше грабунку, хоч обозу у нас не було й люди були голодні, зібрали щось двісті буханок хліба, пару пудів м'яса і навіть півсотні пар черевиків. За це була оголошена щира подяка…» За таких матеріальних засобів 1920 року було відновлено збройну боротьбу за волю України [96, с. 377].

Наступного дня 12-й курінь зайняв «ганебне більшовицьке гніздо» Яришів, а 27 квітня разом з іншими частинами під командуванням Павла Шандрука увійшов до Могилева. Місто зустрічало українські частини хлібом-сіллю. До Могилева входили з музикою. «Маяли жовто-блакитні прапори, — розповідав гармаш Микола Олійник, — гучне «слава» котилось по вулицях, людність засипала вояцтво квітками. Всі радувались. Кожний зустрічав тут або родича, або якого знайомого… Радощам не було кінця. Букетами бузку устилали вулиці перед військом. Музика не притихала. Вдячне населення обдаровувало вояків хто чим тільки міг. Увечорі місто було ілюміновано. На вулицях було повно народу. Лунали козачі пісні» [139, арк. 604–604 зв.].

Квартир'єр 12-го куреня призначив для Проходи кімнату в будинку колишнього голови міської управи пана Хаджі. «Господарі, а особливо пані Хаджі, були дуже милі, — згадував кубанець, — а найбільше, я сказав би надзвичайно мені подобалась їхня донька Оля, дуже гарна білявка з блакитними очима. Я мав окрему кімнату, але господарі запрошували мене по вечорах на склянку чаю, за якою в розмовах непомітно проходив час. Оля була рада моєму товариству. Мама нічого проти цього не мала, але ніколи не залишала нас самих. На моєму тернистому шляху Оля була останньою квіткою на українській землі, яка вабила мене до себе дівочою чистотою… Я був за короткий час цілком захоплений нею, й вона відповідала моєму почуттю. Звичайно, до поцілунків не доходило, бо при мамі цього не можна було робити. Тому моє кохання мало аж надто платонічний характер. Я навіть присвятив їй невеликий вірш… Не знайшов я своєї долі, й те хвилеве кохання як марево зникло, залишився лише спогад про красу почуттів та нездійснених бажань» [96, с. 375].

Невдовзі до Могилева прибув штаб 4-ї бригади, а за ними і штаб дивізії зі зненавидженим усіма постачанням, що забезпечувало лише свої потреби. Бойовим частинам наказано перейти на північ від Могилева аж до Копайгорода, в якому ще тримались поляки. Попереду, в Шаргороді, засіли більшовики. 4-та бригада зайняла район Озаринці — Кричанівка — Сліди — Воєводчинці — Немія, а її передові частини перебували на фронті.

12-й курінь розташувався в селі за 20 верст від Могилева. Селяни, пізнавши більшовиків, ставилися до козацтва добре і самі присилали своїх синів. Так курінь Проходи збільшився майже на сотню хлопців. Ознайомивши їх з українськими командами, почали муштрувати та вчити стріляти.

Через відсутність належного помічника, військового урядовця-економіста та досвідчених писарів Прохода був украй перевантажений — доводилося самому виконувати багато обов'язків адміністративного характеру. Чи не єдиним його помічником був джура, колишній махновець.

Під час одного з боїв куреню вдалося розбити махновську банду. Серед полонених був жид Абрамович, якого махновці примусили служити собі ще в Гуляйполі. «Був цей Абрамович якимсь диваком, — писав Василь Прохода. — Повертатись додому йому не хотілось, та він його й не мав. Він попросив прийняти його козаком до нашого куреня. Я погодився й призначив його своїм джурою. Свої обов'язки він виконував дуже сумлінно, й я не мав підстав бути ним незадоволеним. Єдине, чого йому бракувало, це відваги, що від нього не вимагалось» [96, с. 382].

1 травня Василь вирішив зробити собі свято. «З нагоди 1 травня» він поїхав до Могилева, де провів майже цілу ніч у спілкуванні з Олею Хаджі. «Батьки зраділи моєму приїзду, й за вечерею ми випили пляшку вина, яку старому вдалось у схованці ще зберегти, — згадував Прохода. — По вечері батько пішов спати, але мама залишилась вірною собі й була з нами, поки я не сів на свого коника й не від'їхав. Вони запрошували мене приїздити до них частіше, але більше мені не довелось бачити свого білого метелика, яким я називав Олю» [96, с. 379].

4 травня кіннота Михайла Фролова, яка воювала у складі 2-ї стрілецької дивізії Удовиченка, вибила з Ямполя більшовицьку залогу. А надвечір 6 травня старшинський роз'їзд Фролова зустрівся з передовою стежею полку Чорних запорожців, що на чолі армії Михайла Омеляновича-Павленка просувався зі сходу назустріч українському війську. Так об'єдналися дві армії. «Так знову постав український регулярний фронт», який перестав було існувати у грудні 1919 року [131, с. 43].

У зв'язку з посиленням Армії УНР червоні частини майже без бою залишили Шаргород та Вапнярку. Прохода отримав наказ вибити більшовиків із Крижополя. 12-й курінь досить швидко виконав це завдання, а на початку червня вже звільнив і Ободівку. Та біля Бершаді 4-та стрілецька бригада Павла Шандрука зустріла рішучий спротив червоних частин.

Наступний розділ:

Відступ


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тернистий шлях кубанця Проходи» автора Коваль Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Свято у Могилеві“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Про видання

  • Розділ без назви (2)

  • Вступне слово автора

  • Історія роду

  • Дитинство

  • Смерть батька

  • Терщина

  • Станиця Уманська

  • Останні роки на Кубані

  • На Запоріжжя

  • У Новоандріївці

  • Оріхів

  • Армія

  • Напередодні Світової війни

  • На фронт

  • Московська орді в Галичині

  • На Лемківщині

  • За Росію

  • Австро-Угорщина: столиця і табори

  • Терезин

  • Українці в Терезині

  • Союз визволення України

  • Йозефів

  • Повернення на Батьківщину

  • Оріхівська «Просвіта»

  • Назустріч долі

  • Антін Пузицький

  • Отаман Палій

  • Мовою ультиматумів

  • «Брати-таращанці»

  • Безвладдя Директорії

  • Чорноморський кіш

  • 19 січня 1919 року

  • Злочин і кара

  • Перевиховання отамана Гуцула

  • Звільнення Овруча

  • Начштабу Всеволод Агапієв

  • Більшовицька делегація

  • «Через це його боялися»

  • Чорна рада

  • Отаман Біденко

  • Шанувальник Винниченка

  • Компуз вибачається

  • Січові стрільці

  • «Вся сіль була в нетвердій владі»

  • Бої за Бердичів

  • «Бунт» у Шепетівці

  • Бійка на станції Здолбунів

  • Безладдя в Луцьку

  • На роздоріжжі

  • Чудасії Осецького

  • «Вістки Сірих»

  • Осецький все ж не «Отецький»

  • Короткий злет Володимира Оскілка

  • «Радости і оваціям тут не було кінця»

  • Ось така «перемога»…

  • Микола Букшований

  • Живе слово українського часопису

  • Луцька катастрофа

  • У польському полоні

  • Знову в Україні

  • З манівців на битий шлях

  • Свято у Могилеві
  • Відступ

  • Бої

  • Знову серед сірожупанників

  • Нестерпне «лікування»

  • Кінець збройної боротьби

  • Пйотркув-Трибунальський

  • Генерал Пороховщиков

  • Стшалково

  • Щипйорно

  • «Це були люде, це було військо»

  • Отаманщина і «отаманія»

  • До Чехії

  • Перші кроки в ЧСР

  • Конфлікт зі «старшим громадянством»

  • Викладачі УГА

  • Товариства

  • Братство старшин

  • Маруся Заржицька

  • Наукова праця

  • Українське сокільство

  • Масони у Подєбрадах

  • Розмова з Андрієм Лівицьким

  • Прощання з Подєбрадами

  • Боротьба за виживання

  • Юрій Коллард

  • Карпатська Україна

  • Остання зустріч з генералом Сальським

  • Синьожупанник Тиміш Омельченко

  • Друга світова

  • Допити

  • До «діда Лук'яна»

  • Володимир Сінклер

  • Товариші по нещастю

  • Микола Ґалаґан

  • Буковинець Йосип Безпалко

  • Олександр Гайманівський

  • У Таллінні

  • На Воркуту

  • Сабантуй

  • Спец поселення

  • Ухта, 17 березня 1955 року

  • Листи, листи, листи…

  • Повернення в Чехословаччину

  • Доповідна майора КҐБ Олійника

  • Зустрічі з друзями

  • Розчарування, втрати і перемога

  • Доля родини

  • Левко Биковський (розділ відсутній)

  • Листування з другом

  • Сотник Юрій Артюшенко

  • Болючі удари

  • Генерал-хорунжий Йосип Мандзенко

  • Панотець Іван Федорович (Теодорович)

  • Напередодні вічності

  • Долі сірожупанників

  • Планида героїв книги

  • Розсіяння

  • Доля родини Омеляна Проходи

  • Епілог

  • «За національне ім'я рідної землі» (Замість післямови)

  • Джерела

  • Молитва Українця (написав Василь Прохода)

  • Про автора

  • Зміст

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи