Розділ «Назустріч долі»

Отримавши 19 вересня в Оріхівській волосній управі пашпорт на російському бланкові з двоголовим чудовиськом-орлом, він рушив на північ. Їхав через Олександрівськ і Катеринослав.

Влади чужого війська Василь у дорозі не помітив. Австрійці були майже непомітні. Їхнє командування не прагнуло демонструвати «своєї надвлади» і до місцевого життя не втручалося [96, с. 224]. Німецька зона відповідальності починалася у Знам'янці. Отут і відчув Василь «розмірений автоматичний рух німецьких солдатів, якому підпорядковувалося все» [96, с. 242].

У Києві кубанець довго не затримався і вже ввечері виїхав до Конотопа. На вокзалі цього міста німців було більше, ніж цивільних. Простуючи пероном, Василь міркував, кого б розпитати, як доїхати до кордону.

І раптом побачив поручника Малевича, з яким жив в одній кімнаті у йозефівському таборі. Малевич був у сірому жупані австрійського сукна. На ковмірі блищали золоті колоски.

Друзі обнялись і розцілувалися.

— Слухай, звідки ти тут взявся?!

— А ти хіба не знаєш, що наша дивізія тут на постої?

— Уяви, не знав. Перший раз оце від тебе чую. Я гадав, що вас, як і синьожупанників, розігнали…

Тут Василь зізнався, що шукає стежки до таращанців.

Малевич щиро здивувався.

— Може, до москалів хочеш перейти?! Тихіше! Тут не місце для такої балачки. Ходімо краще до мене. Я тут командую технічною сотнею при штабі Сірої дивізії.

По дорозі Малевич оповів, що дивізія сірожупанників формувалась у Володимирі-Волинському до серпня 1918 року. Потім через Київ її спрямували до прикордонної смуги. Кордон контролювали німці, а сірожупанників розмістили у резерві: в Конотопі, Алтинівці, Коропі та Кролевці. Внаслідок часткової демобілізації з шести тисяч вояків лишилося три.

У старшинському зібранні Сірої дивізії Василь зустрів багато знайомих. Раптом Малевич оголосив, що Прохода вирішив вернутися до дивізії. Всі зраділи. Почулись вигуки:

— Нашого полку прибуло на страх ворогам!

Так кубанець Прохода став на шлях збройної боротьби за волю України. Вже наступного дня він виїхав до Алтинівки, де розташувався 1-й Сірий полк, старшинський склад якого становили колишні йозефівці. Командував частиною приятель Василя Петро Ґанжа, заступником був старий сотник Гейко, а полковим осавулом (начальником штабу) — Кость Курило! Обоє зраділи неймовірно!

Василь Прохода був щасливий: він повернувся в «родину національних романтиків» — дружне і щире товариство! [96, с. 248]. Уже на третій день служби його призначили начальником штабу 1-го полку Сірої дивізії. Цьому посприяв Кость Курило. Військова служба його обтяжувала, і він радо поступився посадою. Не був проти і Петро Ґанжа, бо знав, який сумнінний працівник з'явився у штабі. У канцелярській роботі Василь орієнтувався, а військовий стиль опанував швидко.