Розділ «Маруся Заржицька»

Тернистий шлях кубанця Проходи

1926 року сталася важлива подія в особистому житті Василя Проходи. На Великдень він познайомився з Марусею Заржицькою, двоюрідною сестрою Липочки Футорович, дружини Віктора Модестовича Левицького. Спочатку Маруся не звернула особливої уваги на «старомодного кавалера», та невдовзі по-іншому подивилася на нього…

Народилася Марія Заржицька 14 жовтня 1895 року у змішаній українсько-польській родині у Кам'янці-Подільському. Хрестили її в невеликій православній церкві Святого Миколая, що примістилася в маленькому провулку, який відходив від Губернаторської площі. Настоятелем церкви був протоієрей Чирський, він і ввів немовля у віру. Під час обряду сказав багатозначно: «Нехай буде Марія Єгипетська». Отже, іменини новонародженої мали відзначати 1 квітня (за старим стилем).

Батько Марусі був поляком католицького віросповідання. Належала до римо-католиків і бабуся по матері. Все ж Марусю хрестили у православній церкві. Бо до поляків, та ще й католиків, у Росії ставилися з підозрою, недоброзичливо (як у польській державі до православних). Тож, щоб забезпечити дочці спокійне життя в православно-тиранічній Росії, батько пішов на такий крок… Отак і мама Марія (у дівоцтві Станкевич), і Маруся Заржицька стали православними.

Кам'янець-Подільський — місто невеличке, але губерніальне. «Положене воно на плоскогір'ї, що утворюють відроги Карпатських гір. Центр міста був оточений течією річки Смотрич з дуже стрімкими берегами, у кілька сажнів заввишки. Він з'єднувався з околицями міста трьома мостами: Великим, Турецьким та Польським. Назви цих мостів свідчать, що Кам'янець-Подільський пам'ятає часи турецьких і польських наїздів та війн.

Великий міст зв'язував центр з Новим планом. Це була нова «аристократична» частина міста, де мешкала «еліта» й знаходилися майже всі середні школи. Поза тим Новий міст з'єднував центр не тільки з Новим планом, але й з Руськими фільварками» [112А, с. 1]. Отут, на межі Нового плану і Руських фільварків, 1907 року дівчина пішла в гімназію Славутинської. Спочатку це була приватна протогімназія. Заснувала її власним коштом Степанида Панасівна Славутинська («Стефаніда Афанасієвна Славутінская»). «Вона вважалася нижчою за гімназію. Але з часом виявилося, що навчання в ній було поставлене на належному рівні, не згірше як в Державній Маріїнській жіночій гімназії… Наслідком того перевели реорганізацію протогімназії у гімназію, дали (їй) державні дотації і права» [112А, с. 6].

Маруся вступила до цього навчального закладу, коли він уже мав усі права. Розмістилася гімназія наприкінці Петербурзької вулиці в чотириповерховому величавому будинку з широкими мармуровими сходами на другий поверх. Колись палац належав графу Бобринському, який, здається, і подарував його на освітні потреби.

З гімназією межувало обійстя міського голови Костянтина Туровича, донька якого Галя теж навчалася тут. Сина Туровича невідомі особи затягнули до таємної організації «Песимістів» (так ніби вона називалася). До неї невідомі особи вербували учнів старших класів, а потім спонукали до самогубства. Марія Заржицька підозрювала, що це була «большевицька провокація, щоб знищити еліту, культурну молодь». Як би не було, але син міського голови 1914-го (чи 1915 року) вкоротив собі віку [112А, с. 5].

1917 року революційна жидівська молодь звинуватила Костянтина Туровича в розкраданні міських коштів, внаслідок чого його викинули з роботи, а тоді й із власного будинку. Врешті довели його до самогубства. А Галина в добу Визвольної війни вийшла заміж за хорунжого Армії УНР Костя Ліневича…

На Петербурзькій жив і лікар Кость Солуха, громадський діяч і меценат, голова «Просвіти», а 1918 року — один із засновників Українського державного університету в Кам'янці-Подільському.

Через фіалкового кольору сукенки, які носили дівчата Славутинської гімназії, хлопці називали їх «фіалочками», а «маріїнок» за коричневу уніформу — «козами». «Славутинки» пишалися такою назвою, і коли прийшов наказ змінити платтячка на коричневі, багато дівчат плакали. Оскільки директор дозволила доношувати старі, то майже всі гімназистки пошили нові фіалкові уніформи. Вчителям пояснювали, що мали їх до того, як вийшов наказ. Так що майже рік, попри наказ, «славутинки» залишалися «фіалочками». Ця назва за ними збереглася, навіть коли вони вбралися в ненависну коричневу форму…

Коли у вересні 1924 року Марія Заржицька прибула в Подєбради, професор неорганічної хімії Микола Вікул зустрів її несподівано:

— Добрий день, фіалочко!

Марія щиро здивувалася:

— Звідки ви мене знаєте, пане професоре!

— А я вас пам'ятаю, як ви були гімназисткою…

До Подєбрад її шлях проліг через різні країни… 1915 року родина, рятуючись від німців, виїхала до Воронежа, а невдовзі — до Нижнього Новгорода. Батька вже не було — він помер до Світової війни. Маруся отримала працю на маленькій пошті. Тут і набула фах поштово-телеграфного урядовця.

Одразу після Лютневої революції Заржицькі повернулися додому. Під час бурхливих революційних подій у родині «перемогла українська стихія, до чого найбільше спричинився брат Марусі Костя» [97, с. 58]. За своє українство він невдовзі зазнав лиха…

Під час Визвольної боротьби Маруся працювала у військовому шпиталі в Кам'янці-Подільському, напевно, в тому, що причаївся між головними вулицями Нового плану — Петербурзькою і Московською.

Горя вона надивилася тут безмежно… «Люди лежали в коридорах, на підлозі. Вони були брудні й голодні. Коло кожного лежав шматок чорного хліба й склянка з чаєм без цукру. Раптом озвався один козак:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тернистий шлях кубанця Проходи» автора Коваль Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Маруся Заржицька“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Про видання

  • Розділ без назви (2)

  • Вступне слово автора

  • Історія роду

  • Дитинство

  • Смерть батька

  • Терщина

  • Станиця Уманська

  • Останні роки на Кубані

  • На Запоріжжя

  • У Новоандріївці

  • Оріхів

  • Армія

  • Напередодні Світової війни

  • На фронт

  • Московська орді в Галичині

  • На Лемківщині

  • За Росію

  • Австро-Угорщина: столиця і табори

  • Терезин

  • Українці в Терезині

  • Союз визволення України

  • Йозефів

  • Повернення на Батьківщину

  • Оріхівська «Просвіта»

  • Назустріч долі

  • Антін Пузицький

  • Отаман Палій

  • Мовою ультиматумів

  • «Брати-таращанці»

  • Безвладдя Директорії

  • Чорноморський кіш

  • 19 січня 1919 року

  • Злочин і кара

  • Перевиховання отамана Гуцула

  • Звільнення Овруча

  • Начштабу Всеволод Агапієв

  • Більшовицька делегація

  • «Через це його боялися»

  • Чорна рада

  • Отаман Біденко

  • Шанувальник Винниченка

  • Компуз вибачається

  • Січові стрільці

  • «Вся сіль була в нетвердій владі»

  • Бої за Бердичів

  • «Бунт» у Шепетівці

  • Бійка на станції Здолбунів

  • Безладдя в Луцьку

  • На роздоріжжі

  • Чудасії Осецького

  • «Вістки Сірих»

  • Осецький все ж не «Отецький»

  • Короткий злет Володимира Оскілка

  • «Радости і оваціям тут не було кінця»

  • Ось така «перемога»…

  • Микола Букшований

  • Живе слово українського часопису

  • Луцька катастрофа

  • У польському полоні

  • Знову в Україні

  • З манівців на битий шлях

  • Свято у Могилеві

  • Відступ

  • Бої

  • Знову серед сірожупанників

  • Нестерпне «лікування»

  • Кінець збройної боротьби

  • Пйотркув-Трибунальський

  • Генерал Пороховщиков

  • Стшалково

  • Щипйорно

  • «Це були люде, це було військо»

  • Отаманщина і «отаманія»

  • До Чехії

  • Перші кроки в ЧСР

  • Конфлікт зі «старшим громадянством»

  • Викладачі УГА

  • Товариства

  • Братство старшин

  • Маруся Заржицька
  • Наукова праця

  • Українське сокільство

  • Масони у Подєбрадах

  • Розмова з Андрієм Лівицьким

  • Прощання з Подєбрадами

  • Боротьба за виживання

  • Юрій Коллард

  • Карпатська Україна

  • Остання зустріч з генералом Сальським

  • Синьожупанник Тиміш Омельченко

  • Друга світова

  • Допити

  • До «діда Лук'яна»

  • Володимир Сінклер

  • Товариші по нещастю

  • Микола Ґалаґан

  • Буковинець Йосип Безпалко

  • Олександр Гайманівський

  • У Таллінні

  • На Воркуту

  • Сабантуй

  • Спец поселення

  • Ухта, 17 березня 1955 року

  • Листи, листи, листи…

  • Повернення в Чехословаччину

  • Доповідна майора КҐБ Олійника

  • Зустрічі з друзями

  • Розчарування, втрати і перемога

  • Доля родини

  • Левко Биковський (розділ відсутній)

  • Листування з другом

  • Сотник Юрій Артюшенко

  • Болючі удари

  • Генерал-хорунжий Йосип Мандзенко

  • Панотець Іван Федорович (Теодорович)

  • Напередодні вічності

  • Долі сірожупанників

  • Планида героїв книги

  • Розсіяння

  • Доля родини Омеляна Проходи

  • Епілог

  • «За національне ім'я рідної землі» (Замість післямови)

  • Джерела

  • Молитва Українця (написав Василь Прохода)

  • Про автора

  • Зміст

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи