Розділ «Тема 2. Діагностика рівня кризового стану підприємства»

o коефіцієнтний підхід, який передбачає розрахунок і використовування різноманітних коефіцієнтів (відносних показників), які утворюються шляхом порівняння певних абсолютних показників (наприклад, коефіцієнт абсолютної ліквідності, фінансової автономії тощо);

o індексний підхід, який передбачає розрахунок динамічних показників зміни стану об'єкту дослідження в часі (темп зростання, приросту тощо);

o агрегатний підхід, суть якого полягає в обчисленні оцінних агрегатів - абсолютних оцінних показників, які розраховуються по спеціальних методиках, наприклад, нормальні джерела фінансування запасів, результат господарсько-фінансової діяльності.

Залежно від методики дослідження оцінних показників знайшли розповсюдження такі методичні підходи, як:

o динамічний (ретроспективний) аналіз показників, який передбачає їх вивчення в динаміці;

o порівняльний аналіз, основою якого є зіставлення фактично досягнутого значення показника з або середнім по групі аналогічних підприємств;

o еталонний аналіз, проведення якого передбачає порівняння фактично досягнутого значення показника з певним еталоном (стандартом), який визначений як допустима (критичний) межа його зміни.

o Залежно від методики формування узагальнюючого висновку щодо кризи і загрози банкрутства підприємства сучасні методичні підходи можна об'єднати в дві великі групи:

o формування узагальнюючого висновку суб'єктивним шляхом (обличчям, яке здійснює діагностику самостійно, враховуючи всі особливості конкретного підприємства);

o отримання узагальнюючого висновку на підставі певної обробки результатів дослідження по окремих напрямах і на базі застосування різних методик (використовуються спеціально розроблені методи агрегації індивідуальних результатів дослідження).

Серед найпоширеніших методів формування узагальнюючого висновку слід зазначити:

o індексний метод, при використовуванні якого окремі оцінні показники переводяться в індекси шляхом порівняння з еталонними значеннями, заздалегідь досягнутими показниками або показниками інших підприємств, з подальшим розрахунком інтегрального індексу;

o бальний метод, єство якого полягає в привласненні кожному оцінному показнику певної кількості балів відповідно його фактичному значенню по спеціально розробленій шкалі оцінювання. Залежно від суми набраних балів формується загальний висновок щодо глибини кризи;

o графічний метод, застосування якого передбачає побудову деякого "поля оцінювання", його розподіл на певні зони, які відповідають певному рівню ризику банкрутства і знаходження положення конкретного підприємства в межах певних зон;

o статистичний метод, який передбачає використовування спеціально розрахованих моделей розрахунку та йому подібних) на основі попередньої математичної обробки великого об'єму статистичної інформації щодо діяльності підприємств, які реально стали банкротами або запобігли цій ситуації . Застосування цього методу найбільш поширено в зарубіжній практиці, завдяки його простоті і високій точності результату, проте в умовах України його використовування некоректно у зв'язку із специфікою діяльності українських підприємств і їх невідповідності умовам діяльності підприємств (має місце тимчасова, параметрична і методична невідповідність).

Отже, під діагностикою кризи розвитку розуміється система ретроспективного, оперативного і перспективного цільового аналізу, направленого на виявлення ознак кризового стану підприємства, оцінку загрози його банкрутства і (або) подолання кризи.

Діагностика кризового розвитку і загрози банкрутства є одним з необхідних етапів процесу антикризового управління, оскільки його методичні підходи забезпечують належне визначення глибини кризи, його масштабів, реальності і очікуваного часу виникнення ситуації банкрутства, обґрунтування заходів, необхідних для його подолання, оцінки можливостей підприємства щодо подолання кризи і прогнозування наслідків подальшого розвитку ситуації.

2.2. Оцінка фінансових загроз виникнення кризи

В теорії економічного аналізу поняття "фінансова криза" розглядається як дефіцит внутрішніх можливостей підприємства для підтримки поточної господарської і фінансової потреб в оборотних коштах.

Поточна фінансова потреба в оборотних коштах визначається як сума виплат за поточними зобов'язаннями (включаючи відсотки по них), а також штрафів і пені (в разі прострочених платежів) за певний період.