Розділ «Тема 7. Формування портфеля заходів санації підприємства»

o методичні, які полягають у розробці основного інструментарію функціонування оперативного контролінгу.

Тим часом, говорячи про адаптацію закордонної системи контролінгу у вітчизняних підприємствах, не можна забувати про облікову систему, що склалася в Україні і досить успішно функціонувала в недавньому минулому. Виходячи з цього, можна стверджувати наступне: контролінг - новий незвичний термін, як це може показатися на перший погляд. Однак, дослідження його сутності виявляє безліч елементів системи, що мають місце в теорії і практиці вітчизняного обліку. Наприклад, облік за видами витрат (у різних угрупованнях), у центрах витрат і центрах відповідальності, за обсягами калькулювання, нормативний облік, система внутрішнього господарського розрахунку, системи аналізу, планування і контролю.

Неправомірно було б вважати контролінг чимось зовсім невідомим для українських підприємств. Інша справа - ефективність сукупного функціонування елементів системи як єдиного цілого в досягненні поставленої мети. Тут можна сказати, що в умовах ринкових відносин відбувається об'єктивна інтеграція методів управління в єдину систему контролінгу.

Особливості розвитку вітчизняного обліку висувають свої специфічні проблеми, що гальмують і навіть перешкоджають організації контролінгу. Найбільш важливим фактором, який формує цю проблему, є те, що бухгалтерський облік в Україні майже цілком підпорядкований податковим потребам. А це у свою чергу, призвело до того, що бухгалтерський баланс став нецікавим керівникам підприємств, тому що вони не можуть почерпнути з нього корисну для управління інформацію. Вирішення цієї проблеми полягає в необхідності формування внутрішньої інформаційної системи в підприємства, що цілком відповідає запитам керівництва. Одним з елементів цієї системи є розробка внутрішньої звітності, яка, на жаль, відсутня чи знаходиться не на належному рівні у вітчизняних підприємствах.

Методичним фактором даної проблеми є те, що метод калькулювання прямих витрат, який несе більш об'єктивну інформацію, ніж метод повного розподілу, не знаходить широкого застосування в практичній діяльності. Основна причина викликана труднощами, які виникають у працівників обліково-фінансових служб стосовно класифікації витрат. Розрив між теорією і практикою тут очевидний. Крім того, методи обробки обліково-економічної інформації, які використовуються на практиці не відповідають запитам керівництва. Зазначені фактори свідчать про необхідність вирішення цих питань шляхом вибору класифікації витрат і вдосконалення методів обробки інформації.

Поряд з перерахованими проблемами, перед керівництвом і працівниками підприємства постає ще одна, не менш важлива проблема - подолання соціально-психологічного бар'єру. Внесення змін у сформовану і налагоджену роботу підприємства може викликати певні опори, які характеризуються різними джерелами. Опір новим методам обробки обліково-економічної інформації може бути індивідуальним і груповим.

Перебороти проблеми, що виникають при поширенні нововведення, можна використовуючи визначену групу робітників - "новаторів", що орієнтуються на зовнішні джерела інформації. "Група, об'єднана деякою ідеєю, завжди має велику вагу в усій підприємства, і саме через неї процес поширюється далі, на всіх інших працівників".

Зрозуміло, що опір нововведенням і страх перед невідомістю виникають у зв'язку з недостатньою поінформованістю персоналу підприємства про систему контролінгу. Крім того, реалізація основної ідеї концепції контролінгу зажадала би розробки і використання більш складних (у порівнянні з традиційними) методик збору й обробки даних. А це, у свою чергу, припускає необхідність додаткового навчання працівників підприємства.

Однак у підприємства може виникнути ряд ситуацій прямо протилежних: наприклад, коли керівник, переоцінюючи можливості свої і колективу, прагне за дуже короткий термін організувати систему контролінгу, уявляючи її досить простою і не пред'являє особливих вимог до себе. Керівник підприємства повинен чітко знати негативні ситуації, які можуть виникнути при організації контролінгу, а також уміти їх уникнути чи перебороти, у випадку якщо вони мають місце.

Розглянувши основні проблеми організації підсистеми оперативного контролінгу, варто загострити увагу на передумовах появи контролінгу у вітчизняній теорії і практиці. В сучасних умовах підприємства переслідують наступні цілі:

o запобігання залежності від основних споживачів, постачальників, банків тощо;

o затвердження на внутрішньому і зовнішньому ринках;

o взаємодія з навколишнім середовищем;

o досягнення найкращих результатів і інші.

З урахуванням вищевикладеного представляється доцільним створення такої обліково-аналітичної системи, яка б, використовуючи переваги і досвід роботи закордонних систем, повною мірою відповідала вимогам і запитам вітчизняних керівників при вирішенні питань оперативного управління бізнесом підприємства в сформованих економічних умовах України.

Виходячи з того, що системи контролінгу, які функціонують на Заході, орієнтується в основному на внутрішній облік, що регламентується внутрішніми стосовно підприємства нормативними документами, необхідно відзначити, що у вітчизняних підприємств також є всі можливості для створення такої системи. Особливою умовою є те, щоб внутрішні робочі документи підприємства не суперечили б нормативним і законодавчим актам вищого порядку.

Крім того, у Законі України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність", у статті 8, говориться: "Підприємство самостійно обирає форму бухгалтерського обліку як визначену систему регістрів обліку, порядку і способів реєстрації й узагальнення інформації в них з дотриманням єдиних принципів... і з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій...".

Аналогічний пункт міститься й у Положенні про бухгалтерський облік і звітність в Україні. Цей пункт Положення фактично відкриває дорогу можливості самостійної організації обліку, а отже, й організації контролінгу в підприємства.

Таким чином, вітчизняним підприємством надається принципова можливість використання елементів системи "директ-кост", визнаної у світовій практиці. Її суть полягає в поділі обліку прямих (перемінних, виробничих) і періодичних (постійних) витрат і калькулюванні неповної (обмеженої) собівартості.

Функціонування системи контролінгу також припускає використання методу "директ-кост" при можливому сполученні з методом "стандарт-кост". Це сполучення при сформованій у даний час обліково-економічної ситуації у вітчизняних підприємствах є оптимальним. Взаємозв'язок контролінгу з вищезгаданими методами можна представити схематично (рис. 7.5):