Розділ «Тема 6. Стиль управління та лідерство у подоланні криз»

o психологічні чинники, як і матеріальні, впливають на трудову активність;

o у формуванні економічно важливих психологічних чинників значне місце посідають не лише раціональні та емоційні, свідомі чинники, а й підсвідомі, ірраціональні, глибинні пласти людської психіки;

o настрої, думки, почуття, ірраціональні тяжіння є не тільки продуктом їх власної, індивідуальної психіки, а й результатом впливу на них психіки групової, колективної, результатом морально-психологічного клімату робочої групи. А це означає, що професійною вимогою до менеджера є не лише вміння впливати на індивідуальну психіку працівника, а й на морально-психологічний клімат групи.

У другій половині ХХ ст. теорія людських відносин набула поширення в економічно розвинутих країнах. Разом з тим, оскільки потреби і мотиви поведінки людей у різних країнах у цілому неоднакові, формуються національні особливості її застосування. У цілому виділяють два основних національно-своєрідних способи використання принципів теорії людських взаємин: на Заході (США, Західна Європа) і Сході (Японія).

Японський варіант використання теорії людських взаємин пов'язаний із колективістським методом: формуванням у працівників почуття "єдиної родини", нерозривного зв'язку з трудовим колективом. Це почуття підкріплюється, наприклад, виданням заводських газет, проведенням спільних свят, спортивних змагань, "сімейних днів", коли на робоче місце запрошуються члени родини. Цей досвід докладно описаний у книзі президента фірми "Sony" А. Моріта "Зроблено в Японії".

У ділових відносинах японці неформальним зв'язкам приділяють не меншого значення, ніж офіційним і прагнуть установити особисті взаємини, створити атмосферу співробітництва. Японська ділова культура намагається дотримуватися принципу рівного статусу представників договірних сторін, піклується про те, щоб не було нанесено втрати самолюбству кожного працівника. Тому перш ніж давати згоду на співробітництво, у японських фірмах воліють погодити питання попередньо з усіма майбутніми учасниками роботи, щоб вони були морально підготовлені до цієї роботи заздалегідь, і не виникало проблем на стадії реалізації проекту.

Американський варіант розробляє індивідуалістичний метод використання тієї ж теорії: особлива увага приділяється налагодженню індивідуальних, особистісних стосунків керівника й підлеглого.

Першочергове значення приділяється налагодженню людських відносин між працівниками і молодшими адміністраторами, майстрами, бригадирами, як ключовими фігурами, що забезпечують морально-психологічний клімат у колективі. Майстрам рекомендують щотижня розмовляти з кожним працівником, розпитувати про домашні справи. Цей досвід докладно описує у своїй книзі "Кар'єра менеджера" керівник найбільшої американської автомобільної компанії "Крайслер" Лі Якокка.

В усіх розвинутих капіталістичних країнах як на Заході, так і на Сході в практиці господарювання стало приділятися багато уваги навіть таким аспектам, як форма спілкування між керівником і підлеглими, що має сприяти не роз'єднанню, а об'єднанню працівників і підприємців. Так, наприклад, рекомендуються слова "буржуазія", "робітничий клас" заміняти більш нейтральними, наприклад, "адміністрація", "наймані працівники" тощо. Всебічне, добре продумане урахування людського чинника дозволило теорії людських відносин посісти провідні позиції в системі сучасного менеджменту.

Вивчення проблем і питань психології управління покликано забезпечити психологічну підготовку менеджерів, керівників різних ланок (щаблів управління), сформувати або розвити їхню психологічну управлінську культуру, створити необхідні передумови для теоретичного розуміння й практичного застосування найважливіших проблем управління, до яких ми відносимо:

1) розуміння природи управлінських процесів;

2) знання основ організаційної структури підприємств/установ;

3) чітке уявлення про основні принципи й стилях управління й керівництва, а також про способи підвищення ефективності управління конкретною організацією;

4) знання інформаційної технології й засобів комунікації, необхідних для управління персоналом;

5) знання евристичних методів вирішення творчих завдань;

6) уміння усно й письмово виражати свої думки;

7) компетентність в управлінні людьми, їх доборі, в оптимізації формальних і неформальних взаємин серед працівників організації;

8) уміння оцінювати власну діяльність, робити адекватні висновки й підвищувати кваліфікацію, виходячи з вимог поточного дня й прогнозованих змін;

9) чітке уявлення про структурні особливості організації, мотивах і механізмах поведінки.

Оскільки середовище ведення бізнесу в Україні має певну специфіку і недостатньо розвинуті ринкові механізми, то підсумовуючи вищевикладене, пропонуємо такі основні напрями вітчизняних досліджень психологічних аспектів управління: