Розділ «Тема 1. Теоретичні основи управління підприємством у кризовому стані»

Результативність антикризового управління в значній мірі залежить від вживаної моделі механізму управління кризою на підприємстві.

Для розгляду перерахованих проблем використані загальнонаукові методи логічного аналізу, теоретичного узагальнення, системного підходу.

Криза є неминучим явищем будь-якого сучасного ринку, який часто оперує неспроможністю як ринковий інструмент перерозподілу капіталу і відображає об'єктивні процеси структурної перебудови економіки. Незапланований і обмежений в часі процес, який в змозі істотно вплинути або навіть зробити неможливим функціонування підприємства, представляє загрозу для мети і місії підприємства.

Кризовий процес є розвитком, який впливає на наявну структуру зв'язків і відносин і наново їх формує. Необхідність його поділу на різні стадії обумовлена тим, що виникає потреба теоретичного визначення моменту і часу застосування заходів щодо здійснення впливу на кризу, недопущенню її розвитку і подолання.

Типовими для кризової ситуації є два варіанти виходу з неї: або ліквідація підприємства як екстремальна форма або успішне подолання кризи (рис. 1.3).

Кризу не можна розглядати як статичний стан. Ґрунтуючись на єстві кризи, представленому в більшості досліджень, вважаємо, що він є процесом, який протікає протягом якогось періоду часу. Проміжки між початком і завершенням кризи бувають різній тривалості. З одного боку, існують тривалі, слабо прискорені кризові процеси. З іншого, - несподівано виникаючі, високої інтенсивності і з коротким терміном розвитку. Криза може виявитися під час гармонійного розвитку підприємства і носити характер непереборної катастрофи або виникнути відповідно до припущень і прогнозів. В окремих випадках криза виявляється несподівано, тобто без якого-небудь попередження для фахівців підприємства.

Рис. 1.3. Динаміка кризи підприємства

В період функціонування підприємства можуть відбуватися різні відхилення, які можуть швидко привести до небажаного розвитку і поставити під загрозу існування підприємства.

Якщо негативний розвиток був своєчасно виявлений, то можна прийняти адекватну корекцію курсу на нормальний розвиток. Для розробки такої корекції необхідні чіткі знання про процес кризи і етапи його розвитку.

Криза підприємства як процес починається у фазі потенційного (стадія 1), тобто тільки можливого, але ще не реального.

Через відсутність достовірних симптомів кризи даний стан підприємства характеризується як пара-нормальний. Потенціал подолання кризи значно перевищує вимоги до її подолання, а інтенсивність реальних деструктивних дій кризи мінімальна. В цей період зароджуються кризові процеси на підприємстві, але їх загроза незначна.

На рис. 1.4. представлені стадії кризового процесу з погляду можливостей глибини його розвитку і потенціалу підприємства щодо подоланню:

Рис. 1.4. Стадії процесу розвитку кризи

Стадія латентного розвитку кризи характеризується прихованими ознаками, дію яких не можна подолати технологічно-функціональним управлінням підприємством. Раннє розпізнавання дозволяє на цій стадії надати активну дію на латентну кризу за допомогою попереджувальних заходів. На даній стадії є в наявності у підприємства потенціал подолання кризи, як правило, не використовується в повному об'ємі. Невиконання менеджментом вимог по локалізації кризи приводить до настання наступної його стадії.

На етапі гострої переборної кризи підприємство безпосередньо відчуває викликану кризою негативну дію. Посилюється інтенсивність реальних, направлених проти підприємства деструктивних дій, що викликає різкий брак і тиск часу, складність і невідкладність ухвалення рішень. При подальшому недоліку альтернативних дій, через вичерпання наявного в наявності часу, значно підвищуються вимоги по знаходженню дієвих шляхів рішення проблем (чинників подолання кризи). На цьому етапі для подолання кризи потрібна мобілізація всіх ресурсів підприємства. Резерви, що є у підприємства, виснажуються. Вона ще має в своєму розпорядженні потенціал по подоланню гострої кризи, але він дуже обмежений. При цьому підвищуються до межі вимоги до якості управлінських рішень, а заходи щодо подолання кризи повинні дати ефект за дуже незначний проміжок часу.

Якщо не вдається приборкати гостру кризу, то підприємство вступає в летальну стадію розвитку кризи, яка закінчується ліквідацією підприємства. На цьому етапі вимоги для подолання кризи значно перевищують наявний у підприємства потенціал. Подолання кризи неможливе через відсутність ресурсів для проведення реабілітаційних заходів, екстремального сильного тиску часу й інтенсивності направлених проти підприємства деструктивних дій, що посилюється.

Таким чином, аналіз існуючих точок зору дозволяє припустити, що природа кризи дотепер є однією з самих спірних теоретичних проблем. З одного боку, це пов'язано з її руйнівним характером. Відбувається деформація соціально-економічних відносин і пропорцій розподілу ресурсів, що склалися, в господарському процесі. Інший бік кризи - оздоровча, вона стимулює процеси оновлення основного капіталу і пошук шляхів зниження витрат, що дозволяє підтримувати і в майбутньому збільшувати стрімко спадаючі в період депресії доходи підприємства.

Життєздатність підприємства як мікроекономічної системи обумовлюється дотриманням певних "параметрів життєздатності", під якими розуміються найважливіші характеристики внутрішнього стану підприємства, порушення яких призводить його до економічної загибелі - самостійної або примусової ліквідації.

Параметри життєздатності:

o наявність чистих активів підприємства (різниця між ринковою вартістю наявних активів і об'ємами зобов'язань);