КОРОТКИЙ НАРИС З ІСТОРІЇ АНАТОМІЇ

Анатомія людини

(1452-1519)

Найвидатнішим ученим-медиком стародавнього світу після Гіппократа та батьком анатомії вважають Клавдія Галена (131-200 рр. н.е.), який народився в Пергамі й жив більшу частину життя в Римі. Авторитет Галена був настільки великим, що цілі покоління лікарів упродовж тринадцяти століть училися на його творах з медицини й анатомії. Гален проводив анатомічні досліди на тваринах. Здобуті відомості він переносив на людину, що негативно позначилося на розвитку анатомії. Цікаво, що відомий анатом XV століття Я. Сільвій (1478-1555), не знаходячи відповідності між спостережуваними анатомічними фактами і даними Галена, схильний був більше вірити тому, що за тринадцять століть змінилася будова людини, ніж тому, що Гален міг помилитися.

Значний вклад в медичну науку вніс видатний лікар і філософ Абу Алі Ібн-Сіна (980-1037), більше відомий в Європі як Авіценна. Абу Алі Ібн-Сіна написав славнозвісну книгу “Канон лікарської науки”, в якій був розділ “Вступ до анатомії та фізіології”. За цією книгою вчилися лікарі Сходу і Заходу до XVII ст. включно.

У середні віки медична наука була повністю підпорядкована релігії – торкатися мертвих, окрім ритуальних цілей, не дозволялося. Діяльність багатьох учених-медиків зводилася до коментування та переписування праць Аристотеля та Галена, бо їхні анатомічні досягнення вважалися безпомилковими та неперевершеними.

Початком наукового вивчення анатомії людини стала епоха Відродження, коли три великі анатоми-реформатори: Леонардо да Вінчі, А. Везалій та В. Гарвей, усвідомлюючи важливість знання будови тіла для лікувальної справи, перевірили на трупах людей анатомічні описи стародавніх греків, римлян, арабів, персів і відзначили грубі помилки, які в них траплялися. Саме з цього періоду аж до XXI ст., відкриття в морфології почали йти одне за одним, і анатоми – вони ж і лікарі – стали виконувати величезну роботу, описуючи нові, ще невідомі анатомічні утворення, виправляючи застарілі дані, входячи дедалі глибше в опис деталей будови систем і окремих органів.

Внесок великого італійського ученого і художника Леонардо да Вінчі (1452-1519) в розвиток науки про будову людського тіла важко переоцінити. Він не зважав на авторитети, усвідомивши безплідність середньовічної схоластики. Леонардо да Вінчі одним з перших почав розтинати трупи людей і став справжнім новатором у дослідженні будови тіла. “Хто сперечається, посилаючись на авторитет, вживає не свій розум, а радше пам'ять", – любив повторювати великий вчений. На своїх малюнках Леонардо да Вінчі досяг надзвичайної точності в зображеннях різних органів людського тіла, завдяки чому вніс значний вклад у розвиток анатомії, а також став засновником пластичної художньої анатомії.

Великий фламандський (бельгійський) вчений Андрій Везалій (1514-1564) здійснив революцію в анатомії – створив систему анатомічних знань, які базувалися на численних розтинах людського тіла, та виправив хибні уявлення Клавдія Галена про анатомію людини, що панувала у медицині упродовж 13-ти століть. Усвідомлюючи, що медицина може вийти із середньовічного застою, освяченого

Андрій Везалій

Андрій Везалій

(1514-1564)

Вільям Гарвей

Вільям Гарвей

(1578-1657)

недоторканним авторитетом Галена, ліпне за умов прогресу анатомії, як науки про будову та функції органів людського тіла, Везалій присвятив своє життя дослідницькій справі. Результатом напруженої самовідданої праці вченого став випуск у Базелі в червні 1543 року 7 книг “Про будову людського тіла”, які були чудово ілюстровані гравюрами Стефана ван Калькара. Ця книга Везалія стала першим науковим виданням, що містило систематизовані анатомічні дані, перевірені або вперше встановлені під час препарування померлих людей, а не тварин.

З моменту друку трактату Везалія почався бурхливий розвиток анатомії та медицини в цілому. Виникли більш ясні уявлення про морфологічне підґрунтя багатьох клінічних дисциплін, що були обумовлені появою перших докладних описів анатомічних структур. Праця Везалія мала і має ще й сьогодні велике наукове та освітянське значення, вчить сміливо відходити від усього застарілого та реакційного в науці та житті, натхненно йти вперед до справжнього знання, що спирається на спостереження та дослід.

Видатний англійський фізіолог, анатом і ембріолог Вільям Гарвей (1578-1657) відкрив найважливішу функцію організму – кровообіг – і своїми науковими працями створив цілу епоху у природознавстві. В. Гарвей вивчав явища живої природи, безпосередньо спостерігаючи фізіологічні процеси та експериментально досліджуючи їх на основі матеріалістичних природничих законів. Своє найвидатніше відкриття – функції кровообігу – він опублікував у книзі "Анатомічне дослідження про рух серця і крові у тварин” (1628), де остаточно зруйнував ідею і авторитет віталістичної) вчення Галена, що панувало у середньовіччі. Прогресивне вчення В. Гарвея про кровообіг швидко завоювало загальне визнання і здійснило найсприятливіший вплив па подальший розвиток медицини.

Роком раніше, ніж В. Гарвей дослідив функцію кровообігу, італійський анатом Каспар Азеллі описав лімфатичні судини (1627). Трохи пізніше італійський вчений Марчелло Малинні відкрив під мікроскопом кровоносні капіляри (1661), існування яких передбачав В. Гарвей. Але слід наголосити, що ще в 1553 році Мігель Сервет описав мале (легеневе) коло кровообігу і пояснив фізіологічний смисл кровообігу у цій системі. За такі “єретичні" погляди він був спалений інквізицією. Отже, у другій половині XVII століття остаточно сформульовано поняття про будову і функцію великого і малого кола кровообігу

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Анатомія людини» автора Головацький А.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „КОРОТКИЙ НАРИС З ІСТОРІЇ АНАТОМІЇ“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • КОРОТКИЙ НАРИС З ІСТОРІЇ АНАТОМІЇ
  • Розвиток анатомії в Україні (від Київської Русі до сьогодення)

  • КЛІТИНИ, ТКАНИНИ

  • Біологічні мембрани

  • Міжклітинні контакти

  • Цитоплазма

  • Транспорт речовин у клітині і через мембрани

  • Функції клітин

  • Фагоцитоз

  • Життєвий шлях клітин

  • Тканини

  • Одношаровий епітелій

  • Багатошаровий епітелій

  • Сполучна тканина

  • Скелетні сполучні тканини – хрящова і кісткова тканини

  • Кров і лімфа

  • М'язова тканина

  • Нервова тканина

  • Нервові волокна

  • Органи, системи й апарати органів

  • Розвиток людини в онтогенезі

  • Особливості будови, росту і розвитку людини

  • Площини, осі, лінії та ділянки тіла

  • ОПОРНО-РУХОВИЙ АПАРАТ. КІСТКИ, СИСТЕМА СКЕЛЕТА (ОСТЕОЛОГІЯ)

  • Будова скелета

  • Класифікація кісток

  • Рентгеноанатомія кісток

  • Хребці

  • Ребра і груднина

  • Розвиток кісток тулуба в онтогенезі

  • Скелет голови – череп

  • Кістки лицевого черепа

  • Топографія черепа

  • Індивідуальні та статеві особливості черепа

  • Рентгеноанатомія черепа

  • Череп немовлят і вікові особливості черепа

  • Розвиток кісток черепа в онтогенезі, порівняльна анатомія

  • Розвиток черепа, вікові особливості кісток мозкового і лицевого черепа

  • Варіанти й аномалії розвитку кісток черепа людини

  • Порівняння черепа сучасної людини з черепами антропоморфних мавп і викопних гомінід

  • Череп і людські раси

  • Кістки кінцівок

  • Кістки вільної частини верхньої кінцівки

  • Розвиток, варіанти й аномалії кісток верхньої кінцівки

  • Кістки нижніх кінцівок

  • Кістки вільної частини нижньої кінцівки

  • Розвиток, варіанти й аномалії кісток нижньої кінцівки

  • СИСТЕМА З'ЄДНАНЬ КІСТОК (АРТРОЛОГІЯ)

  • З'єднання кісток черепа

  • З'єднання кісток тулуба

  • З'єднання ребер з хребтом і грудниною. Грудна клітка

  • З'єднання кісток верхньої кінцівки

  • З'єднання кісток нижньої кінцівки

  • Таз

  • З'єднання кісток вільної нижньої кінцівки

  • Розвиток з'єднань кісток у людини в онтогенезі

  • М'ЯЗОВА СИСТЕМА (МІОЛОГІЯ)

  • Допоміжний апарат м'язів

  • Робота м'язів. Елементи біомеханіки

  • Розвиток м'язів людини в онтогенезі

  • М'язи і фасції спини

  • Поверхневі м'язи спини

  • Другий шар поверхневих м'язів спини (див. рис. 132)

  • Глибокі м'язи спини

  • Другий шар глибоких м'язів спини (див. рис. 134)

  • Третій шар глибоких м'язів спини

  • Варіанти й аномалії м'язів спини

  • М'язи і фасції грудної клітки

  • Поверхневі м'язи грудної клітки

  • Глибокі м'язи грудної клітки

  • Варіанти й аномалії м'язів грудної клітки

  • М'язи і фасції живота

  • М'язи бічних стінок черевної порожнини

  • М'язи передньої стінки черевної порожнини

  • М'язи задньої стінки черевної порожнини

  • Промежина

  • Поверхневі м'язи сечово-статевої ділянки

  • Відхідникова ділянка

  • Топографія фасцій і клітковинних просторів промежини

  • М'язи і фасції голови

  • М'язи вушної раковини

  • М'язи, що оточують ніздрі

  • Жувальні м'язи

  • Варіанти й аномалії жувальних м'язів

  • М'язи і фасції шиї

  • Поверхневі м'язи шиї

  • Глибокі м'язи шиї

  • Варіанти й аномалії м'язів шиї

  • Топографія шиї, фасцій і клітковинних просторів

  • М'язи і фасції верхньої кінцівки

  • М'язи вільної верхньої кінцівки

  • М'язи передпліччя (mm. antebrachii)

  • М'язи кисті

  • Варіанти й аномалії м'язів верхньої кінцівки

  • Топографія фасцій і клітковинних просторів верхньої кінцівки

  • М'язи і фасції нижньої кінцівки

  • М'язи тазового пояса

  • Зовнішні м'язи тазового пояса

  • М'язи вільної частини нижньої кінцівки

  • М'язи гомілки

  • М'язи стопи

  • Варіанти й аномалії м'язів тазового пояса і вільної нижньої кінцівки

  • Топографія фасцій і клітковинних просторів нижньої кінцівки