Нейрони, що передають інформацію від місця сприйняття подразнення в центральну нервову систему, а потім до робочого органа, зв'язані між собою за допомогою численних міжклітинних контактів – синапсів (від грецького synapsis – зв'язок), які забезпечують передачу нервового імпульсу від одного нейрона до іншого. У синапсах відбувається перетворення електричних сигналів у хімічні, а потім – хімічних сигналів в електричні. Нервовий імпульс викликає, наприклад, у парасимпатичному закінченні вивільнення посередника – нейромедіатору, який зв'язується з рецепторами постсинаптичного полюса, і приводить до зміни його потенціалу.
У залежності від того, які частини нейронів сполучаються між собою, розрізняють синапси: аксо-соматичні, коли закінчення аксона одного нейрона утворює контакт з тілом іншого, аксо-дендритні, коли аксони вступають у контакт із дендритами, а також аксо-аксонні, коли контактують однойменні відростки. Такий синаптичний пристрій ланцюжків нейронів створює можливість для передачі інформації в різні ділянки тіла. При цьому передача імпульсу здійснюється за допомогою біологічно активних речовин (хімічна передача), а самі речовини, що здійснюють передачу, називаються нейромедіаторами (від латинського mediator- посередник). Роль медіаторів виконують дві групи речовин: норадреналін, ацетилхолін, деякі моноаміни (адреналін, серотонін, дофамін і амінокислоти – гліцин, глутамінова кислота) і нейропептиди (енкефаліни, нейротензин, ангіотензин II, вазоактивний кишковий пептид, соматостатин, речовина II тощо). За функцією розрізняють збудливі та гальмівні синапси.
У синапсі виділяють пресинаптичну і постсинаптичну частини, які розділені синаптичною щілиною (рис. 32). Нервовий імпульс надходить по нервовому закінченню в булавоподібну пресинаптичну частину, що обмежена нресинаптичною мембраною.
Цитоплазма пресинаптичної частини містить велику кількість круглих мембранних синаптичних пухирців діаметром від 4 до 20 нм з нейромедіато- ром. Коли нервовий імпульс досягає пресинаптичної частини, відкриваються кальцієві канали. Іони кальцію проникають в цитоплазму пресинаптичної частини, їх концентрація короткочасно зростає. При збільшенні вмісту кальцію синаптичні пухирці, що містять иейромедіатор, проникають в нейроле- му і иейромедіатор виділяється в синаптичну щілину. Чим більший вміст іонів кальцію, тим більше синаптичних пухирців виділяють нейромедіатори. Постсинаптичний потенціал виникає тоді, коли нейромедіатор зв'язується з рецепторами постсинаптичної мембрани, а її потенціал змінюється. Таким чином, постсинаптична мембрана перетворює, хімічний стимул в електричний ситал. Відкриваються Na+-канали і K+-канали: іони натрію надходять у постсинаптичний полюс, а іони калію виходять у синаптичну щілину, в результаті чого відбувається деполяризація постсинаптичної мембрани. Це призволить до зміни мембранного потенціалу і виникнення електричного сигналу, величина якого прямо пропорційна кількості нейромедіатору. Як тільки припиняється виділення нейромедіатору, пресинаптичне закінчення поглинає медіатор із синаптичної щілини. Після цього рецептори постсинаптичної мембрани блокуються антагоністом і повертаються у вихідний стан.
Рис. 32. Будова синапсу. А – пресинаптична частина; Б – постсинаптична частина
Рис. 33. Нейроглія
Нейроглія. Крім нейронів, у нервовій системі є клітини нейроглії (neuroglia), що виконують: опорну, трофічну, захисну, ізолюючу, секреторну функції (рис. 33). Розрізняють дві групи нейроглії: гліоцити, або макроглію (епендимоцити, астроцити й олігодендроцити), і мікроглію.
Макроглія. Епендимоцити (ependymocytus) мають кубічну або призматичну форму і одним шаром вистеляють зсередини шлуночки мозку і спинномозковий канал. Епендимоцити з'єднані між собою замикаючими (щільними) контактами і стрічковими десмосомами. Від базальної поверхні деяких епендимоцитів (таніцитів) відходить відросток, що проходить між іншими клітинами, розгалужується і контактує з базальною мембраною. Під шаром епендимоцитів лежить шар недиференційованих гліоцитів. Епендимоцити приймають участь у транспортних і обмінних процесах, виконують опорну і розмежувальну функції.
Астроцити (astrocytus) є основними гліальними елементами центральної нервової системи. Розрізняють протоплазматичні і волокнисті астроцити. Протоплазматичні астроцити мають зірчасту форму, на їх тілах є численні короткі випинання, що служать опорою для відростків нейронів, а між ними і плазмолемою астроцита є щілина шириною біля 20 нм. Численні відростки протоплазматичних астроцитів закінчуються на нейронах і на капілярах. Відростки астроцитів утворюють сітку, у якій розташовані нейрони. Відростки таких астроцитів розширюються на кінцях, утворюючи широкі ніжки, що контактують між собою. Ці ніжки з усіх боків оточують нейрони і кровоносні капіляри, покриваючи приблизно 80 % їхньої поверхні (периваскулярна гліальна погранична мембрана (membrana limitans gliae perivascularis). Не покриваються цією мембраною лише ділянки синалсів. Гліальна мембрана, що утворена розширеними кінцями відростків астроцитів, ізолює нейрони, створюючи для них специфічне мікрооточення. Відростки, що досягають розширеними закінченнями поверхні мозку, з'єднуючись між собою щілиними контактами (нексусами), утворюють на ній суцільну поверхневу гліальну пограничну мембрану. На цій пограничній мембрані розташована базальна мембрана, що відмежовує її від м'якої мозкової оболопи.
Волокнисті астроцити переважають у білій речовині центральної нервової системи. Діаметр цих клітин дорівнює приблизно 10 мкм, вони мають численні (20-40) розгалужені відростки. Відростки розташовані між нервовими волокнами, деякі з них досягають кровоносних капілярів.
Олігодендроцити (oligodendrocytus) – це малі клітини овоїдної форми (6-8 мкм) з великим, багатим на хроматин ядром, оточеним тонкою смужкою цитоплазми, у якій є відносно мало органел. Олігодендроцити розташовуються поблизу нейронів та їх відростків. Від тіл олігодендроцитів відходять численні короткі конусоподібні і широкі плоскі трапецієподібні мієлінутворюючі відростки. Ці відростки формують мієліновий шар нервових волокон, спірально накручуючись на них. Олігодендроцити, що утворюють мієлінову оболонку нервових волокон периферійної нервової системи, називаються лемоцитами, иейролемоцитами, або клітинами Шванна.
Клітини мікроглії (microglia), або клітини Гортега, складають приблизно 5 % від клітин глії у білій речовині і 18% у сірій речовині головного і спинного мозку. Цс маленькі видовжені клітини. Від тіла клітини відходять відростки, що утворюють вторинні і третинні короткі розгалуження. Деякі клітини мікроглії контактують з капілярами. Ці клітини належать до макрофагів, але вони здатні синтезувати імуноглобуліни.
Нервові волокна
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Анатомія людини» автора Головацький А.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Нервова тканина“ на сторінці 2. Приємного читання.
