• покривний шар утворений великими світлими клітинами, в яких може бути 2-3 ядра. Форма цих епітеліоцитів залежно від функціонального стану органа може бути сплющеною або грушоподібною.
При розтягуванні стінок органів ці епітеліоцити стають плоскими, а їхня плазматична мембрана розтягується. В апікальній частині цих клітин розташований комплекс Гольджі, численні веретеноподібні везикули і мікрофіламенти. Зокрема, при наповненому сечовому міхурі епітеліальний покрив не переривається. Епітелій залишається непроникним для сечі і надійно захищає сечовий міхур від ушкодження. При пустому сечовому міхурі епітеліальні клітини високі, плазматична мембрана поверхневих клітин утворює складки, на препараті видно до 8-10 рядів ядер, а при наповненому міхурі (розтягнутому) клітини сплощені, число рядів ядер не перевищує 2-3, цитолема поверхневих клітин гладка.
Залозистий епітелій. Клітини залозистого епітелію (гландулоцити) утворюють паренхіму багатоклітинних залоз. Залози (glandulae) поділяють на: екзокринні (залози зовнішньої секреції), що мають вивідні протоки; ендокринні (залози внутрішньої секреції), що не мають вивідних проток, а виділяють синтезовані ними продукти безпосередньо в міжклітинні простори, звідкіля вони надходять у кров і лімфу; змішані, що складаються з екзо- і ендокринних відділів (наприклад, підшлункова залоза). Під час ембріонального розвитку у певних ділянках покривного епітелію диференціюються клітини, що згодом спеціалізуються на синтезі речовин, які підлягають секреції. Деякі з цих клітин залишаються в межах епітеліального шару, утворюючи ендоепітеліальні залози, інші клітини посилено мітотично діляться і вростають у підлягаючу тканину, формуючи екзоепітеліальні залози. Одні залози зберігають зв'язок з поверхнею завдяки протоці – це екзокринні залози; інші в процесі розвитку втрачають цей зв'язок і стають ендокринними залозами.
Екзокринні залози поділяють на одноклітинні та багатоклітинні.
Одноклітинні екзокринні залози. В організмі людини є безліч одноклітинних келихоподібних екзокриноцитів, то розташовані серед інших епітеліальних клітин слизових оболонок порожнистих органів травної, дихальної, сечової та статевої систем (рис. 15). Ці клітини виробляють слиз, який складається з глікопротеїдів. Структура келихоподібних клітин залежить від фази секреторного циклу. Функціонально активні клітини за формою нагадують келих. Видовжене, багате хроматином ядро розташоване в базальній частині клітини (ніжці). Над ядром розміщений добре розвинений комплекс Гольджі, а ще вище у розширеній частині клітини знаходяться вакуолі і багато секреторних гранул, що виділяються з клітини за мерокринним типом. Після виділення секреторних гранул клітина стає вужчою, на її апікальній поверхні видно мікровореннки.
У процесі синтезу й утворення слизу беруть участь рибосоми, ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі. Білковий компонент слизу синтезується полірибосомами гранулярної ендоплазматичної сітки, що знаходиться в базальній частині клітини, і за допомогою транспортних пухирців переноситься в комплекс Гольджі. Вуглеводний компонент синтезується комплексом Гольджі, де відбувається зв'язування білків з вуглеводами. У комплексі Гольджі формуються пресекреторні гранули, які
Рис. 15. Будова келихоподібного екзокриноцита
відокремлюються і перетворюються в секреторні. Кількість гранул збільшується в напрямку до апікальної поверхні клітини. Секреція гранул слизу з клітин на поверхню слизової оболонки здійснюється шляхом екзоцитозу.
Багатоклітинні екзокринні залози. Екзокриноцити утворюють початкові секреторні відділи екзокринних багатоклітинних залоз, що виробляють різні секрети, та їхні трубчасті протоки, через які секрет виділяється назовні. Структура екзокриноцитів залежить від характеру секреторного продукту і фази секреції. Залозисті клітини структурно і функціонально поляризовані. їхні секреторні гранули зосереджені в апікальній (над'ядерній) зоні і виділяються в просвіт через апікальну плазмолему, яка вкрита мікроворсинкамп. У цитоплазмі клітин багато мітохондрій, елементів комплексу Гольджі і ендоплазматичної сітки. Гранулярна ендоплазматична сітка переважає в клітинах, що синтезують білки (наприклад, екзокринні панкреатоцити, гландулоцити привушної залози), агранулярна ендоплазматична сітка – у клітинах, що синтезують ліпіди і вуглеводи (наприклад, гепатоцити, кіркові ендокриноцити надниркових залоз).
Синтез білка і виведення секреторного продукту є складним процесом, в якому приймають участь різні клітинні структури: полірибосоми, гранулярна ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі, секреторні гранули, плазматична мембрана. Секреторний процес відбувається циклічно, його поділяють на 4 фази. У першій фазі в клітину надходять необхідні для синтезу речовини. У базальній частині білок-синтезуючих клітин є багато мікропіноцитозних пухирців. У другій фазі відбувається синтез речовин, які за допомогою транспортних пухирців переміщуються у комплексі Гольджі. Потім вакуолі перетворюються у секреторні гранули, які розташовані між цистернами гранулярної ендоплазматичної сітки. Секреторні гранули пересуваються в апікальну частину клітини. У третій фазі секреторні гранули виділяються з клітини. У четвертій фазі секреції відновлюється вихідний стан ендокриноцитів.
Можливі три способи виділення секрету. При мерокринному способі секреторні продукти виділяються із клітини без порушення її цілості шляхом екзоцитозу. Цей спосіб спостерігається в серозних (білкових) залозах. Апокринний спосіб (наприклад, у лактоцитах) супроводжується руйнуванням апікальної частини клітини (макропокринний тип) або верхівок мікроворсинок (мікроапокринний тип). При голокринному способі виділення після накопичення секрету гландулоцити руйнуються і їх цитоплазма входить до складу секрету (наприклад, сальні залози).
Усі залози в залежності від будови початкового (секреторного) відділу поділяються на: трубчасті (нагадують трубку), ацинозні (нагадують гроно винограду) і альвеолярні (нагадують мішечки), а також трубчасто-ацинозні і трубчасто-альвеолярні залози, які мають різні за формою початкові відділи (рис. 16).
Залежно від кількості вивідних проток залози поділяють на прості, що мають одну протоку, і складні, у яких вивідна протока розгалужена. Прості залози підрозділяють на прості нерозгалужені, що мають
Рис. 16. Типи екзокринних залоз. І – проста трубчаста залоза з нерозгалуженим початковим секреторним відділом; II – проста альвеолярна залоза з нерозгалуженим початковим секреторним відділом; III – проста трубчаста залоза з розгалуженим початковим секреторним відділом; IV – проста альвеолярна залоза з розгалуженим початковим секреторним відділом; V – складна альвеолярно-трубчаста залоза з розгалуженим початковим секреторним відділом
лише один кінцевий секреторний відділ, і прості розгалужені, що мають декілька кінцевих секреторних відділів. До простих нерозгалужених залоз відносяться власні залози шлунка і кишкових крипт, потові і сальні залози. Прості розгалужені залози є у воротарній частині шлунка, дванадцятипалій кишці, матці. Складні залози завжди розгалужені, бо їх численні вивідні протоки закінчуються багатьма секреторними відділами. За формою секреторних відділів такі залози поділяють на трубчасті (залози порожнини рота), альвеолярні (функціонуюча грудна залоза); трубчасто-альвеолярні (піднижньощелепна слинна залоза), трубчасто-ацинозні (екзокринна частина підшлункової залози, привушна слинна залоза, великі залози стравоходу і дихальних шляхів, сльозова залоза).
Сполучна тканина
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Анатомія людини» автора Головацький А.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Багатошаровий епітелій“ на сторінці 2. Приємного читання.
