Види культури

Сучасна культурологія

• 2. Переважання формальний міжособистісних стосунків над неформальними. Наявність величезного числа незнайомих людей у місті, щоправда, дозволяє індивіду відчувати себе більш вільним і розкутим, надає можливості створювати або вибирати коло спілкування за інтересами. Однак натомість мешканці міста мають іншу проблему – самотність в натовпі, яку в останні роки намагаються вирішувати через віртуальне спілкування у соціальних сітях ("Вконтакте.ру", "Одноклассники.ру". "Твиттер", Фейсбук", "Живой журнал").

• 3. Рівномірний ритм чергування роботи та дозвілля. Однак більш напружена робота, бажання спожити якомога більше різноманітних благ часто призводять до нервових перевантажень.

• 4. Велика відстань між місцем роботи, місцем проживання та місцем відпочинку, тоді як сільської культури характерна саме єдність цих трьох місць. Більшість закладів культури та бізнесу зосереджені в центрі міста, а більшість жителів мешкає в так званих спальних районах на околиці. Тому їздити в громадському чи особистому транспорті городянам доводиться набагато частіше і більше, що спричинює таке явище, як "транспортна втома". Городяни частіше, ніж селяни, виїжджають на відпочинок в інші міста та країни.

• 5. Підвищений інтерес до здоров'я. Міське середовище насичене набагато більшим числом шкідливих і канцерогенних речовин, ніж сільське. Воно виникло лише в останнє століття, тому біологічно людина не встигла до нього пристосуватися. Звідси ослаблене здоров'я і прагнення городян усіма доступними засобами його підтримати. Рівень медичного обслуговування, число звернень до лікарів, фізкультурно-оздоровчих заходів людей у місті істотно більше, ніж на селі.

Ще у середині XX ст. серед фахівців активно обговорювалися питання "зближення сіла та міста", причому малося на увазі, що об'єднана культура формуватиметься саме на основі культури міської. В останні два-три десятиліття внаслідок бурхливого розвитку медіа-технологій з'явилася концепція "глобального села" (М. Маклюен), в якому, незважаючи на відстані, всі про все будуть знати через інформаційні сіті. В усякому разі розрізнення між сільською та міською культурою має сенс й з огляду на майбутню професійну діяльність у сфері послуг, адже індивідуальних підхід до клієнта – основа успіху в ній.

За ступенем спеціалізації виділяються два види культури – повсякденну (буденну) і спеціалізовану. Повсякденна культура – це володіння повсякденними навичками та звичаями в соціальному та етнонаціональному середовищі, в якій людина проживає. Процес оволодіння повсякденного культурою називається в науці загальною соціалізацією й інкультурацією особистості.

Повсякденна культура – частина повсякденної реальності. Вона обмежена будинком, районом, містом, територією, міжособистісними відносинами. Її основа – загальні знання, цінності, норми й ідеали, отримані завдяки трьом джерелам: 1) спілкуванню у малій групі (сім'я, однолітки, рідня); 2) навчанню в школі; 3) користуванню засобами масової інформації. У повсякденній культурі користуються повсякденною мовою. Тут поширені емоційна прихильність, почуття взаємної симпатії, почуття обов'язку по відношенню до дітей, людей похилого віку.

Спеціалізовані культури охоплюють далеке оточення людини і пов'язані з відносинами та інститутами, в основному за місцем роботи. Формування спеціалізованої культури є наслідком вторинної соціалізації. У спеціалізованих культурах віддається перевага якомога ширшому світоглядові людини. Найбільшою мірою поціновуються теоретичні знання та практичні навички із фаху, велику вагу мають також галузеві моральні стандарти. Свідченням високого рівня спеціалізованої культури вважається вільне володіння спеціалізованою мовою, перенасиченою професійними термінами. Переважають формальні стосунки, використання службового становища для зближення з підлеглим може стати не те що об'єктом морального осуду, але й карного переслідування. Величезне значення у відносинах між людьми на рівні спеціалізованої культури має соціальний статус. Прикладами спеціалізованих культур виступають різни види професійної мистецької діяльності.

Локальна культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, які є домінуючими для певної незначної території.

Глобальна культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, що набули поширення в усіх сферах світової цивілізації.

Насправді, між локальною та глобальною культурою функціонують численні проміжні ланки, передусім, етнічна, національна та регіональна культури.

Етнічна культура – це культура людей, пов'язаних між собою спільністю походження (кровною спорідненістю) та спільно здійснюваною господарською діяльністю, єдністю, так би мовити, "крові і ґрунту", крім того, дотриманням певних релігійно- побутових традицій. Місцева обмеженість, жорстка локалізація, відокремлення в порівняно вузькому соціальному просторі (плем'я, громада, етнічна група) – одна з основних рис цієї культури. У ній панує сила традиції, звички, раз і назавжди прийнятих звичаїв, що передаються з покоління до покоління на сімейному або сусідському рівні.

На відміну від етнічної, національна культура об'єднує людей, що живуть на великих просторах і необов'язково пов'язаних кровно-родинними відносинами. Обов'язковою умовою появи національної культури фахівці вважають новий тип соціальної комунікації, пов'язаний з винаходом писемності, з моментом народження літературної мови та національної літератури. Саме завдяки писемності ідеї, необхідні для національного об'єднання, набувають популярності серед освіченої частини населення. Таким чином, національна культура будується на фундаменті писемної культури, в той час як етнічна культура може бути цілком неписьменною, наприклад, культура відсталих племен, що збереглися до наших днів.

Структура національної культури складніша за структуру етнічної культури. Національна культура підпорядковує культуру тих етносів, які входять до складу тієї чи іншої нації, й є громадянами тієї чи іншої держави. Причому таке охоплення носить всебічний характер і заторкує як повсякденну, так і спеціалізовану культуру, в також великі субкультури, сформовані й не за етнічними ознаками. Однак, національна культура не зводиться до механічної сумі етнічних культур. У неї є власні надетнічні риси, що виникли тоді, коли представники всіх етносів усвідомили свою приналежність до нової нації. Наприклад, і чорні, і білі громадяни Сполучених Штатів однаково захоплено виконують гімн Америки і шанують американський прапор, поважають її закони і національні свята.

Ще більшою за масштабом є регіональна культура – сукупність прикметних культурних ознак, притаманних декільком націям і державам, як правило, компактно географічно розташованим. Яскравим прикладом, регіональної культури є західна культура. У свою чергу, у західній культурі виокремлюють два типи – атлантичний (англосаксонський, британо-американський) та європейській континентальний. Останній поділяється на західноєвропейський, східноєвропейський і центральноєвропейський підтипи, до якого, як іноді вважається, належить й Україна.

Становлення глобальної культури – об'єктивний результат науково-технічного прогресу, створення дешевих і порівняно якісних культурних цінностей та розвиток засобів їх швидкої доставки по всьому світу. На початкових стадіях процесу становлення глобальної культури, що отримав назву глобалізація, висувалися побоювання, що глобалізація матиме у прикінцевому результаті поглинання глобальної культурою локальних культур, їх стандартизацію та уніфікацію. Певним свідченням цього є успіхи англійської мови. В останні 10 років ця точка зору зазнала серйозного коригування. Це коригування полягає в тому, що:

• 1. Глобалізація означає не уніфікацію, а радше, гібридизацію, появу змішаних форм на основі зустрічного впливу.

• 2. Глобалізація сприяє поширенню певної загальної споживчої культури, усередині якої зберігаються реальні культурні відмінності.

• 3. Глобалізація стимулює зростання питомої ваги країн, що розвиваються. Дані ЮНЕСКО говорять про те, що частка таких країн у світовому експорті продуктів культури зросла з 1980 по 1998 рік з 12 до 30%.

• 4. Штучний захист власної культури – це прояв надмірного традіцоналізма. Він більше шкодить таким культурам, ніж їм допомагає.

Наступний розділ:

Тема 3. Людина і культура

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна культурологія» автора Кислюк К.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Види культури“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Модуль I. Основні проблеми культурології

  • Основні підходи до культури

  • Предмет і методи культурології

  • Функції культури

  • Тема 2. Структура культури

  • Форми культури

  • Галузі культури

  • Види культури
  • Тема 3. Людина і культура

  • Образи людини в архаїчних і стародавніх культурах

  • Образ людини в культурі європейського Середньовіччя, Відродження та Нового часу

  • Людина в XX ст. Трансгуманізм та перспективи розвитку людини

  • Тема 4. Українська культура як об'єкт культурологічного дослідження

  • Особливості української культури та методологія її вивчення

  • Тема 5. Поняття соціокультурної динаміки

  • Поняття й основні теорії історико- культурного процесу

  • Основні соціокультурні революції

  • Тема 6. Сучасна медіа-культура

  • Типологія медіа

  • Традиційні та нові медіа

  • Медіа як фактори соціокультурних трансформацій

  • Медіа: посередник і середовище. Феномен медіа-культури

  • Функції медіа культури

  • Тема 7. Особливості та основні етапи розвитку світової художньої культури

  • Художня культура давніх цивілізацій

  • Художня культура доби Середньовіччя

  • Візантійський стиль

  • Романський стиль

  • Художня культура Відродження та Нового часу

  • Бароко

  • Регентство

  • Рококо

  • Класицизм

  • Реалізм

  • Ампір

  • Художня культура XIX ст.

  • Академізм

  • Прерафаелізм

  • Імпрессіонізм та постімпресіонізм

  • "Новий стиль"

  • Трансформації художньої культури ХХ-ХХІ ст.

  • Художній авангард

  • Радянська художня культура та радянський андеграунд

  • Теорія і практика постмодерністського мистецтва

  • Модуль II. Провідні напрями сучасного культурологічного знання

  • "Нова культурна історія"

  • Меморіальна культурологія

  • Історична концепція пам'яті

  • Тема 9. Постмодерні напрямки досліджень культури

  • Постмодерністські теорії

  • Постмодернізм у літературі та мистецтві

  • Тема 10. Гендерні дослідження

  • Етапи гендерних досліджень

  • Теоретико-методологічні основи гендерних досліджень

  • Постґендерні дослідження та виникнення квір-теорії

  • Тема 11. Постколоніальні студії, теорія меншин та мультикультуралізм

  • Теоретичні засади постколоніалізму

  • Теорія гегемонії та теорія меншин

  • Постколоніальна критика в пострадянській культурології

  • Мультикультуралізм

  • Тема 12. Теорія іншого в сучасній культурології

  • Екзистенціалізм і концепція Іншого у Ж-П. Сартра

  • Сучасні напрямки теорії Іншого

  • Етика "після Аушвіца". Іншологія І. Левінаса

  • Тексти першоджерел

  • Академічні дослідники про мовну ситуацію в Україні

  • Шевченко. Україна між Сходом і Заходом

  • Дж. Лалл. Медіа, комунікації, культура: глобальний підхід

  • Т. Лири. От йиппи к йаппи

  • А. Перотті. Виступ на захист полікультурності

  • Дж. С. Браун. До нової культури навчання

  • Е. Сміт. Нації та націоналізм у глобальну епоху

  • П. Рикер. Яким має бути новий етос Европи?

  • О. Забужко. Жінка-автор у колоніальній культурі, або знадоби до української тендерної міфології