Таким чином, філософ проголошує, що душа є вільною від тіла людини, а це з необхідністю приводить до розуміння її як безсмертного, вічного утворення, особливої частини Абсолютного у світі.
Найповніше ідея безсмертя виражається у вченні про серце як місце зустрічі зовнішнього і внутрішнього, мікрокосму і макрокосму, символічного і реального. Серце для Сковороди є "чисте зерно, що проростало і небеса, і землю", "корінь життя й оселя вогню і любові", "сама дійсна у людині Людина". Це – вічна цілісність персони, що розриває покрови смертності і вводить людину в безодню Божественного Буття. Серце – двері у трансцендентний світ, де панує вічне життя і вічна любов.
Серце – це пульсуючий центр, що з'єднує душевність і тілесність людини. Серце є безодня, через яку людина зливається з Богом. Лише самозаглиблення у власне серце, розвиток сердечності як душевності дає змогу людині пізнати Бога. Це пізнання Бога в собі і себе як Бога. І одночасно, це пізнання Бога як Абсолютного Начала. Таке пізнання припускає і потребує індивідуального спілкування людини з Богом, прорив людської свободи і сердечності до Божественної Свободи і Сердечності. Шлях до Бога для Сковороди – це шлях сердечного самопізнання і самотворення.
Памфіл Юркевич: серце і межі розуму
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Українська класична філософія: першість серця“ на сторінці 2. Приємного читання.
