Третьою особливістю є вчення про невідання (авід'ї), яке затемнює свідомість людини, примушуючи їі бажати і страждати, і яке постійно відтворює сансару як колесо страждань.
Четверта особливість раннього буддизму – вчення про святого, який звільняється від авід'ї на шляху зосередження і медитації. На цьому шляху може бути досягнутий стан трансу, що наділяє медитуючого надприродними здібностями і перетворює його в надлюдину.
II. Другим етапом розвитку буддійського вчення в Індії стає буддизм м а X а я н и (Великої Колісниці). Ф. І. Щербатськой так у цілому характеризує цей етап. Наприкінці 5-го ст. існування буддизму в його філософії й релігійному характері відбулися радикальні зміни. Ідеал людини, яка цілком зникає в позбавленій життя нірвані, трансформувався в ідеал людини, яка царює в нірвані, сповненій життя. Буддизм відмовився від ідеалу егоїстичного особистого порятунку на користь Ідеалу загального порятунку будь-якої живої істоти"[4].
Висунення на перший план ідеалу порятунку не себе, а всього існуючого, є першою найважливішою особливістю буддизму махаяни.
Другою особливістю стає обожнювання Будди. Будда одержує найменування "Тіла вищого блаженства" і перетворюється в Бога. Це означає посилення культового начала в буддизмі махаяни в порівнянні з попереднім періодом.
Третьою особливістю буддизму махаяни є вчення про дві реальності – глибинну і поверхневу. Цей поділ є характерним і для раннього буддизму, проте якщо раніше ілюзорність сансари доводилася через твердження про відсутність цілісного світу матерії, то тепер матерія сприймається нереальною через свою несвободу.
Четверта особливість буддизму махаяни полягає в запереченні можливості логічного і раціонального розуміння нірвани. Тільки містичне споглядання дає змогу осягнути її.
Важливо відзначити, що буддизм махаяни, розвиваючись, не відкинув попереднього буддизму хінаяни, а оголосив його можливим шляхом порятунку. Була розроблена теорія, що кожна людина, залежно від її природних схильностей і "сім'я" Будди, закладеного в її серці, вибирає або "Велику Колісницю", або "Малу". Обидві церкви існували під дахом одних і тих самих монастирів.
III. Третій період буддизму в Індії. Його виникнення прийнято пов'язувати з двома мислителями – святим Асангою і його братом Васубандху.
Головною особливістю цього періоду є посилення інтересу до логічного мислення, що поряд із містичним переживанням відкриває можливість розуміння нірвани як глибинної реальності.
Другою особливістю цього періоду стало посилення скептицизму відносно існування зовнішнього світу. Людське існування є винятково духовним, – заявляють буддисти цього періоду, – наші ідеї не мають опори в матеріальному світі, тому що останній є цілком ілюзорним.
Для буддизму третього періоду характерним є також посилення можливостей людських ідей, вважається, що ідеї можуть давати не тільки відносне, а й абсолютне знання. А це означає, що розширюються можливості людської свідомості в розумінні нірвани.
Отже, ми можемо констатувати, що наприкінці свого існування в Індії буддизм суттєво раціоналізується. Мабуть, це і послужило причиною того, що буддійський світогляд поступово звужує сферу свого впливу і, нарешті, покидає межі Індії, проникаючи в Китай, де наповняється новими смислами.
Що відбувається з буддизмом у Китаї? Для того, щоб відповісти на це запитання, познайомимося з традиційними для Китаю релігійно-філософськими течіями – даосизмом і конфуціанством.
Давньокитайська філософія: друге народження буддизму
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чому йога поширилася на Заході?“ на сторінці 2. Приємного читання.
