Розділ «Оглядати бетон, або Містика, варварство й нудьга»

ЛАНКЕС. Та коли пан капітан зволять коротенько послухати про те, навіщо ми цуценят...

БЕБРИНІ ЛЮДИ. Цуценяточок!

ЛАНКЕС. То можу сказати тільки одне: я в це не вірю!

БЕБРИНІ ЛЮДИ. Тю!

ЛАНКЕС. Але наші солдати, вони переважно хлопці з села. У них там ще й досі так ведеться, що як ставлять хату, чи там повітку, чи церкву, то треба покласти в підмурівок щось живе, і тоді...

ГЕРЦОГ. Ну годі вже, Ланкесе. Не виструнчуйтеся так. Одне слово, як пан капітан уже зволили помітити, тут, на Атлантичному валу, ми, сказати б, віддаємо данину забобонам. Це так само, як у вас на театрі: перед прем’єрою не можна свистіти, або актор перед виставою має сплюнути через плече...

БЕБРИНІ ЛЮДИ. Тьху, тьху, тьху! (Спльовують через плече одне одному.)

ГЕРЦОГ. Одначе пожартували — й годі. Нехай люди собі тішаться. Навіть до того, що останнім часом вони почали оздоблювати виходи з бункерів невеличкими мозаїками з мушель та орнаментами з бетону, найвища інстанція наказала ставитися поблажливо. Люди хочуть до чогось докладати своїх рук. І я знов і знов кажу своєму начальникові, якого ті бетонні кренделики так дратують: краще кренделики на бетоні, ніж кренделики в мізках. Ми, німці, любимо помайструвати, що ж тут удієш!

БЕБРА. Ось і ми, зі свого боку, хочемо трохи розважити військо, що очікує на Атлантичному валу...

БЕБРИНИ ЛЮДИ. Фронтовий театр Бебри співає для вас, грає для вас, допомагає вам добитися остаточної пермоги!

ГЕРЦОГ. Ви й ваші люди міркуєте цілком слушно. Та сам театр не зарадить. Ми тут здебільшого полишені самі на себе, тож і помагаємо собі, як уміємо. Чи не так, Ланкесе?

ЛАНКЕС. Так точно, пане обер-лейтенант! Помагаємо собі, як уміємо!

ГЕРЦОГ. Ось чуєте? Сподіваюся, пан капітан мене вибачать, але мені ще треба зазирнути на «Дору-чотири» й «Дору-п'ять». А ви спокійненько оглядайте собі бетон, тут є на що подивитись. Ланкес вам усе покаже...

ЛАНКЕС. Слухаюся — все показати, пане обер-лейтенант!

Герцог і Бебра козиряють один одному. Герцог рушає праворуч. Раїуна, Оскар, Фелікс і Кіті, які весь цей час стояли позаду Бебри, вискакують наперед. Оскар тримає свого бляшаного барабана, Раґуна — кошика з харчами, Фелікс і Кіті видираються на бетонний дах бункера й заходжуються робити там акробатичні вправи. Оскар з Розвітою граються відерцем і совочком у піску перед бункером, удають закоханих, радісно галасують і дражняться з Фелікс а й Кіті.

БЕБРА (оглянувши зусібіч бункера, недбало). Скажіть, обер-єфрейторе, а хто ви, власне, за фахом?

ЛАНКЕС. Художник, пане капітан. Але це було так давно...

БЕБРА. Ви хочете сказати, маляр?

ЛАНКЕС. І маляр теж, пане капітан. Та здебільша — картини.

БЕБРА. Але ж послухайте! Виходить, ви йдете слідами великого Рембрантда чи того ж таки Веласкеса?