Розділ «Він лежить у Заспе»

Бляшаний барабан

Щойно я перечитав цей останній абзац іще раз. І хоч тим, що написано, я лишився й невдоволений, одначе мушу визнати: все ж таки це — Оскарове перо, адже йому пощастило дати коротке узагальнення подій — щоправда, місцями узагальнення аж надто коротке, а місцями він навіть дещо свідомо перебільшив, а то й перебрехав.

Одначе я хотів би триматися правди, завдати Оскаровому перу удару в спину й сказати тут, що, по-перше, остання гра Яна, яку він, на жаль, не зміг завершити й виграти, була зовсім не ґранд, а бубна без двох валетів, що, по-друге, Оскар, виходячи зі сховища листів, прихопив із собою не тільки нового барабана, а й старого, отого пом'ятого, який разом із конвертами та мертвим чоловіком без підтяжок випав з білизняного коша. Крім того, не завадить додати й ось що: скоро лиш ми з Яном вийшли зі сховища, позаяк ополченці підганяли нас криками «Виходьте!» та військовими ліхтариками й карабінами, Оскар, шукаючи захисту, втерся між двох по-дядьківському добродушних на виглад ополченців, скривився, буцімто жалібно плаче, й почав тицяти пальцем на Яна, свого батька, так, мовби в чомусь його звинувачував, отож після цього бідолаха в очах ополченців відразу став лиходієм, що затяг невинне хлоп'я до Польської пошти і з властивою полякам жорстокістю підставив під кулі.

Від свого юдиного вчинку Оскар сподівався вигоди і для ціленького, і для понівеченого барабана, й у своїх розрахунках він, як виявилося, не помилився: ополченці копали Яна ногами в спину, штурхали прикладами, зате мені лишили обидва барабани, один з ополченців, уже літній чоловік зі скорботними зморшками батька родини навколо носа й рота, поплескав мене по щоках, а ще один, білявий парубок з очима, які всякчас усміхались і через це були вузькі й глибоко сховані, навіть узяв мене на руки, і це дуже зворушило Оскара.

Тепер, коли мені часом стає соромно за той негідний вчинок, я знов і знов кажу собі: але ж Ян однаково нічого не помітив, у голові в нього були самі карти, він і згодом не думав ні про що інше, крім карт, відвернути його увагу від карт і скату не могло ніщо, навіть найкумедніші, а то й просто сатанинські вигадки ополченців. Одне слово, Ян уже перебував у вічному царстві карткових хаток і щасливо мешкав в одній із них, спеціально спорудженій задля такого щастя, а ми, тобто ополченці і я — адже Оскар і себе вважав ополченцем — ще стояли серед цегляних стін на кахляній підлозі в коридорі, під стелею з гіпсовими карнизами, які повчіплювалися в стіни й перегородки так судомно, що того дня можна було боятися найгіршого: хоч би все це ліплення, зване архітектурою, під тиском тих чи тих обставин не відмовилося триматись купи.

Звичайно, цей надто пізній висновок мене не виправдує, та й те сказати: я, хто, бачачи риштування, щоразу мусить думати про знесені будівлі, був тоді не від того, щоб і самому повірити в карткові хатки як у єдине житло, гідне людини. До цього можна додати й сімейні обставини, які обтяжують мою провину. Адже на той день я був глибоко переконаний, що Ян Бронський — мені не лише дядько, а й справжнісінький, а не гаданий батько. Своєрідний прогрес, який навік-віків визначив різницю між ним і Мацератом: або Мацерат був моїм батьком, або взагалі не був ніким.

Отож першим вереснем тридцять дев'ятого року — а я виходжу з припущення, що цього нещасливого дня й ви впізнали в тому щасливому Янові Бронському, що грав у карти, мого батька, — я датую другу свою велику провину.

Навіть коли на душі в мене так тоскно, що хоч вовком вий, я вже не можу приховувати від себе: мій барабан, ба ні, я сам, барабанщик Оскар, спровадив на той світ спочатку свою бідолашну матусю, а потому і Яна Бронського, свого дядька й батька.

Але в ті дні, коли невідчепне почуття провини, яке нізащо не проженеш за поріг, притискає мене до подушок лікарняного ліжка, я, як і решта людей, намагаюся виправдати себе тим, що нічого не знав, — така позиція саме входила в моду тоді, та й досі, власне, прикрашує, мов хвацька шапочка, не одну голову.

Отож хитруна Оскара, який нічого не знав, цю невинну жертву польського варварства з високою температурою й збудженими нервами доправили до Міської лікарні. Повідомили Мацератові. Він ще напередодні ввечері заявив про те, що я зник, хоч усе ще не було певности в тому, що я — його.

А тих тридцятьох чоловіків, до яких треба ще додати Яна Бронського, з піднятими й закладеними за потилицю руками зняли на плівку для «Вохеншау» й спершу відвели до школи «Вікторія», що тепер стояла порожня, потім їм дала притулок в'язниця Шісштанґе й нарешті, на початку жовтня, — сипкий пісок за мурами занедбаного кладовища в Заспе, яке вже своє відслужило.

Звідки про це знає Оскар? Я знаю про це від Пришелепка Лео. Адже офіційно не повідомляли, звісно, про те, на якому піску, під яким муром розстріляли тридцять одного чоловіка і в який пісок усіх їх загребли.

Гедвіґ Бронська спершу одержала повістку з вимогою звільнити помешкання на Рінґштрасе: до нього мала вселитися сім’я якогось високого офіцера з люфтвафе. Поки Гедвіґ зі Стефаном спаковувала речі й готувалася переїхати до Рамкау — вона мала там кілька гектарів землі з лісом, а також житло орендаря, — вдові надійшло повідомлення, яке її очі, що хоч і відбивали, але не годні були збагнути скорботу цього світу, прочитали тільки повільно-повільно, та й то з допомогою Стефана. Те повідомлення чорним на білому, офіційно оголошувало її вдовою, і писалося в ньому таке:

Канцелярія судової колегії

під головуванням Ебергардта

Св. А. 41/39

Сопот, 6 жовтня 1939 р.

Пані Гедвіґ Бронська!

Відповідно до інструкції повідомляємо, що рішенням військового суду Бронського Яна за партизанські дії засуджено до смертної кари і страчено.

Целєвський,

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Бляшаний барабан» автора Ґрас Ґюнтер на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Він лежить у Заспе“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • «Бляшаний барабан» Ґюнтера Ґраса, або чи розуміємо ми світ, у якому існуємо?

  • БЛЯШАНИЙ БАРАБАН

  • КНИГА ПЕРША

  • Широка спідниця

  • Під плотом

  • Метелик і електрична лампочка

  • Фотоальбом

  • Чара, чарка, чарочка

  • Розклад уроків

  • Распутін і абетка

  • Далекосяглий спів із Ярусної вежі

  • Трибуна

  • Вітрини

  • Чуда не сталося

  • Святковий обід у Страсну п'ятницю

  • Звуження від узголів'я до ніг

  • Спина Герберта Тручинського

  • Ніоба

  • Віра, Надія, Любов

  • КНИГА ДРУГА

  • Брухт

  • Польська пошта

  • Карткова хатка

  • Він лежить у Заспе
  • Марія

  • Порошок для шипучки

  • Екстрені повідомлення

  • Нести знемогу до пані Ґреф

  • Сімдесят п'ять кілограмів

  • Бебрин фронтовий театр

  • Оглядати бетон, або Містика, варварство й нудьга

  • Наступник Христа

  • Трясуни

  • Різдвяна вистава

  • Мурашина стежка

  • То пора мені чи не пора?

  • Дезінфекційні засоби

  • Росту в товарному вагоні

  • КНИГА ТРЕТЯ

  • Кремінці й надгробки

  • «Фортуна-Норд»

  • Мадонна-49

  • Їжачок

  • У шафі з одягом

  • Клеп

  • На кокосовій постілці

  • У «Цибульному погрібці»

  • На Атлантичному валу, або Бункери не можуть позбутися бетону

  • Підмізинний палець

  • Останній трамвай, або Обожнення скляного слоїка

  • Тридцять

  • Виступ Ґюнтера Ґраса з нагоди вручення Нобелівської премії

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи