Розділ «Оглядати бетон, або Містика, варварство й нудьга»

Доводилося поспішати, і ми ледве встигли пообідати, бо о другій годині мали виступати в Рицарській залі отого чарівного норманського замочку, що ховався за тополями край села.

У нас лишалося якихось півгодинки, щоб перевірити освітлення, після чого Оскар мав під барабанний бій підняти завісу. Ми давали концерт для унтерофіцерів і солдатів. Реготали вони часто й грубо. Ми теж розходилися так, що куди твоє діло. Я розітнув голосом скляний нічний горщик, в якому було кілька віденських ковбасок з гірчицею. Наквацьований Бебра спершу проливав клоунські сльози над розбитим горщиком, потім повибирав з уламків ковбаски й, додавши гірчиці, ум'яв їх, чим викликав у сірих мундирів захоплені вигуки. Кіті з Феліксом уже якийсь час виступали в коротеньких шкіряних штанцях і тірольських капелюшках, що надавало їхнім акробатичним номерам особливого забарвлення. Розвіта була в щільно облиплій сріблястій сукні й блідо-зелених рукавичках із закотом, а на крихітних ніжках — гаптовані золотом сандалі; за весь виступ вона жодного разу не підвела ледь-ледь синюватих повік і своїм сомнабулічним середземноморським голосом демонструвала властивий їй демонізм. Чи я вже згадував про те, що Оскарові перед концертом узагалі не треба було перевдягатися? Я надівав свою добру стару безкозирку з вишитим написом «КЙВ Зайдліц», на ультрамаринову сорочку накидав курточку на гудзиках із золотистими якорями, а з під курточки виглядали коротенькі, до колін, штани, високі відгорнені шкарпетки в добряче-таки стоптаних черевиках на шнурках і покритий білим та червоним лаком барабан, ще п'ять таких самісіньких копій якого я мав про запас у своєму артистичному реквізиті.

А ввечері того самого дня ми давали концерт уже для офіцерів і дівчат-телефоністок служби зв'язку в Кабурі. Розвіта були трохи знервована й хоча помилок і не припускалась, однак посеред свого номера раптом наділа сонцезахисні окуляри в синій оправі, змінила інтонацію і стала в своїх пророцтвах відвертішою: наприклад, одній блідій і зухвалій від збентеження телефоністці вона сказала, що в тієї роман з її начальником. Таке откровения справило на мене прикре враження, хоча в залі викликало досить гучний сміх — певно, той начальник сидів поруч із своєю телефоністкою.

Після концерту полкові штабні офіцери, розквартировані в замку, влаштували ще вечірку. Бебра, Кіті й Фелікс лишились, а Раґуна з Оскаром непомітно попрощалися, пішли до себе, швидко поснули після цього щедрого на події дня й прокинулись аж о п'ятій ранку — їх розбудила висадка союзників, що саме почалася.

Та що вам про це розповідати? На нашій ділянці, неподалік від гирла Орна, висадилися канадійці. Бавен довелося залишати. Речі свої ми вже спакували. Ми мали вирушити назад разом зі штабом полку. У дворі замку ще курилася механізована похідна кухня. Розвіта попросила мене принести філіжанку кави — вона не встигла поснідати. Заклопотаний і трохи знервований, я побоявся, що вантажівка поїде без мене, відмовився бігти по каву й навіть грубувато повівся з Розвітою. Тоді вона сама сплигнула з машини — у черевичках на високих підборах, з філіжанкою в руці — подалася до польової кухні й дісталась до гарячої вранішньої кави саме тієї миті, коли туди влучив снаряд, випущений з корабля.

Ох, Розвітонько, я так і не знаю, скільки ти мала років, знаю тільки, що на зріст ти була дев'яносто дев’ять сантиметрів, що твоїми вустами промовляло саме Середземне море, що пахла ти корицею й мускатом, що ти вміла зазирнути в душу будь-кому, не вміла лише зазирнути у власну душу, а то не побігла б по ту надто гарячу каву й зосталася б зі мною.

У Аізьйо Бебрі пощастило добути нам нове відрядження — до Берліна. Повернувшися з комендатури, він нарешті заговорив — уперше після смерти Розвіти, він сказав:

— Нам, карликам і блазням, не варто танцювати на такому твердому бетоні, втрамбованому для велетів. Краще лишатися під трибунами, де про нас ніхто не здогадується.

У Берліні ми з Беброю розсталися.

— Що ж ти робитимеш у всіх оцих бомбосховищах без своєї Розвіти? — спитав він, усміхнувшись тонкою, мов павутина, усмішкою, а тоді поцілував мене в чоло, дав офіційне відрядження до Головного вокзалу в Данцигу, сказав Кіті й Феліксові, щоб провели мене аж туди, ще й подарував отих п'ять барабанів, які лишилися в нашому театральному реквізиті. Отак споряджений, не розлучаючись, як завжди, зі своєю книжкою, одинадцятого червня сорок четвертого року, напередодні третього дня народження мого сина прибув я до свого рідного міста, що, все ще неушкоджене й середньовічне, щогодини виповнювало небеса бемканням різних завбільшки дзвонів з різних заввишки дзвіниць.