Розділ «Різдвяна вистава»

Бляшаний барабан

Тоді часто можна було почути про якусь чудозброю й остаточну перемогу. Ми, трясуни, не розмовляли ні про одне, ні про друге, хоч насправді ту чудозброю мали.

Коли Оскар перейняв на себе оруду над ватагою, в якій налічувалося душ тридцять-сорок, я попросив Смаженого Осетра насамперед познайомити мене з ватажком нойфарвасерської групи. Мокроступа, кульгавого хлопця років сімнадцяти, сина високого чиновника з Нойфарвасерського лоцманського управління, через фізичну ваду — права нога в нього була на два сантиметри коротша від лівої — не взяли ні в солдати, ні в юні помічники зенітників. І хоч цей Мокроступ свою кульгавість самовпевнено й навіть підкреслено виставляв напоказ, хлопець він був загалом сором'язливий і розмовляв дуже тихо. Цього юнака, з вуст якого ніколи не сходила лукава усмішка, вважали найкращим учнем у випускному класі гімназії Конрада, і він мав усі шанси — якщо, звичайно, російська армія не виступить із запереченням — зразково скласти іспити на атестат зрілости. Мокроступ мріяв вивчати філософію.

Так само беззастережно, як мене поважав Смажений Осетер, кульгавий бачив у мені Ісуса, що веде за собою трясунів. Від самого початку Оскар зажадав від обох показати йому склад і касу, позаяк усю свою здобич, награбовану в набігах, обидві групи зберігали в одному підвалі. Той підвал, просторий і сухий, містився під розкішною й тихою віллою на Єшкенталєрвеґ у Аанґфурі. На цій ділянці, оброслій зусібіч різноманітними виткими рослинами й завдяки трохи похилому лужку ніби відгородженій від вулиці, мешкали Путині батько й мати на прізвище фон Путкамер; правильніше сказати, пан Путкамер, чоловік померансько-польсько-прусського походження й кавалер Рицарського хреста, саме перебував у чудовій країні Франції, де командував дивізією, а пані Елізабет фон Путкамер, жінка, навпаки, хвороблива, вже багато місяців була у

Верхній Баварії — нібито там лікувалася. Вольфґанґ фон Путкамер, якого трясуни називали просто Путя, був у віллі повновладний господар, бо ту стару, майже глуху служницю, що мешкала на горішньому поверсі й дбала про молодого пана, бачити нам ніколи не випадало — до підвалу ми проникали через пральню.

На складі стояли гори консервних бляшанок і тютюнових виробів, лежали сувої парашутного шовку. З однієї полиці звисало десятків зо два офіцерських годинників, що їх Путя за наказом Смаженого Осетра мав регулярно заводити й пильнувати, щоб усі вони показували той самий час. Окрім того, він повинен був чистити два автомати, штурмову гвинтівку й пістолети. Мені показали фаустпатрона, набої до автоматів і двадцять п'ять гранат. Усе це, а також цілий ряд каністр із бензином, призначалося для нападу на господарське управління. Тому перший Оскарів наказ, який я виголосив уже як Ісус, був: «Зброю й набої закопати в саду. Бойки здати Ісусові. У нас зброя інша!»

Коли хлопці підвели мене до коробки з-під сиґарет, наповненої краденими орденами й усілякими почесними відзнаками, я всміхнувся й дозволив їм лишити ті цяцьки собі. Одначе треба було все ж таки забрати в них і ножі десантників. Згодом хлопці пустили ті кинджалики в хід, адже їх так зручно було тримати в руці, й вони ніби аж просилися, щоб ними скористатись.

І нарешті мені принесли касу. Оскар звелів полічити гроші, перелічив сам і сказав записати: дві тисячі чотириста двадцять рейхсмарок. Це було на початку вересня сорок четвертого. А коли в середині січня сорок п'ятого Конєв і Жуков здійснили прорив на Віслі, ми зрозуміли, що всю ту готівку треба здати. Путя приніс каяття, і на стіл Верховного земельного суду в пачках і купами лягло тридцять шість тисяч райхсмарок.

Поки тривали наші акції, Оскар, відповідно до своєї вдачі, тримався в тіні. Удень я переважно сам, а якщо й не сам, ти лише в супроводі Смаженого Осетра вишукував ціль, варту нічного нападу, потім передавав Смаженому Осетру або Мокроступові організаційну частину, а сам, не виходячи з помешкання матінки Тручинської, пізньої ночі з вікна спальні з відстані, більшої, ніж будь-коли доти, розтинав своїм голосом — ось я й назвав її, нашу чудо-зброю, — вікна на перших поверхах, де містилися численні партійні відділення, надвірне вікно однієї друкарні, де друкували харчові талони, а якось, тільки у відповідь на побажання хлопців і проти власної волі, шибки на кухні в одного вчителя середньої школи, якому трясуни хотіли помститися.

Це було вже в листопаді. На Англію летіли Фау-1 і Фау-2, а я послав свій голос понад усім Ланґфуром, уздовж дерев на Гінденбурґалєе, через вокзал, Старе місто й Праве місто, і він дістався до Фляйшерґасе, знайшов там музей, допоміг хлопцям забратися в нього й шукати Ніобу, галіонну дерев'яну фіґуру.

Фігури вони не знайшли. А поруч зі мною в кріслі важко сиділа матінка Тручинська; голова в неї погойдувалась, і все ж таки ми з цією жінкою робили одну справу, бо поки Оскар долав відстань своїм голосом, вона долала відстань своїми думками, відшукувала в небі свого синочка Герберта, а на центральній ділянці групи військ «Центр» — свого синочка Фріца. Та й старшу доньку Густу, яка на початку сорок четвертого вийшла заміж і перебралася до Рейнської области, їй теж доводилося розшукувати в далекому Дюсельдорфі, бо саме там було помешкання обер-кельнера Кьостнера; тепер доля закинула його до Курляндії, отож Густа мала змогу пізнавати його і втішатися ним якихось два тижні, поки він був у відпустці.

Це були мирні вечори. Оскар сидів біля ніг у матінки Тручинської, трохи імпровізував на барабані, потім діставав із духовки в кахельній грубі зморшкувате печене яблуко, які їдять беззубі баби й діти, зникав у темній спальні, відводив на вікні чорний папір для затемнення, ледь прочиняв вікно, впускав до кімнати трішечки ночі й морозу і цілеспрямовано посилав свій далекосяглий голос — тільки не до тремтливої зірки, та й на Молочному Шляху йому не було чого робити, а посилав він голос на Вінтерфельдплац, а там не до радіостанції, а до отієї коробки навпроти, де містилися один побіля одного кабінети окружного проводу гітлерюґенду.

Коли погода стояла ясна, мені досить було попрацювати якусь хвилинку, не довше. Тим часом печене яблуко трохи хололо на прочиненому вікні. Жуючи, я повертався до матінки Тручинської та свого барабана, невдовзі лягав спати, не маючи сумніву, що трясуни, поки Оскар спить, ім’ям Ісуса грабують партійні каси, крадуть віддруковані харчові талони й — що було ще важливіше — службові печатки, чисті бланки та списки гітлерюґендівських патрулів.

З підробними паперами я поблажливо давав Смаженому Осетрові й Мокроступові виробляти все, що їм заманеться. Головним ворогом у ватаги були патрулі. То нехай хлопці й виловлюють своїх противників скільки душа забажає, нехай їх трясуть, нехай, як висловлювався й робив Вутлекрад, полірують їм яйця!

Від цих заходів, які були ще тільки увертюрою і справжніх моїх планів не виказували, я тримався збоку й не можу стверджувати, трясуни то чи не трясуни у вересні сорок четвертого зв'язали двох великих цабе з патрульної служби, зокрема й Гельмута Найтберґа, якого всі жахалися, й утопили в Мотлау, трохи вище від Коров'ячого мосту.

А ось те, нібито трясуни, як подейкували згодом, підтримували зв'язки з піратською групою «Едельвейс» із Кьольна на Райні, нібито польські партизани з Тухельського бору якось впливали на наші дії, ба навіть керували ними, я, хто стояв на чолі ватаги в двох особах — Оскара й Ісуса — хочу рішуче заперечити й назвати просто баєчкою.

На процесі нам намагалися накинути також зв'язки зі злочинцями й змовниками, які готували замах двадцятого липня, — тільки через те, що Путин батько, Август фон Путкамер, був у дуже тісних взаєминах із фельдмаршалом Ромелем і наклав на себе руки. Путя, хто за всю війну бачив батька разів, може, чотири-п'ять, до того ж мимохідь і щоразу з новими погонами, довідався про цю, по суті, байдужу нам офіцерську історію вже аж на процесі і розплакався так жалюгідно й ганебно, що Вутлекрадові, який сидів поруч із хлопчиною, довелося на очах у суддів добряче його трясонути.

Лиш один-однісінький раз за весь час нашої діяльности дорослі спробували встановити з нами контакт. Робітники з верфи — як я відразу запідозрив, комуністичної закваски — надумали через наших учнів із Шіхауської верфи зміцнити там свій вплив, а з нас зробити таке собі червоне підпілля. Ті учні не дуже й заперечували. А ось гімназисти рішуче відкинули будь-які політичні тенденції. Юний помічник зенітників Містер, цинік і теоретик трясунів, на одному із зібрань ватаги свою думку висловив так:

— З партіями ми взагалі не маємо нічого спільного, ми боремося проти наших батьків, матерів та решти дорослих, цілком незалежно від того, за що вони чи проти чого.

І хоч Містер таки добряче перебільшував, усі гімназисти однаково його підтримали, й у ватазі трясунів дійшло до розколу. Учні з Шіхауської верфи — і я з цього приводу дуже шкодую, бо хлопці вони були тямущі — заснували свою спілку й далі називали себе трясунами, незважаючи на те, що Смажений Осетер і Мокроступ проти цього заперечували. На процесі — бо їхня лавочка накрилася разом із нашою — їх звинуватили в тому, що на території верфи вони підпалили плавучу базу підводних човнів. У вогні жахливою смертю загинула понад сотня підводників і морських курсантів, що проходили там курс підготовки. Пожежа спалахнула на палубі й не дала команді, що спала в каютах унизу, вибратися нагору, а коли курсанти, яким ледве сповнилося по вісімнадцять років, спробували повискакувати крізь ілюмінатори й урятуватись у воді, то позастрягали сідницями, вогонь, що тим часом швидко розгорівся, охопив їх ззаду, і бідолах довелося пристрілювати з моторних баркасів, бо кричали вони надто гучно й довго.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Бляшаний барабан» автора Ґрас Ґюнтер на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Різдвяна вистава“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • «Бляшаний барабан» Ґюнтера Ґраса, або чи розуміємо ми світ, у якому існуємо?

  • БЛЯШАНИЙ БАРАБАН

  • КНИГА ПЕРША

  • Широка спідниця

  • Під плотом

  • Метелик і електрична лампочка

  • Фотоальбом

  • Чара, чарка, чарочка

  • Розклад уроків

  • Распутін і абетка

  • Далекосяглий спів із Ярусної вежі

  • Трибуна

  • Вітрини

  • Чуда не сталося

  • Святковий обід у Страсну п'ятницю

  • Звуження від узголів'я до ніг

  • Спина Герберта Тручинського

  • Ніоба

  • Віра, Надія, Любов

  • КНИГА ДРУГА

  • Брухт

  • Польська пошта

  • Карткова хатка

  • Він лежить у Заспе

  • Марія

  • Порошок для шипучки

  • Екстрені повідомлення

  • Нести знемогу до пані Ґреф

  • Сімдесят п'ять кілограмів

  • Бебрин фронтовий театр

  • Оглядати бетон, або Містика, варварство й нудьга

  • Наступник Христа

  • Трясуни

  • Різдвяна вистава
  • Мурашина стежка

  • То пора мені чи не пора?

  • Дезінфекційні засоби

  • Росту в товарному вагоні

  • КНИГА ТРЕТЯ

  • Кремінці й надгробки

  • «Фортуна-Норд»

  • Мадонна-49

  • Їжачок

  • У шафі з одягом

  • Клеп

  • На кокосовій постілці

  • У «Цибульному погрібці»

  • На Атлантичному валу, або Бункери не можуть позбутися бетону

  • Підмізинний палець

  • Останній трамвай, або Обожнення скляного слоїка

  • Тридцять

  • Виступ Ґюнтера Ґраса з нагоди вручення Нобелівської премії

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи