Розділ «Під плотом»

Бляшаний барабан

Не так воно просто, лежачи тут, на вимитому з милом залізному ліжку лікувально-опікунського інтернату, у полі зору скляного вічка з недремним оком Бруно по той бік, описувати пасма диму від кашубського багаття з картоплиння й жовтневі сутінки, штриховані скісним дощем. Якби не мій барабан — а він, коли ним користатися вміло й терпляче, здатний пригадати всі необхідні подробиці, щоб перенести на папір головне, — і якби не дозвіл цього закладу по три-чотири години на день давати слово моїй бляшанці, то був би я бідний чоловік і про своїх діда та бабу нічого довести б не зміг.

У кожному разі мій барабан стверджує: надвечір того дня в жовтні дев'яносто дев'ятого року, коли в Південній Африці дядько Крюґер пригладжував щіточкою свої кущисті англофобські брови, між Діршау й Картгаузом, неподалік від цегельні в Бісау, під чотирма спідницями того самого кольору, в ядучому диму, в страху, під скісним дощем, під охання, зітхання й скорботне поминання всіх святих, під безглузді розпитування двох польових жандармів низенький, але товстенький Йозеф Коляйчек зачав мою матір Аґнес.

Під чорним покриттям ще тієї ж таки ночі Ана Бронська, моя бабця, змінила своє прізвище: з допомогою священика, що досить вільно справляв святі таїнства, вона стала Аною Коляйчек і подалася за Йозефом коли й не зовсім до Єгипту, то все ж таки до головного міста провінції, яке стояло на річці Мотлау; там Йозеф знайшов роботу плотаря й на якийсь час сховався від польової жандармерії.

Тільки щоб трохи розпалити атмосферу, я поки що не називаю того міста в гирлі Мотлау, хоч тепер воно цілком гідне того, щоб його назвати, — адже там народилася моя мати. Наприкінці липня дев'ятсотого року — тоді саме ухвалили рішення вдвічі розширити кайзерівську програму побудови військового флоту — під знаком Лева мама з'явилася на світ. Упевненість у собі й мрійливість, великодушність і марнославство. Перша оселя, звана також Domus vitae, асцендент: Риби, що легко надаються до впливу. Констеляція: Сонце в протистоянні до Нептуна; сьома оселя, або Domus matrimonii uxoris, мала принести ускладнення. Венера в протистоянні до Сатурна, який — це добре відомо — викликає захворювання коси й печінки, дістав назву «кислої» планети, владарює в Козерозі, а в Левові святкує свою поразку, пригощає Нептуна вуграми й дістає за це крота, що любить беладонну, цибулю й буряки, вивергає лаву й перекислює вино; він жив разом з Венерою у восьмій оселі, оселі смерти, й навіював думки про біду, тоді як зачаття на картоплищі подавало щонайсміливіші надії на щастя під заступництвом Меркурія в оселі рідні.

Тут я маю згадати про протест моєї матусі, адже вона завжди відкидала припущення, нібито її зачато на картоплищі. І хоча першу таку спробу її батько зробив уже там, — принаймні цього вона не заперечувала, — проте й позу Коляйчека, й позу Ани Бронської було вибрано не досить вдало для того, щоб створити йому сприятливі умови для її запліднення.

— Це сталося, мабуть, тієї ночі, коли вони втікали, або на возі в дядька Вінцента, або взагалі вже на Тройлі, коли ми знайшли в плотарів комірчину й притулок.

Такими словами матуся звичайно визначала дату, коли було покладено початок її існуванню, а бабця, що, власне, мала знати про це напевно, при такій нагоді поблажливо кивала головою й казала світові:

— Атож, дітоньки, то сталося, либонь, на возі чи, може, вже й на Тройлі, тільки аж ніяк не на полі, бо ж тоді й вітряно було, й дощ лив як із відра.

Вінцентом звали бабиного брата. Дружина в нього рано померла, і він вирушив на прощу до Ченстохової, де Матка Боска Ченстоховська звеліла йому визнати її майбутньою королевою Польщі. Відтоді Вінцент тільки те й робив, що порпався в усіляких дивовижних книжках, у кожному реченні знаходив підтвердження прав Богородиці на польський трон, а садибу й кілька акрів землі полишив на сестру. Його чотирирічний син Ян, кволе, тонкосльозе хлоп'я, пас гусей, збирав строкаті картинки й, на диво рано, поштові марки.

До тієї самої садиби, яку благословила небесна владарка Польщі, моя бабця й доправила кошики з картоплею та Коляйчека, і Вінцент, дізнавшись, що сталося, подався до Рамкау й загупав у двері до священика, щоб той, озброївшись святими дарами, прийшов і повінчав Ану з Йозефом. Скоро лиш заспаний велебний отець, раз у раз позіхаючи й розтягуючи так усю процедуру, благословив молодят, дістав добрячий шмат сала й показав усім свою священну спину, Вінцент запряг коня, кинув на воза соломи, згори — порожніх мішків, ззаду посадив молодят, поруч із собою на козли — свого Яна, що змерз і тихенько схлипував, і дав коневі зрозуміти, що пора вирушати — вперед і просто в ніч: весільний поїзд поспішав.

Коли цей повіз дістався до лісоторгової пристані в головному місті провінції, було ще темно, але ніч уже відступала. Пару втікачів прийняли згуртовані плотарі, що, як колись і Йозеф, сплавляли тут ліс. Вінцент міг вертати назад і гнати конячину знов до Бісау; корову, козу, свиноматку з поросятами, восьмеро гусей і дворового пса треба було годувати, а сина Яна покласти в постіль, бо його вже трохи морозило.

Йозеф Коляйчек переховувався три тижні, привчив свою чуприну до нової зачіски з проділом, зголив вуса, роздобув бездоганні папери й найнявся на роботу плотарем на ім'я Йозефа Бранки. Але чому Коляйчек мав з'являтися до лісоторговців та власників лісопилень з паперами сплавника Бранки в кишені — того Бранки, якого в одній бійці скинули з плоту, й він утопився в річці Буг вище від Модліна, а владі про це не повідомили? А тому, що Коляйчек, покинувши сплавляти ліс, якийсь час працював на одному тартаку під Швецом і посварився там із господарем через паркан, що його Коляйчек пофарбував у дратівливий біло-червоний колір. І господар, вочевидь щоб покласти край сварці й довести, що рацію має таки він, виламав із паркану по одній білій і червоній штахетині й потрощив ті польські штахетини на Коляйчековій кашубській спині на таку купу білих та червоних трісок для розпалювання, що постраждалий побачив у них достатній привід для того, щоб уже другої, можна сказати, зоряної ночі на щойно збудованому й побіленому вапном тартаку пустити червоного півня — на славу хоч і роз'єднаної, та саме через це єдиної Польщі.

Отож Коляйчек був палій, палій-рецидивіст, бо в наступні тижні та місяці тартаки й лісосклади в усій Західній Пруссії стали наче трутом для розпалювання двоколірних національних почуттів. І як завжди, коли йдеться про майбутнє Польщі, й на тих пожежах не обходилося без Діви Марії, і, кажуть, були навіть свідки, — дехто з них живий, мабуть, і досі, — які на багатьох охоплених вогнем тартаках, коли там уже обвалювалися дахи, нібито бачили Матір Божу, увінчану польською короною. А натовп, що завжди збігається на великих пожежах, нібито заводив хорал на славу Богородиці. Отож є підстави гадати, що на Коляйчекових пожежах панувала врочиста обстановка і що там навіть складали присяги.

І якою мірою обтяжений звинуваченнями в підпалах був Коляйчек, що його розшукувала влада, такою самою мірою незаплямлений, безвинний, безпритульний, ба навіть убогий на розум був плотар Йозеф Бранка, якого майже ніхто не знав і ніхто не шукав; він щодня ділив свій жувальний тютюн на невеличкі пайки, поки річка Буг прийняла бідолаху в свої води, а триденні пайки жувального тютюну лишилися в його тужурці разом із особистими паперами. І позаяк потопельник Бранка з'явитися на люди вже не міг, а прикрих запитань про потопельника Бранку ніхто не ставив, то Коляйчек, маючи подібну статуру й бувши таким самим круглоголовим, як і потопельник, уліз спершу в його тужурку, а тоді й у його засвідчену офіційними паперами шкуру, що її ніколи не притягували до суду, відвик курити люльку, приохотився до жувального тютюну, перейняв від Бранки навіть суто особисте — його мовний дефект і всі наступні роки був таким собі добропорядним, ощадливим плотарем, що трохи заїкувався й сплавляв Німаном, Бобром, Бугом і Віслою цілі ліси. Треба ще сказати, що цей Бранка у лейбгусарах принца-наступника дослужився під орудою Макензена до єфрейтора, і хоч справжній Бранка ніколи не служив, Коляйчек, на чотири роки старший від нього, вже лишив після себе в артилерії у Торні погану славу.

Найнебезпечніші з-поміж усіх грабіжників, убивць і паліїв, ще грабуючи, вбиваючи й підпалюючи, очікують нагоди взятися за якусь іншу роботу, соліднішу. І декотрим такий шанс — закономірно чи випадково — трапляється. Отож Коляйчек у подобі Бранки так зцілився від свого вогненного гріха, що став непоганим сім'янином і здригався вже на сам вигляд звичайнісінького сірника. Коробки із сірниками, що спокійно й самовдоволено лежали собі на кухонному столику, ніколи не були застраховані від нього, хоч він, здавалося, міг би винайти сірники й сам, якби їх не було. Тепер цю спокусу він просто викидав у вікно. Бабця мусила докладати неабияких зусиль, щоб поставити обід на стіл вчасно й теплим. Нерідко сім'я сиділа потемки, бо засвітити гасову лампу не було чим.

Однак тираном Бранка не був. Щонеділі він водив свою Ану Бранку до церкви в Нижньому місті й дозволяв їй, зареєстрованій з ним і в загсі, вдягати, як тоді, на картоплищі, одну поверх одної чотири спідниці. Взимку, коли річки бралися кригою і в плотарів наставала пісна пора, він сидів сидьма в Тройлі, де мешкали самі плотарі, вантажники та робітники з верфі, й нянчив дочку Аґнес, що, схоже, вдалася в батька, бо коли не залазила під ліжко, то забиралася до шафи з одягом, а як приходили гості, дівчинка забивалася під стіл і тягла туди своїх ганчір'яних ляльок.

Одне слово, малу Аґнес так і тягло десь сховатися, щоб у схованці відчути себе в такій самій безпеці, в якій Йозеф колись відчув себе під чотирма спідницями, хоч і знаходила там іншу втіху, ніж він знайшов в Ани. Палій Коляйчек був тертий калач і зрозумів доччин потяг до захистку. Тим-то, коли на схожому на балкон виступі в їхньому півторикімнатному помешканні він лаштував кролятник, то змайстрував там і будку — якраз на зріст Аґнес. У тій коробці й сиділа маленькою моя матуся, гралася в ляльки й помалу підростала. Згодом вона, вже пішовши до школи, кажуть, забула про своїх ляльок і, граючись скляними кульками та строкатими пір'їнами, виявила перші ознаки розуміння крихкої й тендітної краси.

Але мені не терпеливиться розповісти, як починалося моє власне життя-буття, тим-то я дозволю собі поки що облишити Вранків, чий сімейних плот спокійно плив собі за течією, без нагляду — облишити аж до дев'ятсот тринадцятого року, коли зі стапелів під Шіхау зійшов «Колумб»; річ у тому, що саме в цей час поліція, яка ніколи нічого не забуває, напала на слід фальшивого Бранки.

Почалося все з того, що Коляйчек, як і щороку наприкінці літа, в серпні тринадцятого мав переганяти великого плота від Києва Прип'яттю, далі через канал, потім Бугом до Модліна, а звідти Віслою вниз. Вони — загалом дванадцятеро плотарів — вирушили буксиром «Радауне», якого найняв їхній тартак, від Західного Нойфера на Мертву Віслу до Айнлаґе, потім Віслою вгору повз Кеземарк, Лецкау, Чаткау, Діршау й Пікель і ввечері пришвартувалися в Торні. Там на борт зійшов новий власник тартака, який мав наглядати за закупівлею лісу в Києві. Коли о четвертій ранку «Радауне» відчалив від берега, всі знали, що на борту — господар. Коляйчек уперше побачив його за сніданком на баці. Вони сиділи один навпроти одного, жували й посьорбували ячмінну каву. Коляйчек упізнав його відразу. Кремезний, уже лисий чоловік сказав принести горілки й поналивати в порожні філіжанки з-під кави. Не кидаючи жувати, він, поки в кінці бака ще наливали горілку, відрекомендувався:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Бляшаний барабан» автора Ґрас Ґюнтер на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Під плотом“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • «Бляшаний барабан» Ґюнтера Ґраса, або чи розуміємо ми світ, у якому існуємо?

  • БЛЯШАНИЙ БАРАБАН

  • КНИГА ПЕРША

  • Широка спідниця

  • Під плотом
  • Метелик і електрична лампочка

  • Фотоальбом

  • Чара, чарка, чарочка

  • Розклад уроків

  • Распутін і абетка

  • Далекосяглий спів із Ярусної вежі

  • Трибуна

  • Вітрини

  • Чуда не сталося

  • Святковий обід у Страсну п'ятницю

  • Звуження від узголів'я до ніг

  • Спина Герберта Тручинського

  • Ніоба

  • Віра, Надія, Любов

  • КНИГА ДРУГА

  • Брухт

  • Польська пошта

  • Карткова хатка

  • Він лежить у Заспе

  • Марія

  • Порошок для шипучки

  • Екстрені повідомлення

  • Нести знемогу до пані Ґреф

  • Сімдесят п'ять кілограмів

  • Бебрин фронтовий театр

  • Оглядати бетон, або Містика, варварство й нудьга

  • Наступник Христа

  • Трясуни

  • Різдвяна вистава

  • Мурашина стежка

  • То пора мені чи не пора?

  • Дезінфекційні засоби

  • Росту в товарному вагоні

  • КНИГА ТРЕТЯ

  • Кремінці й надгробки

  • «Фортуна-Норд»

  • Мадонна-49

  • Їжачок

  • У шафі з одягом

  • Клеп

  • На кокосовій постілці

  • У «Цибульному погрібці»

  • На Атлантичному валу, або Бункери не можуть позбутися бетону

  • Підмізинний палець

  • Останній трамвай, або Обожнення скляного слоїка

  • Тридцять

  • Виступ Ґюнтера Ґраса з нагоди вручення Нобелівської премії

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи