Розділ «Порошок для шипучки»

Бляшаний барабан

Ви знаєте, що це, власне, таке? Колись його можна було купити в невеличких пласких мішечках за будь-якої пори року. У нашій крамниці матуся продавала той порошок із присмаком маренки в мішечках нудотно-зеленого кольору. А ось на мішечках кольору недостиглих помаранчів стояло: «Порошок для шипучки з помаранчевим присмаком». Окрім того, був іще порошок для шипучки з малиновим присмаком, а також порошок, що, потрапивши у чисту воду з-під крана, сичав, булькав, вирував, а коли його починаєш пити й поки він утамовувався, ледь-ледь, зовсім трохи нагадував присмак цитрини, й сама вода в склянці прибирала відповідного, тільки ще ядучішого кольору: то була штучна жовтизна, що скидалася на отруту.

Що ще писалося на тих мішечках, окрім того, що шипучка має такий чи такий присмак? Там писалося ось що: «Натуральний продукт. Захищений законом. Берегти від вологи». А під пунктирною лінією стояло: «Надірвати тут».

Де ще можна було купити такий порошок? Мішечки, які я щойно описав, продавалися не лише в моєї матусі, а в будь-якій бакалійній крамниці — тільки не в Кайзеровій кав'ярні і не у великих продовольчих крамницях. І там, і в усіх ятках з прохолоджувльними напоями один такий мішечок коштував три пфеніги.

А ми з Марією брали той порошок задарма. Тільки коли не хотіли чекати, поки прийдемо додому, нам доводилося купувати їх у бакалійних крамницях або в ятках і платити три пфеніги, а то й усі шість, бо одного мішечка нам бувало мало, і ми просили два.

Хто з нас почав з порошком перший? Одвічна суперечка між двома закоханими. Я кажу: почала Марія. А ось Марія ніколи не стверджувала, що перший почав Оскар. Це запитання вона лишила без відповіді, але якби їй влаштували суворий допит, то заявила б: «Це порошок сам почав».

І Марії, звісно, ніхто б не заперечував. Тільки Оскар не міг погодитися з цим звинувачувальним вироком. Я так ніколи собі й не зізнався: з доброго шляху Оскара звів мішечок з порошком для шипучки за три пфеніги. Я мав тоді шістнадцять років і надавав великої ваги тому, щоб провина впала на мене чи принаймні на Марію, але в жодному разі не на порошок, якого треба було берегти від вологи.

Усе почалося за кілька днів після мого дня народження. За календарем купальний сезон завершувався. Однак погода про настання вересня й знати не хотіла. Після такого серпня, геть перепсованого дощами, літо показувало все, на що було здатне, і про його запізнілі успіхи можна було прочитати на чорній дошці біля щита товариства порятунку на водах: «Повітря — 29°, вода — 20°, вітер — південно-східний, переважно ясно».

Поки Фріц Тручинський, обер-єфрейтор авіації, надсилав нам листівки з Парижа, Копенгагена, Осло й Брюсселя — він весь час бував у відрядженнях — ми з Марією непогано засмагли. У липні ми мали постійне місце на сонячному боці сімейних купалень. Але там Марія вже не знала куди дітися від банальних жартиків шести- й семикласників у червоних штанях з гімназії Конрада, а також від занудних освідчень одного просторікуватого випускника середньої школи Петрі, тож у середині серпня ми відмовилися від сімейних купалень і знайшли собі багато спокійнішу місцину в жіночій купальні — неподалік від води, де опасисті й астматичні жінки сопіли, мов хвилі балтійського прибою, заходили у воду лише по свої здуті вени під жижками, а малишня, гола й погано вихована, боролася з долею, тобто ліпила з мокрого піску замки, які одразу й розсипалися.

Жіноча купальня — це коли жінки на пляжі самі, без чоловіків, і гадають, що їх ніхто не бачить, а юнакові, якого мусив приховувати в собі Оскар, лишалося тільки заплющувати очі, щоб не стати мимовільним свідком нескромних виявів жіночого єства.

Ми лежали на піску. Марія — в зеленому купальнику з червоною облямівкою, я — в своєму синьому. Пісок дрімав, море дрімало, розтоптані мушлі нас уже не слухали. Бурштин, який нібито проганяє сон, був десь інде, вітер, що, згідно з погодним зведенням на чорній дошці, віяв з південного сходу, теж помалу задрімав, і навіть усе безкрає, запевне перевтомлене небо вже не могло стримати позіхів. Та й ми з Марією трохи зморилися. Ми вже викупались, а після купання, а не перед ним, попоїли. Тепер вологі камінці — незадовго до цього то були ще вишні — лежали поряд з уже сухими, аж білими, й легенькими торішніми камінцями.

Спостерігаючи всю цю скороминущість, Оскар сипав пісок упереміж із тисячорічними, однорічними й ще зовсім свіжими вишневими камінцями на свій барабан — це був у нього такий собі пісочний годинник — і, граючись костями, намагався уявити себе в ролі смерти. Під теплою, сонною Маріїною плоттю я бачив окремі частини її кістяка, які запевне не дрімали, милувався просвітом між ліктьовою й променевою кістками, ковзав поглядом угору-вниз її хребтом і бавився в лічилку, проникав крізь обидва отвори в крижах і розважався, споглядаючи мечовидний відросток.

Але Марія, так ніби поруч я в ролі смерти зовсім і не забавлявся з пісочним годинником, ворухнулася, наосліп, покладаючись лише на свої пальці, сягнула рукою до пляжної сумки й щось там пошукала. Тим часом я вицідив рештки піску з останніми камінцями на вже напівприсипаний барабан. Марія так і не знайшла того, що шукала — мабуть, свою губну гармоньку, — отож перекинула сумку, і на пляжній підстилці ту ж мить опинилася ніяка не губна гармонька, а мішечок з порошком для маренкової шипучки.

Марія вдала, немовби здивувалась. А може, вона й справді здивувалась. Щодо мене, то я був таки здивований і не раз запитував себе тоді, запитую ще й тепер: як той порошок для шипучки, та дешевенька лакоминка, яку купують лише діти безробітних та вантажники, бо вони не мають грошей на справжній лимонад, — як той негодящий, залежаний товар потрапив до нашої пляжної сумки?

Поки Оскар отак розмірковував, Марії скортіло пити. Мусив і я, проти власної волі, урвати свої роздуми і зізнатися, що й мене діймає нестерпна спрага. Склянку ми з собою не прихопили, а до крана з питною водою було кроків тридцять п'ять, не менше — це якби по воду пішла Марія, — і добрих кроків п'ятдесят, якби туди подріботів я. Одне слово, щоб позичити в пляжного сторожа склянку й відкрутити крана поряд із його каютою, довелося б попомучитись, дибцяючи по розпеченому піску між горами м'яса, що лежало долілиць або горілиць і лисніло від крему «Нівея».

Обох нас цей шлях лякав, отож ми лишили мішечка на підстилці. Та зрештою я таки схопив його, перше ніж це встигла зробити Марія. Проте Оскар відразу й поклав мішечка назад, щоб його могла взяти Марія. Але Марія не брала. Тоді я знов узяв його сам і подав Марії. А Марія повернула його Оскарові. Я подякував і подарував його Марії. Одначе вона не хотіла приймати від Оскара ніяких подарунків. Довелося мені покласти мішечка знов на підстилку. Так він лежав там довгенько — лежав і не ворушився.

Оскар стверджує, що мішечка після гнітучої паузи взяла саме Марія. Ба більше: вона надірвала його краєчок саме там, де нижче від пунктирної лінії стояло: «Надірвати тут!» Потім подала відкритого мішечка мені. Цього разу Оскар подякував і відмовився. Марії пощастило вдати ображену. Вона рішуче, вкрай рішуче поклала відкритого мішечка на підстилку. Що ж мені лишалося ще, як не схопити, своєю чергою, мішечка й не запропонувати його Марії, поки до нього не натрусилося піску?

Оскар стверджує, що то саме Марія стромила одного пальця до надірваного місця, що то вона дістала звідти пальця й виставила його сторчма напоказ: до пучки пристало щось синювато-біле — порошок для шипучки. Марія простягла того пальця мені. Я, певна річ, його взяв. Щоправда, в ніс мені шпигонуло, але моєму обличчя пощастило вдати задоволення від тієї смакоти. І саме Марія підставила долоню. Оскар не стримався й витрусив до того рожевенького блюдця щіпку порошку. А вона не знала, що їй робити з тим порошком далі. Той горбик у її долоні був для неї чимось надто новим і надто дивовижним. Тоді я нахилився, зібрав у роті всю свою слину, випустив її на порошок, потім проробив те саме ще раз і випростався аж тоді, коли в роті вже зовсім не лишилося слини.

На долоні в Марії почало шипіти й пінитися. Маренка вибухала вулканом. Там закипала зеленувата лють уже й не знаю якого народу. Там діялося щось таке, чого Марія ще ніколи не бачила і, мабуть, не відчувала, тому що рука її здригнулася, затремтіла й хотіла була спурхнути, бо маренка виявилась кусючою, бо вона проникала крізь шкіру, бо маренка її збуджувала, розворушувала в ній почуття, почуття, почуття...

Хоч на долоні в Марії ставало чимдалі більше тої зеленої піни, сама Марія почервоніла, піднесла долоню до губів, лизнула її, висолопивши язика, потім лизнула ще раз і ще, і то з таким розпачем, що Оскарові вже здалося, нібито її язик не гасить відчуття маренки, яке так збуджує Марію, а, навпаки, підносить його до тієї межі чи навіть вище від тієї межі, яку звичайно мають людські почуття.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Бляшаний барабан» автора Ґрас Ґюнтер на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Порошок для шипучки“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • «Бляшаний барабан» Ґюнтера Ґраса, або чи розуміємо ми світ, у якому існуємо?

  • БЛЯШАНИЙ БАРАБАН

  • КНИГА ПЕРША

  • Широка спідниця

  • Під плотом

  • Метелик і електрична лампочка

  • Фотоальбом

  • Чара, чарка, чарочка

  • Розклад уроків

  • Распутін і абетка

  • Далекосяглий спів із Ярусної вежі

  • Трибуна

  • Вітрини

  • Чуда не сталося

  • Святковий обід у Страсну п'ятницю

  • Звуження від узголів'я до ніг

  • Спина Герберта Тручинського

  • Ніоба

  • Віра, Надія, Любов

  • КНИГА ДРУГА

  • Брухт

  • Польська пошта

  • Карткова хатка

  • Він лежить у Заспе

  • Марія

  • Порошок для шипучки
  • Екстрені повідомлення

  • Нести знемогу до пані Ґреф

  • Сімдесят п'ять кілограмів

  • Бебрин фронтовий театр

  • Оглядати бетон, або Містика, варварство й нудьга

  • Наступник Христа

  • Трясуни

  • Різдвяна вистава

  • Мурашина стежка

  • То пора мені чи не пора?

  • Дезінфекційні засоби

  • Росту в товарному вагоні

  • КНИГА ТРЕТЯ

  • Кремінці й надгробки

  • «Фортуна-Норд»

  • Мадонна-49

  • Їжачок

  • У шафі з одягом

  • Клеп

  • На кокосовій постілці

  • У «Цибульному погрібці»

  • На Атлантичному валу, або Бункери не можуть позбутися бетону

  • Підмізинний палець

  • Останній трамвай, або Обожнення скляного слоїка

  • Тридцять

  • Виступ Ґюнтера Ґраса з нагоди вручення Нобелівської премії

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи